33. Просвытництво у перыод Мономаха.

Державний і політичний діяч, великий князь Київський, Володимир Мономах (1053—1125) був письменником-полемістом, мислителем. Володимир Мономах є також автором вміщеного у Лаврентіївському списку "Повчання...", яке стало не тільки духовним заповітом його дітям і сучасникам, а й взірцем утвердження ідеалу князівського правління, що найбільш відповідало інтересам єдності Русі. У "Повчанні..." Володимир Мономах виступив як оригінальний мислитель морально-етичного напряму, який тяжів до осмислення повсякденних проблем тодішнього життя. Ця тенденція мала місце в творчості Іларіона, Луки та ін., проте вони належали до кола служителів церкви, що не могло не накласти відбитку на їх творчість. Людина світська, яка володіла значною політичною владою і досвідом, Володимир Мономах ставить ці питання значно сміливіше, розв'язує їх послідовніше і досить часто всупереч догматам ортодоксального християнства, хоча і спирається на ту саму біблійну і патріотичну літературу. Зазначимо, що такої "вільності" православна руська церква не простила Володимиру Мономаху. Якщо князі, які в десятки разів менше зробили для Русі, були канонізовані святими, то такої честі Володимир Мономах не був удостоєний. На прикладах власного життя, реабілітуючи працю як основу життя людини, Мономах не розривав фізичної і розумової праці, а вважав першу необхідною умовою для другої. Розумова праця для нього — це звершення справ, загальний підсумок, в якому збагачується людський досвід, знання. Вони облагороджують людину, її працю, роблять саму людину переконаною і сміливою, породжують волю, надають діянням істини і сенсу. Керуючись в усьому життєвою доцільністю, здоровим глуздом через осмислення в своїй душі, Мономах закликав інших наслідувати цьому і навіть молитви розглядав під зазначеним кутом зору, відводячи духовенству почесне, але підпорядковане місце.

34. Пересо́пницьке Єва́нгеліє —

визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один із символів української нації. Пересопницьке Євангеліє засвідчує загальний високий рівень української культури, що виявляється у справі книговидання, яка в той час була однією з найвагоміших у суспільному розвитку, у виконанні писемних форм, розміщенні тексту, способу перекладу, створенні так званих сумаріїв, у яких викладено зміст розділів, витворенні високої перекладацької стилістики і участі у творенні книги представників різних українських суспільних прошарків — монахів,селян, що годували молодняк для шкірок, ремісників, що виготовляли пергамент, відомих волинських меценатів — українських шляхтичів князівЗаславських та Чарторийських. Пересопницьке Євангеліє є спробою розвитку книжкових традицій з урахуванням суперечностей епохи, стику культур і вимог нового часу. Воно створювалося в складне століття, коли богословськими спорами завершилася зустріч Сходу і Заходу, а боротьба з католицькою експансією і впливом протестантизму досягла апогею. Водночас Схід приймає багато традицій Заходу. Латинська освіченість стає зразком для греко-слов'янських шкіл і академій. Найзахіднішою Європою в цей час "грецька віра" не визнається, а в тих слов'янських землях, що поневолені католицькими державами, її захист оголошується спротивом державному закону. Гоніння на православну віру в період, коли українські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського, спонукали православних боротися за віру. Католицькій і протестантській експансії треба було протиставити щось своє, але зробити це у формі, зрозумілій Заходу. В Європі в цей час створюються переклади Священного Писання національними мовами, вони доповнюються богословськими коментарями, детальним переказом глав. Пересопницьке Євангеліє написане в цих традиціях. У його детальних авторських коментарях, викладі правил читання і історії створення тексту відчутний вплив західної богословської школи.