10. Виробнича функція та її вплив на формування сукупної пропозиції.

Із курсу мікроекономіки відомо, що неокласична теорія виробництва побудована на основі використання виробничої функції, у якій обсяг виробництва продукції розглядається як функція кількох різних факторів виробництва, які використовуються у виробництві товарів і послуг за умов певного рівня розвитку техніки і технології на даному підприємстві.Такий підхід використовується і в макроекономічній теорії лише з тією поправкою, що продукт, вироблений в економіці, є функцією кількох макроекономічних факторів виробництва, які використовуються за умов даного рівня розвитку продуктивних сил.Макроекономічну виробничу функцію в загальному вигляді можна записати так:

Yr = F (K, L, l)

(3.1.)

де Y_r – вироблений продукт (випуск) реальний,

K – капітал,

L – праця,

l – земля.

1.Взаємозамінюваність факторів виробництва, яка означає, що можливо так замінювати різні фактори виробництва, що створений продукт буде незмінним. Умовами часткової взаємозамінюваності різних факторів виробництва для неокласичної виробничої функції є те, що перші похідні виробничої функції по відношенню до різних факторів виробництва є позитивними

2.На відміну від класичної виробничої функції, у неокласичній моделі діє закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва, який свідчить проте, що кожна наступна додаткова одиниця використаного фактора виробництва зменшує його продуктивність.Д

Y

К

K

Рис. 3.1. Випуск як функція капіталу

ля виробничої функції загального вигляду (рис. 3.1.) при заданому рівні технології виконується не лише умова взаємозамінюваності, тобто перші частинні похідні є позитивними, але й умова існування від’ємних других похідних за змінними факторами виробництва, що свідчить про наявність екстремуму виробничої функції та можливість використання цього факту для аналізу реального виробництва.Великою заслугою неокласичної школи стало введення фактору часу в економічний аналіз. Якщо застосовувати цей фактор для аналізу виробничої функції, то можна виділити специфіку такого фактору виробництва, як праця, кількість якої легко може бути змінена у короткому періоді, наприклад шляхом організації другої чи третьої зміни на підприємстві, на відміну від кількості інших факторів, що проявляється лише у довгому періоді. Таким чином, в короткому періоді працю у виробничій функції можна розглядати як змінну величину. Таку функцію можна розглядати як окрему функцію доходу від кількості застосованої праці, або виробничу функцію за працею у короткому періоді

Y = f(L)

(3.4.)

В довгому періоді основним змінним чинником вважається капітал, оскільки зміни його величини пов’язані, як правило, з введенням в дію нових виробничих потужностей, для чого інколи потрібно кілька років. В довгому періоді виробництво як функція за капіталом має вигляд

Y = f(K)

(3.5.)