25. Загальна характеристика сучасних теорій держави

Держава — це найвища форма організації суспільства, що об'єднує людей, які населяють певну територію і підлягають єдиній верховній владі.

Існує три основні складові державної організації: 1) територія, 2) населення, 3) влада.

Ці складники є неодмінними при виникненні й існуванні державної організації суспільства. Сучасна держава базується на визнанні принципу правової рівності всіх громадян, незалежно від їхнього походження, майнового стану, роду та характеру занять та інших обставин. По суті, у сучасній державі правовий статус особи визначається нею самою, залежно від того, чим вона займається, її інтелектуальних та інших здібностей. Існування різних соціальних груп у суспільстві визначається розвитком суспільства, а не якимись правовими приписами. Перехід з однієї соціальної групи в іншу не має жодних правових обмежень, хоча може бути утрудненим або й неможливим в силу інших обставин (фінанси, інтелект тощо). Приналежність особи до певної соціальної групи не впливає на її правову рівність з іншими людьми. У сучасній державі людина, її права і свободи є пріоритетними соціальними цінностями. Напрямок розвитку сучасної держави — це все більш повне і всестороннє закріплення і забезпечення прав і свобод людини.

Основною, визначальною характеристикою сучасної держави все ж таки залишається рівність всіх перед законом, обмеження державної влади правами та свободами людини.

Функціями держави є управління суспільними процесами, забезпечення безпеки особи і нації, цілісності і безпеки суспільства, здійснення керівництва ним, а також управління загальносуспільними справами.

В державі влада єдина. Для її забезпечення на всій території держави створюються спеціальні органи, єдина система правових норм — законодавство, встановлюються податки тощо. Україна є суверенна i незалежна, демократична, соцiальна, правова держава.

Правова держава — це така держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і несуперечлива правова система й ефективна судова влада, забезпечено реальний розподіл влад з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства державної влади. Україна є унітарною державою.

Україна є республікою (Республіка (від лат. — справа народу) — форма державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.). Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцiєю межах i вiдповiдно до законів України. Згідно з конституційним законодавством, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Вона правомочна розглядати будь-яке питання, яке не входить до компетенції виконавчої чи судової влади, а також не є таким, що може вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Верховна Рада складається з 450 депутатів. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.

Органами державної виконавчої влади в областях і районах є, відповідно, обласні і районні адміністрації. Судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Прокуратура України є органом державного обвинувачення, здійснення загального нагляду та нагляду за виконанням покарань у місцях позбавлення волі. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України i Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг iз двох рівновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького iз словами, затвердженими законом.

Важливим фактором у становленні і розвитку держави є право. Право є основним засобом регулювання суспільних відносин. В державній організації форми правових норм функціонують у вигляді писаного законодавства. Це писане законодавство, яке видається органами центральної державної влади. Роль законодавства полягає не тільки у зміцненні держави, воно також відіграє велику роль у зміцненні й об'єднанні населення держави в єдиний народ. Система законодавства — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих чинних нормативно-правових приписів, що вміщені в нормативно-правових актах, який виражається в їхній єдності й узгодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства. Або, простіше, система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави. Тобто, система права і система законодавства співвідносяться, як зміст і форма його виразу.

Право і законодавство тісно взаємопов'язані, але не тотожні правові явища. Відмінність між системою права і системою законодавства полягає, перш за все, у тому, що первинним елементом системи права є правова норма, а системи законодавства — нормативно-правовий припис. Друге — те, що система права формується об'єктивно, а система законодавства є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів і тому залежить також від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки. І останнє — те, що система права має тільки галузеву структуру, а система законодавства крім галузевої ще й ієрархічну.

Юридична наука давно вже поділила всю сферу правових відносин і правових норм на дві великі основні галузі: право публічне і право приватне. Що ж є критерієм поділу на ці дві частини? Якщо говорити загально, до публічного права належать всі норми і правові явища, які регулюють організацію та порядок функціонування держави та порядок взаємовідносин особи і держави, а до сфери приватного права — ті, які регулюють стосунки, що складаються між громадянами. Очевидно, цей поділ є, до певної міри, умовний, і при різних обставинах лінія цього поділу може змінюватися. Для сучасної держави характерним є віднесення до публічного права таких галузей, як процесуальне (цивільне і кримінальне), фінансове, кримінальне та інше право.

Є різні критерії поділу норм права між публічним і приватним правом. Так, якщо певне право належить індивідові, як приватній особі, то це сфера приватного права, якщо ці права належать йому, як громадянинові, — публічного права. Критерієм поділу може бути також мета, на досягнення якої скероване право. Якщо право скероване на інтереси окремої особи — приватне право, якщо на меті є задоволення інтересів держави або суспільства в цілому — це сфера публічного права. Отже, норми приватного права стосуються окремих громадян та їхніх інтересів, норми публічного права, насамперед, визначають функціонування самої державної організації і мають на меті задоволення інтересів суспільства.

Найголовнішим з джерел права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя. Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму). Закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя.

Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: “Виключно законами визначаються: 1) регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. Закон має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював. Для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні: Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.