80. Теорія походження держави т. Гоббса. Види держави та державні закони.

На думку Т. Гоббса, людина - не суспільно-політична істота, а егоїстична тварина. Природа дає їй "право на все", що за суцільного егоїзму, честолюбства перетворюється на "право ні на що", на війну всіх проти всіх. Для формування стану "людина людині Бог" виникає штучна інституція - держава, яка відбирає в індивідів природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави зосереджені в руках абсолютного монарха, тому поділ влади на окремі гілки неприпустимий, бо призведе до громадянської війни. Влада суверена-монарха не підлягає контролю, він - над законом. Держава є суспільством, а суспільство - державою, які підносяться над людиною.

Держава виникає внаслідок добровільної угоди людей щодо утворення соціального інституту, який має бути гарантом "спільного блага", приборкувачем ворожнечі, механізмом забезпечення самозбереження громадян. Бажання позбутися побоювання за своє життя, подолати конфлікт інстинктів самозбереження і егоїстичних пристрастей змушує людей перейти від "природного стану" до суспільного життя.

Заперечуючи принцип поділу влади, Т. Гоббс наполягав на її єдності в усіх функціях, проголошував непідзвітність правителя громадянам, зобов'язання підлеглих визнавати себе відповідальними за будь-які дії влади. Єдність держави, суспільства, уряду, народу є центральним концептом "Левіафана ". Він не тільки не передбачав принципу народного суверенітету, а навпаки, рішуче його заперечував.

Народ добровільно, за взаємною згодою передає раз і назавжди владу державі, відмовляється від власних свобод, визнає право суверена регулювати не тільки соціальні та майнові відносини громадян, а й визначати "зміст" їх духовного життя. "Левіафан" поширює свої прерогативи на всі сфери людського буття.

Надбанням теорії соціальної культури є також сформульовані Гоббсом 19 природних законів - правил людського співжиття, суспільних регуляторів-нормативів, основним серед яких філософ вважав загальнолюдську максиму "не робити іншому того, чого ти не бажав би, щоб було зроблено стосовно тебе" ("золоте правило"). Однак, перетворюючи моральні (природні) закони на громадянські, Т. Гоббс фактично позбавляв мораль її специфічної регулятивної функції, ототожнював її з політикою. Тому образ держави -"Левіафана" став називним для характеристики тоталітарних, антигуманних політичних режимів. "Левіафан" містить у собі чимало й інших суперечностей і антиномій, на що звертали увагу як послідовники мислителя, так і його опоненти.

Гоббс вирізняє три типи держави:

1) влада — зібрання і кожний громадянин має право голосувати (демократія);

2) влада зібрання, але лише деякі мають право голосувати (аристократія);

3) верховна влада тільки у одного (монархія).

81. «Наука про моральність» к. Гельвеція.

Основним завданням виховання є моральне вдосконалення людини. Вчення про мораль Гельвецій намагався будувати на науково-природничих засадах. Людина з її реальними потребами та інтересами - ось що визначає мораль. Справжня основа моралі є прагнення до щастя і правильне розуміння особистого інтересу. Якщо для фізичного світу властивими є закони руху, то моральний світ підпорядковується законам інтересу. Якщо інтереси і потреби людини змінюються у зв’язку з розвитком суспільства, то немає і не може бути вічних і незмінних моральних норм. Тобто мова йдеться про залежність моралі від суспільних відносин.

Моральне виховання, на думку К.Гельвеція, можна здійснювати за допомогою “Катехізису моралі”. Якщо за допомогою катехізису можна закарбувати в пам’яті дитини безглузді релігії, то цілком можливо і значно легше, закарбувати уявлення про справедливість, істину, користь тощо. Наука про мораль стає доступною людям будь-якого віку і будь-яких розумових здібностей.

Розроблюючи моральний катехізис, К.Гельвецій вважав, що моральне виховання є найзанедбанішою ділянкою роботи і, разом з тим, найважливішою складовою виховання. Мораль треба викладати як будь-яку іншу науку. Щоб моральні принципи глибоко запам’ятовувалися дітьми, їх треба зробити доступними і наочними. Моралі норми, правила, моральну свідомість необхідно виховувати шляхом формування в учнів правильних суджень і почуттів.

На противагу феодальному вихованню, його авторитарності К.Гельвецій важливого значення надавав активності, самодіяльності дитини, заперечував фізичні покарання, але не заперечував застосування покарань там, де інші засоби впливу вже вичерпані, відзначаючи, що страх є в суспільному вихованні засобом, до якого вчителям доводиться неодмінно вдаватися, але яким вони повинні користуватися розумно.

За переконанням К.Гельвеція, успішному здійсненню моральних ідеалів заважає духівництво, а також “недосконалість більшості урядів”, тому будь-яка нова реформа морального виховання передбачає реформу законів і форм правління.