61.Особистість і колектив у педагогічній системі Макаренка

А.С.Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним.

Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.

Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом — на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.

У такий спосіб реалізовувалась "педагогіка колективної ді'Г. Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке питання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.

За А.Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання, коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює.

Результатом такого підходу до формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створення майже воєнізованого колективу.

62. Альтернативні оцінки педагогічного експерименту а. Макаренка вітчизняною і зарубіжною наукою і практикою

Вже за життя А.С.Макаренко його діяльність і праці як вихователя і педагога отримали високу оцінку Л. Арагона, А. Барбюса, Д. Бернал, У. Бронфенбреннер, А. Валлонії, В. Галля, А. Зегерс, Я. Корчака, С. Френе та інших діячів культури і освіти. Величезне значення в житті Макаренко зіграв А.М.Горький, для якого турбота про російських дітей, особливо безпритульних, була природною і найважливішою справою на протязі багатьох років. Так, Ф. Е. Дзержинський зайнявся безпритульними В цій комуні так само, як у Макаренка, правопорушники перевиховуються корисним продуктивною працею, так само немає парканів і охорони. В цьому сенсі Макаренко для Горького був черговим прикладом передового досвіду у вихованні. Горький всіляко наполягав на виданні записок Макаренко про його досвід виховання у вигляді книги, як найвідоміший письменник допоміг розмістити в друк в літературних альманахах спочатку окремі глави "Педагогічної поеми", а потім і випустив всю книгу під своєю редакцією.У той же час Макаренко за життя постійно піддавався критиці, в тому числі дуже жорсткою. По-перше, його досягненням часто не вірили ("хлопчики в солодкому сиропі" - характерний відгук про книгу "Прапори на баштах", тобто "казка, такого не буває"). По-друге, його підходи сприймалися чужими ("Система Макаренка є система не радянська" - це вже оцінка чиновників, наведена в "Педагогічній поемі"). По-третє, йому приписувалося постійне рукоприкладство і т.п. Саме на основі повідомлень від подібних "доброзичливців" Н.К.Крупская виступила на з'їзді комсомолу в травні 1928 р. з жорсткою критикою системи Макаренко (виступ було надруковано в "Комсомольській правді"), що мало цілий ряд сумних, а деколи і трагічних, наслідків не тільки для самого Макаренка (в самому Незабаром звільненого з Колонії ім. Горького), але і його послідовників (наприклад, для сім'ї С.А.і Г.К.Калабаліних). Тому не дивно, що твори А.С.Макаренко з'явилися в пресі не в педагогічному видавництві, а в літературному. Про ставлення офіційної педагогіки до Макаренко говорить і те, що на його похороні не було високих педагогічних чиновників.

63. 30-ті рр.. Деструктивні прояви суспільного та освітнього життя. Зміст і форма загальної освіти в Україні в 30ті рр.

В ході здійснення індустріалізації і колективізації Сталін покінчив з опозицією в партії, повністю підпорядкувавши її своїй особистій диктатурі. 1. Утвердження комуністичної форм и тоталітарної ідеології. Це утвердження йшло через усунення та поступове знищення Релігії, Віри та Церкви як однієї з фундаментальних основ суспільства та держави. 2. Монополізація влади більшовицькою партією в країні. Встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям. Держава тримала під контролем профспілки, комсомол, громадські організації. З боку партійно-державного апарату була також встановлена монополія над всією економікою країни. Невід'ємною частиною тоталітарного режиму був репресивний апарат. а) в J 929-1931 pp. - розкуркулення, депортації; б) в 1932-1934 pp. - голод, репресії після вбивства C.M.Кірова; в) в 1936-1938 pp. - доба "Великого терору". Після цього розпочалася цілеспрямована боротьба проти кадрів української національної інтелігенції. У вересні 1929 р. відбулися арешти ряду українських діячів науки, культури. Розпочалися "чистки" багатьох українських наукових, освітніх і культурних закладів. Жертвами репресій стали найяскравіші постаті українського національного відродження-С.Єфремов, В. Чехівський, М.Слабченко, М.Хвильовий, Л.Курбас. Так, в Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 осіб, із них 19 академіків.У 30-ті роки авторитарна педагогіка витісняє залишки вільного виховання. На розвиток педагогічної науки і практики чиниться партійний тиск. Від шкільного навчання і виховання передусім вимагається, щоб вони були класовими, відповідали курсу комуністичної партії більшовиків. Орієнтація навчання на програмно-предметну систему залишає поза увагою особистість учня, його потреби та інтереси. Запроваджуються безальтернативні навчальні плани, програми, підручники. Виховання здійснюється в колективі, через колектив і для колективу, самобутність дитини, її індивідуальність не враховуються. У 1932 р. була затверджена єдина для всієї країни структура загальноосвітньої трудової школи: початкова (1 — 4 класи), неповна середня (1 — 7 класи) і середня (1 — 10 класи). Вдосконалювався шкільний навчально-виховний процес. Так, у 1935 р. був запроваджений єдиний день початку (1 вересня) та закінчення (окремо для кожного типу шкіл) навчального року; визначалися кількість уроків для кожного з десяти класів, тривалість уроку (45 хвилин), порядок прийому до школи, переведення до наступних класів та складання іспитів. Основною формою викладання в загальноосвітній школі знову став урок. Замість комплексної системи навчання повсюдно запроваджувалася предметна. Одночасно проводилася робота щодо поліпшення навчальних програм та викладання провідних шкільних дисциплін, удосконалення підручників, хрестоматій тощо.У 30-ті роки завершується охоплення всіх дітей початковим навчан ням. Так, у 1932/1933 навчальному році кількість дітей у республіці віком від восьми до десяти років, які не відвідували початкової школи, становила 2 %, а 95 % випускників початкової школи продовжували навчання у п'ятому класі, що давало змогу взяти курс на введення за гальнообов'язкової семирічної освіти.З 1932 — 1933 рр. була остаточно припинена українізація в школі та дошкіллі, хоча українська мова й залишилась. Починається ідейне цькування українських письменників та культурних діячів. Багато з них розчарувались чи не витримали й покінчили життя самогубством.