20. Стабілізовані і реформовані національні туристичні ринки.

Б. Стабілізовані: 

а) країн середнього рівня економічного розвитку з переважанням міжнародного туризму експортного спрямування, які переважно приймають туристів (наприклад, Іспанія, Греція, Туреччина, Кіпр); 

б) нових індустріальних країн, орієнтованих на розвиток іноземного туризму (наприклад, Мексика, Аргентина, Чилі, Гонконг, Таїланд, Малайзія);  в) країн перехідного типу економіки з розвиненою ринковою структурою, де переважає міжнародний туризм експортного спрямування і які переважно приймають туристів (наприклад, Польща, Угорщина, Чехія, Хорватія, Словаччина, Словенія); 

В. Реформовані: 

а) країн перехідного типу, що формують ринкові структури, де переважає міжнародний туризм експортного спрямування, які переважно приймають туристів (наприклад, Болгарія, Румунія); 

б) країн перехідного типу, що формують ринкові структури і де переважає міжнародний туризм імпортного спрямування, які переважно постачають туристів (наприклад, Росія, Україна, Казахстан, Закавказькі країни);  в) країн централізовано керованої економіки з елементами ринкової, які орієнтовані на активізацію участі в міжнародному туризмі за рахунок нарощування експорту туристичних послуг (наприклад, Китай);

21.Міжнародні зони інтенсивного і потенційного туристичного попиту.

а) зона формування інтенсивного попиту, яка охоплює високорозвинені країни північної півкулі з туристичними ринками високоінтенсивного типу; б) зона задоволення попиту, яка обмежена параметрами кліматичної комфортності і включає субтропічний та північну частину тропічного поясів з екзотичними природними ресурсами та пам'ятками найдавніших цивілізацій; в) зона потенційного попиту, представлена туристичними ринками країн Латинської Америки, Південної Африки, Австралії, які мають субкомфортну погодно-кліматичну ситуацію та розвивають індустрію туризму за світовими стандартами обслуговування; г) зона екстремального попиту, що включає території, дискомфортні за погодно-кліматичними умовами (Арктика, Антарктида). 

а) зона формування інтенсивного попиту, яка охоплює високорозвинені країни північної півкулі з туристичними ринками високоінтенсивного типу; б) зона задоволення попиту, яка обмежена параметрами кліматичної комфортності і включає субтропічний та північну частину тропічного поясів з екзотичними природними ресурсами та пам'ятками найдавніших цивілізацій; в) зона потенційного попиту, представлена туристичними ринками країн Латинської Америки, Південної Африки, Австралії, які мають субкомфортну погодно-кліматичну ситуацію та розвивають індустрію туризму за світовими стандартами обслуговування; г) зона екстремального попиту, що включає території, дискомфортні за погодно-кліматичними умовами (Арктика, Антарктида). 

23. Міжнародні зони задоволеного і екстремального туристичного попиту.

23. Поняття туристичної дестинації та її основні аспекти.

Туристська дестинації розуміється як якась соціально- географічна місцевість ( місце , регіон, місто , село , парк атракціонів ) , яку конкретний турист або цілий сегмент туристичного попиту вибрав як мети поїздки , яка має усіма необхідними установами , організаціями , засобами розміщення , обслуговування та інфраструктурою розваг.

Показники сталого розвитку туризму визначаються стійким розвитком туристських дестинацій . Н. П. Костяев , вважає , що дестинації , особливо місцеві , передбачають і контролюють еволюційні процеси, пов'язані зі станом навколишнього середовища , вирішують соціально-економічні завдання , сегментують туристський ринок і керують їм . Це дає підставу для висновку про те , що туристську дестинацию можна розглядати як константу розвивається регіональної системи безперервного туристської освіти .

Дестинація (лат. destino – "призначення", "місцезнаходження") – це географічна територія, яка є привабливою для туристів завдяки наявності унікальних або специфічних туристсько-рекреаційних ресурсів та відповідної інфраструктури, доведених до споживачів у вигляді готового туристичного продукту з метою задоволення їх найрізноманітніших потреб.

Вибір дестинації залежить, насамперед, від особистої мотивації туриста. Далі критерієм вибору є ступінь облаштованості місця відпочинку, що визначається рівнем розвитку туристичної інфраструктури, а саме системи транспортного забезпечення, закладів розміщення, харчування, розваг, екскурсійного обслуговування, роздрібної торгівлі продукцією туристичного призначення та сувенірами і т.д. Проте, не кожна територія може називатися дестинацією. Для цього необхідною є відповідність наступним критеріям: 1. Транспортна доступність та наявність певного набору послуг належної якості для обслуговування туристів (трансфер, розміщення, харчування та ін.); 2. Наявність цікавих для відвідування пам’яток природи, історії, культури, релігії і т.д.; 3. Наявність інформаційних систем (наприклад, систем комп’ютерного бронювання) задля просування продукту на туристичному ринку.