Необхідно на всіх рівнях забезпечити

більш широке використання

комплексних наукових оцінок,

міждисциплінарних і міжсекторальних

підходів.

Програма дій Всесвітнього саміту із сталого розвитку

Глава

₂

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО

УПРАВЛІННЯ

2.1

Загальні поняття і положення

Ефективність будь-якого управління залежить від трьох основних чин­ників: системності, методичності і стандартності управлінських функцій.

Поняття системи як сукупності взаємодіючих частин уперше було вис­ловлено австрійським біологом-теоретиком Людвігом фон Берталанфі, ідеї якого набули розголосу в 30-х роках XX ст. Берталанфі сформулював теорію відкритих систем, яка розкриває процес обміну між організмом і середови­щем, що його оточує. Як бачимо, загальна теорія систем має екологічне по­ходження. Це дає історичні підстави вживати термін «системно-екологічний підхід».

Теорія відкритих систем спочатку застосовувалась у науках про життя, зокрема у фізіології, а потім у психології, соціології, антропології, еко­номіці, управлінні і виробництві.

Водночас із розробкою Людвігом фон Берталанфі теорії відкритих сис­тем над цією проблемою працювали вчені з інших галузей науки. У 1954 р. вони зібралися, щоб обмінятися думками з приводу різних поглядів на досліджувану проблему. Одним із визначальних результатів цієї зустрічі було заснування Громади з досліджень у галузі загальної теорії систем.

Оцінюючи тенденції в загальній теорії систем Берталанфі, виокремимо три фундаментальні напрями.

Наука про системи: досліджує за допомогою емпіричного методу сис­темні концепції у фізичних і суспільних науках.

Тут зроблено спроби оцінити рівні складнощів та засоби взаємодій і взаємовідносин між компонентами досліджуваної системи.

Системна технологія: застосовується для вирішення проблем, що вини­кають у промисловості й суспільстві. Таким чином, концепції теорії систем переносяться на операційні процеси системного аналізу, а отже, в теорію управління, дослідження операцій, інформатику і промислову інженерію для пошуку практичних вирішень конкретних проблем.

2.1 Загальні поняття і положення

Системна філософія: спрямовується на переорієнтацію, тобто формуван­ня системного мислення, а також світогляду на системних засадах. Тут вар­то розглядати чотири головні ідеї системної філософії, якими послуговують­ся при формулюванні узгодженої концепції системи: упорядковану цілісність, самостабілізацію, самоорганізацію та іерархізацію.

Системний підхід як загальнонауковий метод виник на основі загальної теорії систем. У 60—70-х роках XX ст. у США він розглядався в поєднанні із системним аналізом у вигляді так званої нормативної методології прийняття рішень, тобто в управлінському аспекті — у вигляді пошуку і прийняття ефективних управлінських рішень. Однак поняття «системний підхід» набагато ширше за своїм значенням. У звичайній практиці, коли за­стосовується системна модель об'єкта, маємо справу з таким підходом до об'єкта, згідно з яким останній розглядається як система. У цьому випадку системний аналіз можна трактувати як методологічну атрибутику системно­го підходу.

Виходячи з того, що ефективність є основною властивістю систем, роз­глянемо загальні передумови ефективної системної методології для вияв­лення і вирішення системних проблем.

1. Методологія повинна бути системною (принцип «система систем»), тобто виявляти більшість ознак, які використовують для опису систем.

2. Методологія має спрямовувати осіб (керівників), які приймають рішен­ ня, на дослідження й перевірку функцій системи з позицій її зв'язків із навколишнім середовищем («антиізоляціонізм»), у тому числі природним.

3. Методологія повинна бути саморегульованою і здатною вирішити про­ блеми управління системою, коли та стає більш диференційованою й автоматичною (розширюється чи ускладнюється), тобто такою, у якій взаємозалежність структурних елементів послаблюється.

4. Методологія повинна бути здатною структуризувати пріоритети (доміну­ ючі елементи системи), упорядкувати їх у контексті системи, розглядаю­ чи її як одне ціле. Це важливо в умовах нестачі фінансових, матеріаль­ них і людських ресурсів та наявності екологічних обмежень діяльності.

5. Методологія має забезпечувати баланс між функціями дослідження внутрішнього стану системи (редукціонізм) та її відносинами з навко­ лишнім середовищем (холізм), тобто забезпечувати стійку екологічну рівновагу, сталість розвитку. А це означає, що особи, які приймають рішення, повинні послуговуватися процедурною методологією, встано­ вити бажане (запроектоване) призначення і структуру системи, іден­ тифікувати складові частини (структурні елементи), окреслити альтерна­ тивні стратегії втручання, встановити пріоритети серед структурних елементів, забезпечити вихід альтернативних рішень, вибрати з них найкраще і застосувати його.

6. Методологія повинна мати механізм зворотного зв'язку, щоб зберігалася можливість здійснювати коригувальні процедури і вирішувати проблеми розвитку. Це стосується й організації процесів приймання та викорис­ тання інформації з навколишнього середовища, призначеної для пе­ ревірки правильності управлінських дій. Якщо зовнішня інформація запізнюється, недостатня за обсягом або недостовірна, методологія має