1.Методика читання лекцій. Лекція— основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, яка призначена для засвоєння теоретичного матеріалу. Можливе читання проблемних лекцій, зміст яких стосується даної дисципліни, але не охоплений навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими-фахівцями для студентів і працівників вузів у спеціально відведений час. Лекція з елементами проблемного навчання починається зі створення перед студентами проблемної ситуації. Підготовка до виступу на лекції

Ораторське і педагогічне мистецтво — це засіб впливу на людей і одночасно засіб керування ними. Успіх приходить, якщо ми враховуємо інтереси людей, їх психологічні особливості, потреби, сприйняття і розуміння ситуації.

За змістом і формою представлення інформації лекції поділяють на такі види: проблемні, інформаційні, підсумкові, консультаційні (оглядові), а за типом їх подачі слухачам — монологи (без акценту на реакцію аудиторії); діалоги (постійна взаємодія зі слухачами); дискусії (розкриття протиріч у ході лекції).

Підготовка до лекції

Підготовка до лекції включає складання плану і період збирання інформації. Лектору потрібно намітити: головні проблемні аспекти, змістовні елементи, порядок і форми завершення лекції.

Підготовка оратора до лекційного виступу

1. визначення типу виступу: інформаційний (дає конкретний опис, виявлену закономірність, пропонує визначені результати); пропагандистський (необхідно переконати аудиторію, надихнути, залучити до участі тощо); комбінаційний;

2. вибір стилю виступу, який може бути: науковим (характеризується обґрунтованою аргументацією й академічністю); діловим (використовується серед підприємців, практиків); співбесідою (довірча розмова куратора з аудиторією);

3. визначення варіантів промови: а) зачитувати з конспекту, б) відтворювати по пам'яті, в) викладати вільно або імпровізувати;

4. визначення чіткої композиційної побудови лекції (вступ, основна частина, закінчення).

Читання лекції

У лекції визначальним є зміст. Мова не повинна бути складною. Говорити потрібно просто, переконливо, відверто, зрозуміло.

В основу лекції, що викладається за допомогою методу «опорної бази», покладено принципи базового нагромадження з кожного питання найбільш важливого матеріалу з метою підвищення продуктивності процесу навчання.

Основні принципи цього методу: виклад матеріалу великими часовими «порціями»; повторення викладеного кілька разів; зворотний зв'язок з аудиторією .

Для реалізації цих принципів необхідно, щоб кожна чергова лекція починалася з короткого змістовного огляду раніше викладеного лекційного матеріалу — вікторин, з метою оцінки вхідного контролю знань і повнішого засвоєння інформації. На це ви­трачається близько 5—7 хв.

2.Методика проведення семінарських занять.

Семінарське заняття — форма навчального заняття, на якому викладач організовує дискусію за попередньо визначеними темами. До заняття студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені виступи, активність студентів у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить до журналу.

Підготовка педагога до семінару включає: – складання плану семінару з визначенням основної та додаткової літератури; – опрацювання методичних вказівок для учнів; – аналіз дидактичних, виховних і методичних підсумків попередніх семінарів і роботу над їх удосконаленням; – вивчення рівня ознайомленості учнів з проблемами семінару і визначення змісту їх самостійної роботи; – організацію індивідуальних і колективних консультацій з учнями; – надання допомоги учням у самостійній роботі з літературою; – підготовку виставки літератури, наочних посібників та інших засобів забезпечення семінару; – інструктаж доповідачів і допомогу їм у написанні доповідей; – підготовку місця проведення семінару тощо.

Основні вимоги до семінару: • продуманість змісту теми, її проблем та методики обговорення; • визначення цілей, дидактичних і виховних завдань заняття; • проблемна постановка запитань; • увага до стрижневих питань та логіки їх розкриття; • постійне керування перебігом семінару, створення атмосфери полемічності й творчої активності; • стимулювання дискусії; • забезпечення всебічного розгляду й аналізу навчальних проблем, об'єктивна оцінка виступів і відповідей, своєчасне їх коригування; • орієнтація учнів на подальшу самостійну роботу над навчальним матеріалом тощо.

3.Методика оцінювання знань, умінь і навичок.(приймання іспитів і заліків).

У навчальному процесі використовують такі види контролю: вхідний, поточний, проміжний, підсумковий і відстрочений.

Вхідний контроль ставить за мету виявити базовий рівень підготовки студентів за дисциплінами, що є основою курсу, який вивчається; розподілити студентів за рівнем підготовки. (тестування, співбесіда, опитування).

Поточний контроль здійснюється з метою перевірки рівня знань студентів на етапі первинного засвоєння навчального матеріалу. ( семінарські заняття в активній формі, тестування, участь у вікторинах, наукових гуртках, конференціях тощо).

Проміжний контроль оцінює знання, уміння і навички студентів за результатами вивчення окремих навчальних модулів (розділів) або тем навчальної дисципліни. (атестація, контрольна робота).

Підсумковий контроль проводиться з метою оцінювання результатів навчання студентів на визначеному освітньому (кваліфікаційному) рівні на окремих його завершених етапах. Основними формами контролю є іспит і залік. Якщо у вищому навчальному закладі використовується модульно-рейтингова технологія навчання, та оцінки підсумкового контролю можуть визначатися рейтингом студентів виключно за підсумками складання навчальних модулів дисципліни (іспит або залік відсутній).

Відстрочений контроль застосовують з метою перевірки остаточних знань студентів (через певний час після іспиту або заліку). ( олімпіади, комплексне тестування, опитування).

Підсумковий (семестровий) контроль з навчальної дисципліни проводиться в терміни, встановлені навчальним планом.

Семестровий іспит — це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного і практичного матеріалу з навчальної дисципліни за семестр.

Семестровий залік — це форма підсумкового контролю засвоєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі результатів його навчально-творчої діяльності за програмою курсу протягом навчального семестру (оцінки на практичних, семінарських заняттях, результати виконання самостійної та індивідуальної роботи).

Питання до іспиту складаються в кількості не менше, ніж 60 на групу. При підготовці до іспиту викладач складає екзаменаційні білети (30 на групу). Екзаменаційні білети затверджує завідувач кафедрою.

Зміст питань в екзаменаційному білеті повинен відбивати три рівні сформованості знань: репродуктивний, дійовий, творчий.

Викладачеві необхідно в ході проведення іспиту намагатися не допускати списування, взаємних консультацій студентів. Приймаючи іспит в усній формі, педагог повинен дотримуватися таких педагогічних прийомів і принципів: добровільний початок іспиту (черговість складання іспиту визначається за бажанням студентів); доброзичливе відношення до студентів; не переривати відповідь студента; кількість додаткових питань повинна визначатися їх доцільністю; додаткові питання не повинні бути провокаційними.

Результати складання іспитів і диференційованих заліків оцінюються за 4-бальною шкалою («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»), а заліків — за двобальною («зараховано», «не зараховано»). Із впровадженням Болонських освітніх стандартів вищий навчальний заклад використовує 100-бальну та літерну шкалу за системою «ЕСТ8», які адаптовані до національної 4-бальної шкали.

4.Організація практичної підготовки спеціалістів.

Навчальний процес обов'язково повинен здійснюватися у поєднанні теоретичної підготовки фахівців з практичною формою навчання.

Виробнича практика (грец. «рraktskos» — дієвий, активний) — це процес застосування та закріплення теоретичних знань на виробництві з метою набуття науково-виробничого досвіду, придбання практичних навичок, а також відпрацювання основних питань дипломного проектування. Виробнича практика проводиться на відповідних об'єктах (підприємствах і організаціях) і за змістом відповідає основним розділам певної дисципліни, або комплексу дисциплін.

Студентам видаються індивідуальні завдання з відпрацювання навичок творчого наукового характеру в умовах виробництва. Виконані індивідуальні завдання оформляються у вигляді звітів з виробничої практики і захищаються перед комісією або на звітній конференції.

Залежно від спеціальності і спеціалізації студентів практика може бути: виробничою, навчальною, технологічною, економічною, науково-дослідною та ін. На молодших курсах одним з можливих завдань практики може бути оволодіння студентами робочою професією, що відповідає спеціальності навчання.

Заключною ланкою практичної підготовки є преддипломна практика студентів, що проводиться перед завершенням дипломного проекту.

Керівник практики від вищого навчального закладу виконує такі функції:

— забезпечує проведення всіх організаційних заходів перед від'їздом студентів на практику (проведення інструктажу про порядок проходження практики, видача програми і методичних рекомендацій, оформлення відряджень та ін.);

— повідомляє студентам про систему звітності про практику, прийнятої на кафедрі, а саме: надання письмового звіту, порядок його оформлення;

— у тісному контакті з керівником практики від виробництва забезпечує високу якість її проходження відповідно до програми;

— контролює забезпечення нормальних умов праці і побуту студентів.

Після закінчення терміну практики студенти звітують про виконання індивідуального завдання.

Оцінка за практику вноситься у заліково-екзаменаційну відомість і в залікову книжку студента.

Студентам-практикантам на період практики, що проводиться за межами місця розташування вищих навчальних закладів, нараховуються відрядні за рахунок витрат на практичну підготовку в розмірах, установлених чинним законодавством.

5.Порядок підготовки і проведення семінарів в активній формі.

Модель семінарського заняття в активній формі

Підготовка творчо обдарованих фахівців різноманітних сфер виробництва неможлива без активізації форм і методів навчального процесу. Однією з основних форм практичної підготовки є семінарське заняття, яке необхідно побудувати в активній формі процесу дієвого засвоєння студентами навчальної інформації.

Мета проведення семінару в активній формі (САФ) — активізувати процес мислення студентів шляхом безпосереднього залучення їх до організації та керівництва заняттям. Ця дидактична форма також призначена сформувати і закріпити вміння з колективної підготовки, обґрунтування, прийняття та оцінювання прийнятих рішень, що є обов'язковим елементом творчої сформованості спеціалістів виробничої сфери.

Порядок підготовки і проведення семінарів в активній формі

САФ включає дві частини: підготовчу і основну. Етапи підготовчої частини (виконує викладач разом зі студентами):

1. Ознайомлення з темою семінарського заняття.

1. Призначення ведучого (з числа студентів) семінарського заняття і арбітра по ведучому (також з числа слухачів)

2. Розробка ведучим регламенту семінарського заняття.

Перші два етапи здійснюються викладачем заздалегідь, тобто до проведення семінарського заняття (наприклад, у кінці попереднього заняття).

6. Загальні критерії оцінювання знань студентів на іспиті.

В учебном процес се используются следующие виды контроля : вводный, текущий, промежуточный , итоговый и отсроченный .

Вводный контроль ставит целью выявить базовый уровень подготовки студентов, распределить студентов по уровню подготовки для индивидуализации учебной деятельности .

Основные формы входного контроля : тестирование , собеседование , опрос .

Текущий контроль осуществляется с целью проверки уровня знаний студентов на этапе первичного усвоения учебного материала.

Основные формы контроля: семинарские занятия в активной форме , тестирование , участие в викторинах , научных кружках , конференциях .

Промежуточный контроль оценивает знания , умения и навыки студентов по результатам изучения отдельных учебных модулей ( разделов) или тем учебной дисциплины .

Формами промежуточного контроля знаний являются: аттестация , контрольная работа.

Итоговый контроль проводится с целью оценки результатов обучения студентов на определенном образовательном ( квалификационном ) уровне на отдельных его завершенных этапах.

Основными формами контроля являются экзамен и зачет .

Педагоги К. Ушинский , П. Каптерев , Н. Пирогов подвергали критике « Экзаменационный направление » как официальный отчет о знании . Экзамен , по их глубокому убеждению , - это когда «... значительная часть времени, отбирается от учебного процесса . Подготовка к экзаменам , как правило , поспешная и бессистемная . Экзамены отбирают силы , вызывают напряжение, вредят здоровью. Ответы на экзаменах бывают случайными и не могут быть надежным показателем усилий учителя и ученика в течение года » .

Отложенный контроль применяют для проверки окончательных знаний студентов ( через определенное время после экзамена или зачета ) , а также для определения эффективности использования дидактических средств и направлений совершенствования учебного процесса .

Основные формы контроля: олимпиады , комплексное тестирование , опросы .

Семестровый экзамен - это форма итогового контроля усвоения студентом теоретического и практического материала по дисциплине за семестр.

Семестровый зачет - это форма итогового контроля усвоения студентом учебного материала исключительно на основании результатов его учебно-творческой деятельности по программе курса в течение учебного семестра (оценки на практических, семинарских занятиях, результаты выполнения самостоятельной и индивидуальной работы).

Студент считается допущенным к семестрового контроля по конкретной дисциплине (семестрового экзамена, зачета), если он выполнил все виды работ, предусмотренные учебным планом на семестр по этой дисциплине. Экзамены сдают студенты в период экзаменационных сессий, предусмотренных учебным планом. Высшее учебное заведение может устанавливать студентам индивидуальные сроки сдачи зачетов и экзаменов

Экзамены проводятся в соответствии с расписанием, который доводится до сведения преподавателей и студентов не позднее, чем за месяц до начала сессии.

Вопросы к экзамену состоят в количестве не менее 60 на группу. При подготовке к экзамену преподаватель составляет экзаменационные билеты (30 на группу). Экзаменационные билеты утверждает заведующий кафедрой. Содержание вопросов в экзаменационном билете должен отражать три уровня сформированности знаний: репродуктивный, действенный, творческий.

Принимая экзамен в устной форме, педагог должен придерживаться следующих педагогических приемов и принципов: добровольное начало экзамена (очередность сдачи экзамена определяется по желанию студентов) доброжелательное отношение к студентам: не прерывать ответ студента, количество дополнительных вопросов должна определяться их целесообразностью, дополнительные вопросы не должны быть провокационными.

Результаты сдачи экзаменов и дифференцированных зачетов оцениваются по 4-балльной шкале («отлично», «хорошо», «удовлетворительно», «неудовлетворительно»), а зачетов - по двухбалльной («зачтено», «не зачтено»). С внедрением Болонских образовательных стандартов вуз использует 100-балльную и буквенную шкалу по системе «ЕСТ8», которые адаптированы к национальной 4-балльной шкалы. Оценки вносятся преподавателем в экзаменационную ведомость и зачетную книжку. В случае неявки студента на экзамен или зачет в экзаменационной ведомости (графа оценок) записывается - «не явился». Если студент пропустил много занятий, преподаватель сообщает об этом деканат, который в ведомости делает запись: «Не допущен».

УНІФІКОВАНА ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ СТУДЕНТІВ ЗА СИСТЕМОЮ ЄСТ8 ТА НАЦІОНАЛЬНОЮ 4-БАЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ

Оцінка за ЕСТ5		Національне 4-бальнс оцінювання
літерна	100-бальна
А	90—100	«Відмінно» (5) — відмінне виконання лише з незначною кількістю несуттєвих помилок
В	85—89	«Дуже добре» (4+) вище від середнього рівня, але з кількома по­милками
С	75—84	«Добре» (4) — в цілому правильна робота з певною кількістю по­мітних помилок
Д	70—74	«Задовільно» (3) — непогано, але зі значною кількістю грубих по­милок
Е	60—69	«Достатньо» (3—) — виконання задовольняє мінімальні критерії
FХ	35—59	«Незадовільно» (2) — потрібно доопрацювати матеріал перед тим, як отримати залік
F	0—34	«Незадовільно» (2-) — необхідно переробити (серйозна подальша робота)

Общие критерии оценки знаний студентов на экзамене :

♦ « Отлично » - основные вопросы раскрыты на высоком теоретическом и практическом уровнях , студент без осложнений ориентируется в материале , полностью отвечает на дополнительные вопросы. Качество ответов свидетельствует о свободном владении материалом лекционных и практических занятий , а также об ознакомлении с дополнительным материалом по учебной дисциплине .

♦ «Хорошо» - раскрыты основные вопросы , а на дополнительные студент полностью не отвечает . Качество ответов обнаруживает свободный лекционным и практическим материалом. Ознакомление с дополнительными источниками не систематизировано .

♦ « Удовлетворительно » - студент владеет только общим понятийным аппаратом , он в целом ориентируется в изучаемом предмете , но при раскрытии основных вопросов допускает существенные ошибки.

♦ « Неудовлетворительно» - студент делает принципиальные ошибки в ответах , затрудняется дать обоснованные ответы на все основные вопросы преподавателя , не обладает основным понятийным аппаратом.

Повторная сдача экзаменов допускается не более двух раз по каждой дисциплине : один раз преподавателю , второй - комиссии, создаваемой деканом факультета. Студенты , получившие во время сессии неудовлетворительные оценки и не сдавшие экзамен повторно комиссии , отчисляются из высшего учебного заведения.