Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПЕДАГОГІКА.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
462.85 Кб
Скачать

22. Герберт Спенсер - прибічник реальної освіти

англ філософ, педагог Герберт Спенсер (1820— 1903) як прибічник матеріальної теорії освіти Система Спенсера була спрямована на підготовку спещалістів-практиків, кваліфікованих техніків і робітників Завданнями школи вважав озброєння людини знаннями, пов'язаними з видами ії діяльності (самозбереження, здобування засобів для життя, виховання соціальних функцій, дозвілля) Зміст і методика навчання мають відповідати етапам розумового розвитку дитини Г. Спенсер рiзко засуджував стару європейську школу середини ХIХ столiття, яка спиралася на "формальний" концептуальний напрямок, за її догматичнi методи навчання, вiдставання вiд рiвня науки та потреб практичного життя. Завдання школи, вважав Г. Спенсер, полягає в тому, щоб озброїти людину знаннями, пов'язаними з основними видами її дiяльностi. Таких видiв дiяльностi людини вiн нараховував п'ять. Вони були нацiленi на самозахист, отримання коштiв на життя, виховання нащадкiв, виконання соцiальних обов'язкiв i органiзацiю дозвiлля. Саме до них школа й повинна готувати молодь. Беззаперечно позитивним у його поглядах було те, що вiн вiдстоював iдею реальної освiти, виховання людини, пiдготовленої до життя. Стосовно дидактичних проблем Г. Спенсер вимагав, щоб змiст i методика навчання вiдповiдали етапам розумового розвитку дитини, щоб навчання йшло вiд простого до складного, вiд конкретного до абстрактного, вiд практики до теорiї. Як i Ж. Руссо, Г. Спенсер вважав за необхiдне ставити дитину в становище дослiдника, вчити її робити самостiйнi висновки. Саме навчання повинне при цьому викликати в дитини iнтерес i почуття задоволення.

23. Представники руху "нове виховання" (о.Декролі, Дж.Дьюї та ін.).

Педагогічні орієнтири попередньої епохи - гербартіанство, спенсеріанство, клерикальна педагогіка, - базувались на жорстких авторитарних методах управління процесом формування особистості, обмежували самостійність дитини, її ініціативу в рамках глобальної регламентації всіх аспектів навчально-виховного процесу. Ці орієнтири не відповідали вимогам нового часу, що призвело до кризи традиційної педагогіки, появи цілого ряду нових концепцій і течій. Всі вони, взяті у сукупності, отримали живу реформаторської педагогіки (або нового виховання).

Ідея вивчення дитячої природи, навчання за "центрами інтересів" дитини були покладені в основу педагогічної теорії та практики бельгійського педагога Овіда Декролі.

О.Декролі критично ставився до практики традиційних шкіл, які не враховували у достатній мірі ні дитячих інтересів, ні їх еволюції, ні особливостей дитячого мислення, ні активної природи дитини.

Ідея О.Декролі полягала у необхідності побудови навчання на основі "центрів інтересів" дитини. Він вважав, що основними потребами дітей є, по-перше, фізичні потреби у їжі, у захисті від несприятливого клімату, різних небезпек і ворогів, а по-друге, духовні - у солідарності, праці, відпочинку і самовдосконаленні.

Одним із напрямків реформаторської педагогіки стала концепція педагогічного прагматизму Джона Дьюї - американського філософа-прагматиста і педагога. Розроблена ним різновидність прагматизму, так званий інструменталізм, стала основою для побудови його педагогічної системи. Цей напрям виходить з того, що будь-яка теорія є, по суті, засобом пристосування, "інструментом для дії" і виправдовується практичною корисністю. Основою концепції Дж.Дьюї є педоцентризму. Тому функцію педагога він вбачав у керівництві самостійною діяльністю дітей, у розвитку їх допитливості. Він писав, що дитина - це вихідна точка, центр і кінець всього, тому необхідно завжди мати на увазі її ріст та розвиток, оскільки тільки вони можуть слугувати мірилом виховання.

Провідним принципом роботи початкової школи Дж.Дьюї вважав принцип "навчання через діяльність". Праця виступала і як мотив навчання (задоволення конструктивного та експресивного імпульсів) і як його метод. В цілому ідеї американського педагога сприяли більшому урахуванню сутності дитячої природи в навчальному процесі, пошуку нових форм навчальної роботи (результатами таких пошуків були комплексні програми, метод проектів тощо).