Глава 2

Теоретико-методологічні основи системного екологічного управління

— —————Методологія екологічних правовідносин——————

Методологічна обґрунтованість загальних і екологічних правовідносин полягає в тому, що в кожній із груп загальних правовідносин (рис. 2.4) містяться правові норми і положення екологічної спрямованості (природо-ресурсної, природоохоронної та екологобезпечної). Різнобічний характер екологічних норм відчутно посилює механізм екологізації загальної системи управління. При цьому можуть виникати міжгалузеві правові суперечності й неузгодженості. Головні завдання системи екологічного управління поля­гають у регулюванні загальних і екологічних правовідносин, у вирішенні правових суперечностей на основі гармонізації екологічного права з інши­ми правовими системами (конституційними, адміністративними тощо).

За загальним визначенням, екологічне право — це система правових норм і механізмів, якими регулюються суспільні й господарські екологічні відносини в галузі раціонального використання та збалансованого віднов­лення природних ресурсів і ефективної охорони навколишнього природно­го середовища для задоволення потреб суспільства з урахуванням інтересів майбутніх поколінь.

У будь-якому визначенні екологічне право є передусім системою («сис­тема систем») взаємопов'язаних теоретичних положень і джерел формуван­ня правових актів, методів здійснення екологічного права зі своїми внутрішніми функціональною й організаційною структурами та змістом.

Слід зауважити, що регулювальну функцію виконує не сама норма еко­логічного права, а сформована в межах цієї норми мотивація діяльності і відповідні до неї еколого-економічні та еколого-організаційні механізми. Норма екологічного права в процесі реалізації впливає на склад і дієвість цих механізмів.

Загальні методологічні принципи екологічного права наведено на рис. 2.5.

Під час створення й удосконалення правових механізмів екологічного управління стратегія управлінських органів має враховувати такі підходи й напрями щодо забезпечення екологічного законодавства:

• закріплення екологічних вимог Конституції та інших законодавчих актів держави, забезпечення їхньої дієвості та обов'язковості для всіх фізичних та юридичних осіб на всіх рівнях;

• забезпечення застосування методології системного підходу в право­ відносинах для збалансованості прийняття екологічних, економічних і соціальних рішень;

• гармонізація і приведення у відповідність різних екологічних норм іположень;

• внесення екологічних положень в інвестиційне, господарське, подат­ кове, приватизаційне, митне й банківське законодавство, у землеко­ристування й регіональний розвиток;

• підготовка й забезпечення виконання екологічних стандартів, у тому числі стандартів екологічного управління, і норм, їх періодичний і обґрунтований перегляд;

Рис. 2.4 Концептуальні основи правовідносин (за В. І. Андрейцевим)

Рис. 2.5 Загальна структура методологічних основ екологічного права (за В. І. Андрейцевим)

2.4 Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

р озробка й реалізація ефективних режимів правової відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу, посилення діючих режимів та оптимізація їх регулювання;

підготовка правових адміністративних санкцій та інших заходів пока­рання, призупинення дій або відкликання дозволів (ліцензій), а та­кож припинення діяльності, що порушує природоохоронні вимоги, і такої, що створює загрозу здоров'ю людей і навколишньому середо­вищу;

гармонізація українського й міжнародного, європейського екологіч­ного права на основі міжнародних зобов'язань.