- •2.1 Загальні поняття і положення
- •Глава 2
- •Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління
- •Р ис. 2.1 Загальна структура теоретико-методологічних основ екологічного управління
- •Глава 2
- •2.3 Методологія системно-екологічного підходу
- •Методологія системно-екологічного підходу загальний погляд на формування і визначення
- •Історія становлення системного підходу
- •Глава 2
- •2.3 Методологія системно-екологічного підходу
- •Методологічні ознаки системно-екологічного підходу
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Теоретична методологія системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Глава 2 Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління
- •Наукові основи системної організації ———————екологічного управління———————
- •Загальносистемна характеристика
- •Характеристика системної організації екологічного управління
- •Глава 2
- •Нормативна методологія системного екологічного управління
- •Система нормативної регламентації ———————екологічного управління———————
- •Глава 2
- •Європейська регламентація ———————екологічної політики——————
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Стандартні вимоги до систем —————————екологічного управління———————
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Нормативна методологія прийняття рішень
- •Глава 2
- •Стандартна модель екологічного управління
- •Глава 2
- •Зобов'язання і політика
- •1. Загальні положення
- •2. Зобов'язання і провідна роль вищого керівництва
- •3. Первинний екологічний аналіз
- •Глава 2 Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління
- •4. Екологічна політика
- •Глава 2.
- •Планування 1. Загальні положення
- •2. Ідентифікація екологічних аспектів і оцінювання пов'язаних із ними впливів на навколишнє середовище
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •3. Законодавчі та інші вимоги
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •4. Внутрішні критерії ефективності функціонування
- •5. Екологічні цілі та завдання
- •Глава 2
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •6. Програма екологічного управління
- •Глава 2
- •Впровадження і функціонування 1. Загальні положення
- •2. Забезпечення можливостей для впровадження
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Тип підготовки
- •Контингент
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Вимірювання і оцінювання
- •1. Загальні положення
- •2. Вимірювання та моніторинг (постійна діяльність)
- •3. Коригувальні та запобіжні дії
- •4. Управління інформацією та протоколами
- •Глава 2
- •5. Аудит системи екологічного управління
- •Аналіз і вдосконалення
- •1. Загальні положення
- •2. Аналіз системи екологічного управління
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •3. Постійне вдосконалення
- •Функціональна методологія системного екологічного управління
- •Глава 2
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Стратегічне планування
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Інформація в екологічному управлінні
- •Механізми і цілі екологічного управління
- •Глава 2
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Управління, орієнтоване на кінцевий результат
- •Глава 2
- •Методологія ефективного прийняття рішень
- •Глава 2
- •Глава 2
- •Менеджерська методологія системного екологічного управління
- •Основи культурного екоменеджменту
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Основи діяльності керівника в системі екологічного управління
- •Глава 2
- •Основи екологічної підготовки управлінського персоналу
- •2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
- •Глава 2
- •Контрольні запитання та завдання
- •Глава 2
Впровадження і функціонування 1. Загальні положення
Необхідні організації можливості та засоби забезпечення повинні постійно модифікуватися й розвиватися з урахуванням змін вимог зацікавлених сторін, динаміки розвитку умов господарської діяльності та процесу постійного вдосконалення. Для досягнення своїх екологічних цілей організація має сконцентрувати зусилля на побудові нерозривного ланцюга з персоналу, систем, стратегії, ресурсів та структури.
У багатьох організаціях впровадження системи екологічного управління може здійснюватися поетапно, з урахуванням ступеня усвідомлення екологічних вимог та аспектів, очікувань зацікавлених сторін і переваг, а також наявності ресурсів.
2. Забезпечення можливостей для впровадження
Людські, матеріальні та фінансові ресурси. Слід визначити людські, матеріальні (наприклад, виробничі приміщення, обладнання) та фінансові ресурси, необхідні для реалізації екологічної політики організації та досягнення її цілей. Щоб розподілити ресурси, організація може розробити методики виявлення вигід та (або) переваг, а також обліку витрат, пов'язаних з екологічною або суміжною діяльністю. До цих витрат можуть бути віднесені витрати, пов'язані, наприклад, із контролем забруднення, поводженням із відходами.
Під час розгляду необхідних людських, матеріальних та фінансових ресурсів слід дати відповідь на такі запитання:
2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
Я
ким
чином організація встановлює та
розподіляє людські, матеріальні
та
фінансові ресурси, що необхідні для
досягнення її екологічних цілей
та
завдань, у тому числі передбачених
новими проектами?Як організація простежує витрати та вигоди, пов'язані з екологічною діяльністю?
Практичні рекомендації щодо людських, матеріальних та фінансових ресурсів
Ресурсна база та організаційна структура можуть накладати певні обмеження на процес впровадження системи екологічного управління. Для подолання цих обмежень організація повинна в усіх можливих випадках розглядати стратегічні напрямки кооперації з такими суб'єктами господарювання:
великими організаціями-замовниками — для обміну технологіями та ноу-хау;
іншими підприємствами-партнерами чи близько розташованими — для визначення та розв'язання спільних питань, обміну ноу-хау, сприяння технічному розвиткові, спільного використання виробничих засобів, встановлення методів аналізу ефективності системи екологічного управління, колективного найму консультантів;
центрами з метрології та стандартизації, асоціаціями виробників, підприємців, торговими палатами — для реалізації програм підготовки та підвищення поінформованості персоналу;
вищими навчальними закладами і дослідними центрами — для підтримки виробництва та інновацій.
Координація та інтеграція елементів системи екологічного управління. Для
ефективного вирішення екологічних проблем елементи системи екологічного управління мають розроблятися чи переглядатися так, щоб забезпечувалися їхні зв'язки та інтеграція з елементами існуючих систем управління.
До елементів системи екологічного управління, яким вигідна інтеграція, належать:
політика організації в різних сферах;
розподіл ресурсів;
оперативне управління та документування;
система інформаційного забезпечення;
підготовка та підвищення кваліфікації;
організаційна структура та структура підзвітності;
системи оцінювання й стимулювання;
системи вимірювання й моніторингу;
облік та звітність.
Під час розгляду механізмів координації та інтеграції слід дати відповідь на такі запитання:
1. Яким чином система екологічного управління інтегрована в процес загального управління діяльністю організації?
2. Що являє собою процес збалансування і вирішення суперечностей між екологічними та іншими господарськими цілями й пріоритетами?
115
■
Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління
Відповідальність. Відповідальність за загальну ефективність системи екологічного управління повинна покладатися на представників вищого керівництва або на функціональні підрозділи з достатніми повноваженнями, компетентністю та ресурсами.
Керівники-розпорядники мають чітко визначати обов'язки відповідного персоналу, відповідати і звітуватися за ефективне впровадження системи екологічного управління та за екологічні характеристики. Працівники всіх рівнів зобов'язані звітувати та нести відповідальність за екологічні характеристики в межах покладених на них обов'язків.
Під час розгляду форм відповідальності слід дати відповідь на такі запитання:
Що являє собою відповідальність персоналу, який управляє, виконує й перевіряє види робіт, що впливають на навколишнє середовище, пе ревіряє, чи визначені ці роботи та документовані?
Який існує зв'язок між відповідальністю за забезпечення екологічних характеристик організації та індивідуальною діяльністю посадових осіб; чи здійснюється його перевірка?
У який спосіб управлінський персонал:
отримує достатню підготовку, матеріальні чи людські ресурси для впровадження елементів системи;
ініціює заходи щодо забезпечення відповідності екологічній політиці; передбачає, встановлює та реєструє екологічні проблеми; ініціює й дає рекомендації чи готові рішення щодо екологічних проблем; перевіряє реальне впровадження таких рішень;
здійснює контроль за подальшими коригувальними діями щодо поліпшення, з екологічного погляду, незадовільного стану навколишнього середовища;
отримує належну підготовку для дій в аварійних ситуаціях; правильно оцінює розуміння наслідків невідповідності; набуває розуміння важливості відповідальності, покладеної на нього; підтримує ініціативу і сприяє її виконанню?
Практичні рекомендації щодо відповідальності
Для забезпечення ефективної розробки та впровадження системи екологічного управління треба визначити і відповідно розподілити обов'язки та відповідальність. Оскільки підприємства та установи мають різні організаційні структури, то усвідомлення і розподіл відповідальності за стан навколишнього середовища повинні ґрунтуватися на властивих їм робочих процесах.
Прикладом моделі розподілу відповідальності у сфері екологічної діяльності може бути така:
Функція управління Типова посада
відповідальної особи
Визначення загального напряму Президент, керівник адміністрації, рада
директорів
Розробка екологічної політики Президент, керівник адміністрації,
старший керівник з екологічного управління (головний екоменеджер)
Встановлення екологічних цілей, Відповідний управлінський персонал
розробка завдань і програм (менеджери)
116
2A Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
Керівник з екологічного управління
Провідний менеджер-розпорядник
Увесь управлінський персонал
Персонал служби маркетингу Персонал служби закупівлі Менеджери з фінансів (обліку)
Увесь персонал
Моніторинг та контроль за загальним
функціонуванням систем екологічного
управління
Забезпечення відповідності системи
вимогам нормативних документів
Забезпечення постійного
вдосконалення
Визначення очікувань замовників
Визначення очікувань постачальників
Розробка та актуалізація методик
обліку
Забезпечення відповідності
встановленим методикам
Примітка. На малих та середніх підприємствах відповідальною особою може бути власник.
Екологічна обізнаність, свідомість та мотивація. Вище керівництво має відігравати головну роль у підвищенні обізнаності й свідомості всього персоналу, у його мотиваціях, роз'яснюючи екологічні цінності організації та інформуючи про її зобов'язання в межах екологічної політики. Саме зобов'язання кожного працівника щодо екологічних цінностей трансформує систему екологічного управління з «паперової» роботи в ефективний процес.
Усі працівники організації повинні розуміти важливість досягнення екологічних цілей та завдань, за які вони несуть посадову й матеріальну відповідальність, і всіляко заохочуватися керівництвом до цього.
Мотивація до постійного вдосконалення може бути переконливішою, якщо працівники відчують визнання своїх зусиль, спрямованих на досягнення екологічних цілей та завдань, а також якщо заохочуватимуться зусилля щодо підготовки пропозицій.
Під час розгляду механізмів підвищення екологічної обізнаності й свідомості слід дати відповідь на такі запитання:
Яким чином вище керівництво визначило, закріпило й оголосило всім працівникам зобов'язання організації щодо екологічної політики?
Як працівники пройнялися відповідальністю; як вони розуміють, приймають і поділяють екологічні цінності організації?
Як прийняті екологічні цінності стали мотивацією до екологічно відповідальних дій?
Наскільки переконливо організація визнає досягнення працівників у галузі охорони навколишнього середовища?
Знання, вміння та підготовка. Знання та вміння, необхідні для досягнення екологічних цілей, мають бути чітко визначені і враховані під час добору й прийняття на роботу персоналу, підготовки та підвищення його кваліфікації.
Увесь персонал організації повинен отримати належну підготовку, достатню для здійснення екологічної політики, досягнення цілей та завдань. Працівники мають володіти запасом знань, який включає досвід застосовування методів та навичок, необхідних для ефективного та компетентного виконання посадових функцій, а також знати про можливий вплив на стан навколишнього середовища їхніх невиважених дій.
Організація також повинна отримати від підрядників, що працюють на окремих ланках, докази того, що вони володіють необхідними знаннями та вміннями для виконання роботи відповідно до екологічних вимог.
117
