3. Конкретиконаукові методи пізнання

Полягає в основних конкретних методах теорії держави і права:

1) формально-догматичний (юридико-технічний) метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Він здійснюється за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від одного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. Прикладами можуть бути поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо; 2) соціологічний метод полягає в дослідженні права не на рівні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т. ін. Наприклад, засоби аналізу письмових документів (звітів, службових записок тощо) забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника; 3) статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів тощо; 4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави та ін.; 5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Використання порівняльного методу в правовій сфері призвело до формування відносно самостійної науки — порівняльного правознавства (порівняння сучасних правових систем світу), а в державній сфері — порівняльного державознавства.

Спеціальні методи — методи, що грунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук:математичний;кібернетичний;психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання держави і права слід користуватися зазначеними методами у сукупності.

4. Місце і роль дослідження загальної теорії права в системі юридичних наук.

У зв’язку з класифікацією юридичних наук і підрозділом їх на теоретико-історичні, галузеві та спеціально-прикладні постає питання про їх взаємодію та визначення місця теорії держави і права в їх системі. З цією метою нам необхідно співвіднести теорію з кожним різновидом юридичних наук та обґрунтувати висновки стосовно її статусу в системі наук та значення для юриспруденції.

1. З історико-правовими науками взаємодія теорії держави і права виявляється у використанні теорією в процесі виокремлення закономірностей історичного матеріалу, опанування основних історичних подій та процесів. З іншої сторони, історичні науки в процесі пізнання глобальних за характером історичних процесів не можуть не враховувати висновків та узагальнень, здійснених теорією держави і права. Мова йде про такі категорії, як форма правління, устрою держави, політичний режим, система права, джерела права.

2. По відношенню до галузевих юридичних наук теорія держави і права виступає в якості синтезуючої і узагальнюючої науки. Вона забезпечує приведення до логічної системи знань про державу і право, упорядковує державно-правову інформацію, сприяє напрацюванню певних теорій про державу і право. Вплив теорії держави і права на галузеві юридичні науки виявляється у наступному:

• Теорія держави і права досліджує державу і право як синтезуючий апарат, характеризуючи їх закономірності, природу, сутність. Галузеві науки конкретизують цей загальний матеріал до певної сторони державно-правового життя.

• Теорія держави і права розробляє загальні для всієї юридичної науки категорії і поняття, які слугують вихідною базою, основою для напрацювання спеціальних понять в межах певної галузі знань.

• Теорія держави і права виробляє загальні для всіх галузевих наук методи та принципи наукового пізнання. Вона складає методологічну основу пізнання державно-правових явищ.

• Теорія держави і права підлягає впливу з боку галузевих наук. Це відбувається завдяки накопиченню юридичними науками значного емпіричного матеріалу, який використовує теорія в процесі дослідження спільних категорій та понять, а також методології.

3. Теорія держави і права має певні зв’язки із спеціально-прикладними юридичними науками. Однак, той факт, що ці науки розробляють широкий спектр природничих, технічних та інших проблем, цей зв'язок є більш опосередкованим і полягає у можливості застосування науками методів теорії держави і права та аналізу розроблених нею понять.

Аналіз предмету теорії держави і права та її взаємодії з іншими юридичними науками надає можливість виокремити аспекти її значення, адже вона надає можливість:

• пізнати право і державу на теоретичному рівні, визначити їх взаємодію з іншими соціальними явищами та проблеми функціонування цих категорій у суспільстві;

• сприяти покращенню практики правового і державного будівництва завдяки висновкам і рекомендаціям теорії держави і права, які націлені на розвиток права, вдосконалення державної діяльності;

• формувати у суб’єктів права науково-теоретичні погляди на питання демократії, законності, державної дисципліни, правопорядку, прав і свобод особи та застосовувати їх на практиці.

Викладене вище надає можливість зробити висновок про те, що теорія держави і права є:

• суспільною наукою, оскільки вивчає такі суспільні явища, як держава і право, що не лише функціонують у суспільстві, а і забезпечують суспільний порядок.

• Саме як суспільна наука теорія держави і права має наступні ознаки: має загальний характер; є сукупністю ідей, поглядів та учень; вивчає загально-соціальні явища; положення теорії усвідомлюються суб’єктами суспільних відносин; вивчає державу і право, що належать до політичної сфери суспільства; забезпечує єдність юридичної науки як різновиду суспільної;

• юридичною наукою, на що вказує вивчення держави і права як політико-правових категорій, що забезпечують владні відносини у суспільстві;

• фундаментальною наукою, що забезпечує розробку загально значимих як для системи юридичних наук, так і суспільних, закономірностей та понять;

• загальнотеоретичною наукою завдяки виявленню і поясненню загальних закономірностей держави і права як логічно завершених категорій безвідносно до історичних чи національних їх особливостей.

Особливості теорії держави і права як різновиду наук визначаються наступним:

а) від теоретичних наук теорію відрізняє вивчення держави і права як суспільних категорій, що забезпечують системність суспільства та характеризуються певними закономірностями;

б) від природничих наук теорію відрізняє вивчення держави і права не як результату розвитку живої природи, а закономірного результату суспільного розвитку;

в) від інших суспільних наук теорію відрізняє її політико-правовий характер, оскільки держава вивчається нею як категорія, що належить до політичної сфери суспільства, а право – як засіб юридичного гарантування державно-владних рішень;

г) від інших юридичних наук теорію відрізняє її фундаментальний, методологічний характер та вивчення нею загальних закономірностей держави і права, що забезпечують єдність юридичної науки та визначають належність теорії держави і права до загальнотеоретичних наук.

Значення теорії держави і права для юридичних наук полягає у наступному:

• теорія забезпечує єдине розуміння державно-правових явищ;

• вона забезпечує взаємозв’язок між юридичними науками;

• визначає шляхи вдосконалення держави і права;

• забезпечує процес формування професійних знань юриста;

• визначає тенденції розвитку законодавства та фактори його ефективності;

• сприяє правому вихованню населення та формуванню правосвідомості;

• забезпечує створення науково обґрунтованих механізмів реалізації та охорони прав людини;

• стимулює порівняльне вивчення державно-правових інститутів;

• обґрунтовує найбільш оптимальні аспекти та шляхи взаємодії суспільства, держави, права, особи;

• створює систему прийомів дослідження, які в сукупності складають методологію юриспруденції;

• забезпечує єдність юридичної науки як вчення про державу і право, які мають багатоаспектний характер.