54. 1917. Цетральна Рада.

Перемога лютневої революції 1917 р., крах самодержавства і проголошення Центральною радою Української Народної Республіки створили сприятливі умови для державного розвитку гуманітарної сфери. Основні правові напрями в галузі гуманітарної політики Центральна Рада визначила у відозві до українського Уже в перші місяці свого існування Центральна Рада заклала законодавчі основи нової національної школи. На І Всеукраїнському учительському з’їзді (6 квітня 1917 р.) звернута увага на українізацію середньої та вищої школи, підготовку україномовних педагогічних кадрів, створення при Київському університеті і на курсах при шкільних округах кафедр українознавства та української мови. У вчительських семінаріях, у всіх вищих навчальних закладах вводилось вивчення української мови, української літератури, географії та історії України. В російськомовних школах, а також у школах національних меншостей вводилось обов’язкове вивчення української мови та інших українознавчих предметів.

Керуючись законами Центральної Ради, рішеннями Генерального Секретаріату було закладено надійний фундамент української національної школи. Так, протягом березня-серпня 1917 р. тільки на Київщині було засновано 18 українських гімназій, на Полтавщині – 16, на Поділлі – 5, а всього було відкрито 53 українські середні школи. Центральна Рада, органи місцевого самоврядування багато сил і енергії віддавали

законодавчому забезпеченню розвитку національної системи освіти на селі. Освіта в сільській школі була обов’язковою: усі юнаки і дівчата віком до 15–16 років повинні були мати відповідну освіту. У кожній волості чи групі сіл з населенням в 10 тис. осіб мала функціонувати середня школа. Ці школи повинні давати не лише загальну освіту, але й бути кузнею підготовки кадрів для органів місцевої влади та потреб народного господарства. В них сільська молодь повинна “вчитись жити, працювати і правити державою.

55. Перші декрети Радянською уряду про освіту.

Традиції, новації, ідеологія. 1-а Всеукраїнська нарада з питань освіти

На більшій частині території України з 1920 р. запанувала радянська влада. Надійним засобом впровадження домінуючої ідеології пролетаріату до свідомості широких мас керівники компартії і держави цілком слушно вважали систему освіти, яку треба було докорінно переробити, поставити на службу своїм цілям. Саме на це спрямовувалась державна освітня політика.

Проте в Україні на початку 20-х років склалася своєрідна ситуація. З одного боку, спостерігався зліт національної самосвідомості, з іншого — українські більшовики ще прагнули автономії, бажали самі керувати процесом творення нової держави. До цього додалася надзвичайно тяжка економічна ситуація, що склалася в результаті першої світової та громадянської воєн.

Все це мали врахувати керівники українського Наркомосу, розробляючи модель освітньої системи. Тому, на відміну від РРФСР, де основною ланкою освітньої системи була визнана єдина трудова школа, в Україні, починаючи з 1920 p., створюється більш складна система освіти. 1920 року Наркомос України видає "Декларацію про соціальне виховання дітей", в якій, на підставі твердження про розпад сім і в соціалістичній державі, робиться висновок про необхідність перенесення "центру ваги" в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок. Тодішній нарком освіти Г.Гринько так роз'яснював сутність соціального виховання: "соціальне виховання в розвинутому вигляді є всезагальна організація дитинства, створення колективного життя всього дитячого населення. Це - не вихідна точка, а кінцева мета розвитку соцвиху. Вона передбачає повне усунення розпорошеності дітей між індивідуалістичними сім'ями, що неможливе без організації соціалістичного господарства та зміни всього устрою життя".