Впровадження і функціонування 1. Загальні положення

Необхідні організації можливості та засоби забезпечення повинні постійно модифікуватися й розвиватися з урахуванням змін вимог зацікав­лених сторін, динаміки розвитку умов господарської діяльності та процесу постійного вдосконалення. Для досягнення своїх екологічних цілей ор­ганізація має сконцентрувати зусилля на побудові нерозривного ланцюга з персоналу, систем, стратегії, ресурсів та структури.

У багатьох організаціях впровадження системи екологічного управління може здійснюватися поетапно, з урахуванням ступеня усвідомлення еко­логічних вимог та аспектів, очікувань зацікавлених сторін і переваг, а також наявності ресурсів.

2. Забезпечення можливостей для впровадження

Людські, матеріальні та фінансові ресурси. Слід визначити людські, мате­ріальні (наприклад, виробничі приміщення, обладнання) та фінансові ресур­си, необхідні для реалізації екологічної політики організації та досягнення її цілей. Щоб розподілити ресурси, організація може розробити методики вияв­лення вигід та (або) переваг, а також обліку витрат, пов'язаних з екологічною або суміжною діяльністю. До цих витрат можуть бути віднесені витрати, пов'язані, наприклад, із контролем забруднення, поводженням із відходами.

Під час розгляду необхідних людських, матеріальних та фінансових ре­сурсів слід дати відповідь на такі запитання:

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

1. Я ким чином організація встановлює та розподіляє людські, матеріальні та фінансові ресурси, що необхідні для досягнення її екологічних цілей та завдань, у тому числі передбачених новими проектами?

2. Як організація простежує витрати та вигоди, пов'язані з екологічною діяльністю?

Практичні рекомендації щодо людських, матеріальних та фінансових ресурсів

Ресурсна база та організаційна структура можуть накладати певні обме­ження на процес впровадження системи екологічного управління. Для подо­лання цих обмежень організація повинна в усіх можливих випадках розгляда­ти стратегічні напрямки кооперації з такими суб'єктами господарювання:

• великими організаціями-замовниками — для обміну технологіями та ноу-хау;

• іншими підприємствами-партнерами чи близько розташованими — для визначення та розв'язання спільних питань, обміну ноу-хау, сприяння технічному розвиткові, спільного використання виробничих засобів, встановлення методів аналізу ефективності системи екологічного уп­равління, колективного найму консультантів;

• центрами з метрології та стандартизації, асоціаціями виробників, підприємців, торговими палатами — для реалізації програм підготовки та підвищення поінформованості персоналу;

• вищими навчальними закладами і дослідними центрами — для підтрим­ки виробництва та інновацій.

Координація та інтеграція елементів системи екологічного управління. Для

ефективного вирішення екологічних проблем елементи системи екологічно­го управління мають розроблятися чи переглядатися так, щоб забезпечува­лися їхні зв'язки та інтеграція з елементами існуючих систем управління.

До елементів системи екологічного управління, яким вигідна інтеграція, належать:

• політика організації в різних сферах;

• розподіл ресурсів;

• оперативне управління та документування;

• система інформаційного забезпечення;

• підготовка та підвищення кваліфікації;

• організаційна структура та структура підзвітності;

• системи оцінювання й стимулювання;

• системи вимірювання й моніторингу;

• облік та звітність.

Під час розгляду механізмів координації та інтеграції слід дати відповідь на такі запитання:

1. Яким чином система екологічного управління інтегрована в процес за­гального управління діяльністю організації?

2. Що являє собою процес збалансування і вирішення суперечностей між екологічними та іншими господарськими цілями й пріоритетами?

115

■

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

Відповідальність. Відповідальність за загальну ефективність системи екологічного управління повинна покладатися на представників вищого керівництва або на функціональні підрозділи з достатніми повноваження­ми, компетентністю та ресурсами.

Керівники-розпорядники мають чітко визначати обов'язки відповідно­го персоналу, відповідати і звітуватися за ефективне впровадження системи екологічного управління та за екологічні характеристики. Працівники всіх рівнів зобов'язані звітувати та нести відповідальність за екологічні характе­ристики в межах покладених на них обов'язків.

Під час розгляду форм відповідальності слід дати відповідь на такі запитання:

1. Що являє собою відповідальність персоналу, який управляє, виконує й перевіряє види робіт, що впливають на навколишнє середовище, пе­ ревіряє, чи визначені ці роботи та документовані?

2. Який існує зв'язок між відповідальністю за забезпечення екологічних характеристик організації та індивідуальною діяльністю посадових осіб; чи здійснюється його перевірка?

3. У який спосіб управлінський персонал:

отримує достатню підготовку, матеріальні чи людські ресурси для впровадження елементів системи;

ініціює заходи щодо забезпечення відповідності екологічній політиці; передбачає, встановлює та реєструє екологічні проблеми; ініціює й дає рекомендації чи готові рішення щодо екологічних проблем; перевіряє реальне впровадження таких рішень;

здійснює контроль за подальшими коригувальними діями щодо поліпшення, з екологічного погляду, незадовільного стану навколишнього середовища;

отримує належну підготовку для дій в аварійних ситуаціях; правильно оцінює розуміння наслідків невідповідності; набуває розуміння важливості відповідальності, покладеної на нього; підтримує ініціативу і сприяє її виконанню?

Практичні рекомендації щодо відповідальності

Для забезпечення ефективної розробки та впровадження системи еко­логічного управління треба визначити і відповідно розподілити обов'язки та відповідальність. Оскільки підприємства та установи мають різні організаційні структури, то усвідомлення і розподіл відповідальності за стан навколишнього середовища повинні ґрунтуватися на властивих їм робочих процесах.

Прикладом моделі розподілу відповідальності у сфері екологічної діяль­ності може бути така:

Функція управління Типова посада

відповідальної особи

Визначення загального напряму Президент, керівник адміністрації, рада

директорів

Розробка екологічної політики Президент, керівник адміністрації,

старший керівник з екологічного управління (головний екоменеджер)

Встановлення екологічних цілей, Відповідний управлінський персонал

розробка завдань і програм (менеджери)

116

2A Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

Керівник з екологічного управління

Провідний менеджер-розпорядник

Увесь управлінський персонал

Персонал служби маркетингу Персонал служби закупівлі Менеджери з фінансів (обліку)

Увесь персонал

Моніторинг та контроль за загальним

функціонуванням систем екологічного

управління

Забезпечення відповідності системи

вимогам нормативних документів

Забезпечення постійного

вдосконалення

Визначення очікувань замовників

Визначення очікувань постачальників

Розробка та актуалізація методик

обліку

Забезпечення відповідності

встановленим методикам

Примітка. На малих та середніх підприємствах відповідальною особою може бути власник.

Екологічна обізнаність, свідомість та мотивація. Вище керівництво має відігравати головну роль у підвищенні обізнаності й свідомості всього пер­соналу, у його мотиваціях, роз'яснюючи екологічні цінності організації та інформуючи про її зобов'язання в межах екологічної політики. Саме зо­бов'язання кожного працівника щодо екологічних цінностей трансформує систему екологічного управління з «паперової» роботи в ефективний процес.

Усі працівники організації повинні розуміти важливість досягнення екологічних цілей та завдань, за які вони несуть посадову й матеріальну відповідальність, і всіляко заохочуватися керівництвом до цього.

Мотивація до постійного вдосконалення може бути переконливішою, якщо працівники відчують визнання своїх зусиль, спрямованих на досяг­нення екологічних цілей та завдань, а також якщо заохочуватимуться зусил­ля щодо підготовки пропозицій.

Під час розгляду механізмів підвищення екологічної обізнаності й свідомості слід дати відповідь на такі запитання:

1. Яким чином вище керівництво визначило, закріпило й оголосило всім працівникам зобов'язання організації щодо екологічної політики?

2. Як працівники пройнялися відповідальністю; як вони розуміють, прий­мають і поділяють екологічні цінності організації?

3. Як прийняті екологічні цінності стали мотивацією до екологічно від­повідальних дій?

4. Наскільки переконливо організація визнає досягнення працівників у галузі охорони навколишнього середовища?

Знання, вміння та підготовка. Знання та вміння, необхідні для досягнення екологічних цілей, мають бути чітко визначені і враховані під час добору й прийняття на роботу персоналу, підготовки та підвищення його кваліфікації.

Увесь персонал організації повинен отримати належну підготовку, до­статню для здійснення екологічної політики, досягнення цілей та завдань. Працівники мають володіти запасом знань, який включає досвід застосову­вання методів та навичок, необхідних для ефективного та компетентного виконання посадових функцій, а також знати про можливий вплив на стан навколишнього середовища їхніх невиважених дій.

Організація також повинна отримати від підрядників, що працюють на окремих ланках, докази того, що вони володіють необхідними знаннями та вміннями для виконання роботи відповідно до екологічних вимог.

117