39. Діяльність Григорія Сковороди

припадає на період занепаду школи на Україні. Проте вона була тим джерелом, що живило українську педагогічну думку протягом багатьох століть. Педагогічні погляди мислителя в різній мірі розкриваються у притчі "Благодарный Єродій", вірші "Убогий жайворонок", збірниках творів " Сад божественних пісень ", " Басні Харьковськія ". У центр уваги педагога Г.С.Сковорода ставив розумовий розвиток людини, який необхідний для пізнання навколишнього світу і самого себе в ньому. До такого висновку мислитель прийшов на основі власного життя, яке було присвячене пошуку сенсу людського буття. Навчання в Києво-Могилянській академії; піші мандрівки по країнах Європи: Угорщині, Італії, Німеччині, Польщі; прослуховування курсів наук у Віденському, Тарнівському, Краківському університетах; робота спочатку в Переяславському, пізніше в Харківському колегіумах, в архівах Києво-Печерської лаври, згодом Сергієвської (Підмосков'я); багаторічні мандрівки Лівобережною Україною допомогли йому дійти до низки педагогічно значимих висновків. Праця - основа суспільного життя. У ній людина найповніше само-реалізується, морально самовдосконалюється. Це важливий шлях до добра, оскільки "чим краще добро, тим більшим трудом обкопалося воно як ровом", а "хто труда не перейде, і до добра той не прийде". Виховувати дитину потрібно на основі принципу "еродності" (природо відповідності), тобто навчати тому, для чого вона народжена, відповідно до її натури, що дозволило б організувати життя "за внутрішнім блаженним духом". Природні здібності дітей неоднакові, але природа, подібно до "багатого водограю", наповнює різні посудини до повної місткості". Таким чином, кожна дитина на основі цієї власної повноти має можливість у майбутньому прийти до своєї "еродної праці". педагогічні погляди Г. Сковороди тісно пов'язані з його етичними і соціальними поглядами. Він захоплювався гуманізмом античного світу, завжди високо ставив людину. Мета виховання, на думку Сковороди, заключається у формуванні мислячої, освіченої, чуйної людини шляхом самопізнання. Він цінує силу духу і силу думки людини. Силу духу дає їй наука, яка повинна проникати в народ. Сковорода наголошував: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе».

40. Особливості думки регіонів України. (Духнович та ін.)

Визначну освітню діяльність у першій половині та середині XIX ст. проводив на Закарпатті Олександр Ва¬сильович Духнович (1803—1865). Пра¬цюючи після закінчення Ужгородської гімназії та духовної семінарії домаш¬нім учителем, викладачем гімназії, свя¬щеником, він будив у краї думку про необхідність поширення освіти як осно¬ви духовного життя людини. Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває освіту і виховання. Людина без виховання, на думку О.В. Духно¬вича, подібна до землі, на якій зростає бур'ян. Отже, людині треба надати освіту, повноцінне виховання, тільки тоді вона буде ко¬рисною собі та суспільству. Виходячи з цих позицій, О.В. Духнович все життя дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі, залучення до навчання в них усіх дітей. Підбиваючи підсумки свого життя, він з гордістю заявив: "Я сподорожував усю Маковицю, навчаючи і закликаючи народ будувати школи і, слава Богу, в 71 селі заснував училища ." О.В.Духнович, обґрунтовуючи необхідність дотримування у вихованні принципу народності, ратував за викладання навчальних предметів рідною мовою, створення системи виховання з урахуванням історичних та національних традицій народу. Особливим засобом виховання вважав народну пісню, яка пробуджує любов до рідного краю. Виховна мета -виховання патріота і громадянина.

Важливу роль у розвитку шкільництва та педагогічної думки у другій половиш XIX ст. в Україні відіграли відомі діячі освіти М.Пирогов, М.Корф та Х.Алчевська, які представляли ліберально-буржуазний та буржуазно-демократичний напрями громадсько-педагогічного руху тих часів. Пирогов стверджував, що питання виховання повинні стати "питаннями життя", оскільки вони визначають не лише долю кожної окремої людини, а й майбутнє всього суспільства. Найбільшими вадами сучасної йому освіти вважав її становість, вузькопрофесійну та чиновницько-кар'єристську спрямованість виховання, зниження загальноосвітнього рівня навчання в усіх ланках освіти.