Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

комерційний успіх (економічний або ринковий аспект). Новітність може бути управлінською, технологічною, економічною, екологічною.

Усі ці характеристики взаємопов'язані. Завдання інноваційного менед­жменту — зробити таку взаємопов'язаність і взаємозалежність системною, щоб науково-технічний аспект став економічно вигідним, коли нововведен­ня перетворюється на новий або поліпшений екологічно чистий продукт, на який є попит, а виробництво його не завдає шкоди навколишньому природ­ному середовищу; цим і підвищується «якість життя» людини.

Процес впровадження управлінських інновацій складається з таких етапів:

• оцінка підготовленості до впровадження;

• розробка і здійснення програми впровадження;

• контроль за реалізацією програми і модифікацією системи управ­ління.

Прикладом управлінської екологічної інновації на підприємстві є еко­логічний менеджмент. Оцінити підготовленість до його впровадження мож­на за допомогою екологічного аудиту. На основі висновків і рекомендацій цього аудиту розробляється програма впровадження екоменеджменту або екологічна програма підприємства з елементами впровадження еко­менеджменту.

Головним завданням на стадії оцінки підготовленості до впровадження є виявлення сил, які здійснюють опір впровадженню інновацій, нейтраліза­ція їх, а також стимулювання сил, що підтримують впровадження інновації. На прикладі екоменеджменту це можуть найкраще зробити незалежні про­фесіонали — екоаудитори.

Для впровадження інших управлінських інновацій також слід запроси­ти незалежні консалтингові фірми, що володіють спеціальними системними методологіями, навичками впровадження управлінських інновацій. Такі фірми не лише здійснюють впровадження, але й проводять навчання пер­соналу.

Стратегічне планування

Стратегічне планування є системою виведення підприємства на нові параметри функціонування із застосуванням методологічного апарату сис­темного підходу до прийняття стратегічних рішень.

У зв'язку з тенденцією ускладнення у світі взаємодії матеріальних і духовних процесів не можна бути впевненими, що ці взаємодії досягають загальних цілей для людей. У той же час досягнення особистих цілей, а та­кож цілей інших людей є важливим чинником, що приносить задоволення. Тому для підвищення шансів отримати сприятливий результат потрібен контроль за подіями й відносинами між персоналом. Планування має здійснюватись так, щоб стало можливим досягнення поставлених цілей. Іноді люди досягають успіху в глобальних змінах, щоб досягти власних цілей. В інших випадках вони занадто пізно усвідомлюють, що сили приро­ди або цілі інших людей, суспільств суперечать їхнім діям.

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

У принципі, можна й не планувати своїх дій. Багато питань вирішують методом «спроб і помилок», а нині, у ринкових, точніше стихійно-ринко­вих, умовах — методом «вільного плавання в морі попиту і пропозицій». Є один дуже сильний аргумент на користь планування. Це аргумент здорово­го глузду: якщо все змінюється, то краще контролювати зміни на нашу користь за допомогою планування і перепланування, ніж просто реагувати на те, що відбувається.

Планування саме по собі є системою (системним процесом), яка має призначення (досягнення бажаної цілі), функції (дослідження середовища, ситуації, структури, вибір альтернативи й оцінка дії), потоки (інформація між фахівцями з планування і користувачами) і структуру (загальний план, у межах якого фахівець із планування підвищує найбільш вірогідний і бажаний результат, використовуючи навчання та зворотний зв'язок у формі суджень і даних для переоцінки результатів). Інакше кажучи, процес плану­вання — це структурування проблеми, ідентифікація та оцінка альтернатив­них рішень.

Планування має ознаки системи і виступає як системоутворювальна функція управління.

По-перше, планування пов'язане з досягненням бажаних майбутніх станів, які маловірогідні без втручання людини.

По-друге, планування пов'язане з формуванням процесів як тепер, так і в майбутньому за допомогою найкращого розподілу ресурсів для досягнен­ня короткострокових (тактичних) і довгострокових (стратегічних) цілей, воно систематизує й цілеспрямовує таким чином поточну діяльність.

По-третє, планування є прагматичною діяльністю, пов'язаною з вибо­ром оптимального варіанта серед альтернатив.

По-четверте, планування передбачає раціональний вибір (технічний, економічний, юридичний, екологічний, соціальний, здорового глузду).

Отже, планування є систематизованим процесом зведення вірогідних ситуацій із бажаними на шляху досягнення тактичних (поточне плануван­ня) або стратегічних (довгострокове планування) цілей діяльності підприємства. Планування — це процес системного мислення і раціональ­них функціональних дій фахівців у конкретних умовах внутрішнього й зовнішнього середовища. Частина цього процесу може бути формалізована із застосуванням моделей прийняття рішень і економіко — математичних методів, а решта залишиться творчим процесом фахівців.

Співвідношення формалізованого і неформалізованого процесів зале­жить від багатьох чинників, але в першу чергу від управлінського (менед­жерського) професіоналізму керівника та персоналу. Якщо буде професійне ставлення з боку керівництва, то буде і «прозора» бухгалтерська звітність, і кваліфікована аналітична робота, і досконала інформаційна система, і комп'ютерне обладнання.

Особливість системного планування полягає у врахуванні взаємодії суб'єкта із зовнішнім середовищем. У системному плануванні проблеми не «вирішуються», а скоріше «розв'язуються» і постійно перевизначаються в процесі самонавчання. Тому систему планування слід розуміти не як дис­кретну діяльність, а як безперервний процес, що розвивається.