3. Тест відкритого типу

3.1.Матеріалізм — напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. Просвітництву XVII— XVIII ст. (Дідро, Ламетрі), Марксу.Демокріт послідовник системи матеріалізму.

3.2.Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне на­чало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем сві­ту. Відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) ідеалізми.

3.3. Представниками матеріалізму у філософії Античної Греції:

Демокріт, Левкіп, Сократ, Емпедокл

3.4. Особливості філософії Платона:

Платон (427 - 347 рр. до н.е.). Якщо Демокріт відомий як творець першої

послідовної системи матеріалізму (лінія Демокріта), то Платон виступив у ролі

творця першої послідовної системи ідеалізму, яка дістала назву — лінії Платана. Він

перший визначив філософію як науку, що будується на абстрактних поняттях (ідеях),

заснував свою школу в Афінах - - Академії.

Він був першим мислителем в античній філософії, який намагався створити філософську систему. Платон відкрив і почав досліджувати теоретичне мислення – сферу всезагальних ідей. Вони започаткували аналіз ідей, категорій, законів логіки. Він поділяв суще на світ вічних неру­хомих, неділимих, тотожних собі ідей (щодо цього очеви­дний вплив елеатів) і на світ мінливих, подільних чуттє­вих речей. Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Людська душа, на його думку, є безсмертною. У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу, яка є керманичем тіла й одночасно його полонян­кою. В ідеальній державі Платон виокремлював три соціа­льні стани — правителів, воїнів («стражів» держави) і лю­дей фізичної праці — селян і ремісників. Філософія Платона мала величезний вплив на подаль­ший розвиток європейської філософської думки.

3.5. Своєрідність філософської думки Давнього Риму.

Новим кроком вперед у розвитку філософії є вчен­ня Тиша Лукреція Кара (99 — 55 рр. до н.е.) — рим­ського поета і філософа. Цим кроком є насамперед ети­ка Лукреція, розуміння ним людини. За Лукрецієм, лю­дина — це дитя живої і творчої природи, згусток сил і здібностей.

Лукрецій як поет захоплюється красою природи, гар­монійної будови світу. Багатоманітність явищ світу по­стає перед ним як єдине ціле, до кінця зрозуміле у своїх закономірностях. У гармонії будови світу Лукрецій бачить фізичну основу для своїх етичних повчань. У III —VI ст. у Римській імперії поширилося вчен­ня неоплатонізму.

Основне філософське джерело неоплатонізму — вчення Платона, яке було витлумачене неоплатоніками в дусі містицизму. Все існуюче вони вважали різними щаблями еманації (випромінювання) Бога.Відволікаючи філософію від вивчення об'єктивного світу і орієнтуючи її на містич­не осягнення надчуттєвого світу, неоплатоніки ствер­джували, що найвищим благом є безпосереднє злиття людини і Бога. Вчення неоплатоніків - це золотий фонд європейської і світової культури, це пам'ятники свого часу і прогнозування майбутнього.