52. Діяльність Огієнка.

Відомою є подвижницька праця Івана Огієнка на ниві української науки, культури й освіти. Він був воістину великим Просвітителем, ідеологом українського народу. Особливо значущими в науково-педагогічні діяльності Івана Огієнка в Україні були 1918-1920 рр. У 1918-1919 рр. він був міністром освіти і науки в уряді УНР, міністром віросповідань (1919 р.), головноуповноваженим уряду УНР (1919-1920 рр.) і одночасно ректором Кам’янець-Подільського університету. Однією з яскравих сторінок творчого життєвого шляху освітянина, педагога Івана Огієнка є Кам’янець-Подільський період, коли Огієнко виступає як один із фундаторів створення університету, який покликаний готувати українську інтелігенцію. Організаційний талант Івана Івановича Огієнка реалізувався і в ремонті навчальних приміщень, і мобілізації дефіцитних товарів та приладдя, і формуванні професорської корпорації, і «пробиванні» потрібних для університету законів, і у відстоюванні всеукраїнського свята відкриття університету, яке відбулося 22 жовтня 1918 р. Кам’янець-Подільський університет став другим в молодій Українській державі, після Київського. Широке коло інтересів педагога охопило проблеми гуманізації навчально-виховного процесу початкових і середніх шкіл, поширення української мови, формування національно свідомих кадрів учителів. Робота міністерства освіти УНР під керівництвом Огієнка була надзвичайно плідною. Один за одним за його підписом виходять з міністерства закони і розпорядження: про українізацію середніх шкіл, про відкриття нових українських гімназій, про підвищення платні вчителям народних шкіл, про обов’язкове загальне навчання, про допомогу українським освітнім видавництвам.

53. Університетська освіта в Україні ХІХ-ХХ. Протягом останньої чверті 19 ст. створено низку вищих спеціальних навчальних закладів, а саме: Ніжинський історико-філологічний інститут (1875), Глухівський учительський інститут (1874), Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1885), Київський політехнічний інститут (1898), Вище гірниче училище в Катеринославі (1899), Харківський ветеринарний інститут (1873). У 1834 р. був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений - М.Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченні пам'яток старовини. У 1865 р. відкрився університет у Одесі, у 1898 р. - Київський політехнічний інститут, 1899 - Катеринославське вище гірниче училище. Для розмежування реальної та класичної середньої освіти 1871 р. було проведено реформу середньої освіти. Реальні гімназії перетворилися на реальні училища. Вони давали чітко виражену професійну спеціалізацію, готували учнів до практичної діяльності. Навчання в реальних училищах тривало 6 років. Сьомий, додатковий клас давав право вступати до технічних вузів. На 1876 р. налічувалося 19 реальних училищ. Їх кількість не змінювалась до кінця століття.

На західноукраїнських землях основним закладом середньої освіти теж була гімназія, переважно з польською мовою навчання. У 1899 р. українські гімназії діяли тільки у Львові, Перемишлі, а в Коломиї, Тернополі й Чернівцях – окремі гімназичні класи. Отже, у другій половині ХІХ ст. в системі освіти на українських землях стались позитивні зрушення, зумовлені потребою часу в освічених спеціалістах. Було зроблено крок у розвиткові загальної початкової освіти. Проте імперські уряди Російської імперії та Австро-Угорської монархії не були зацікавлені в розвої української культури, побоюючись зростання національної свідомості мас.