1.Основні етапи розвитку географії туризму і рекреації

І - з найдавніших часів до 1841 року - це початковий етап розвитку туризму.  ІІ - з 1841 р. до 1914 р. - етап становлення туризму як галузі. 

ІІІ - з 1914 р. до 1945 р. - етап формування індустрії туризму. 

ІV - з 1945 р. і до сьогодення - монополізація туристичної індустрії, етап

масового туризму. 

Етапи розвитку рекреації:

Перші розробки відносно рекреаційної проблематики з'явились у 1970-х роках. Ініціаторами стали Мінц, Твердохлєбов, Мироненко.

На першому етапі розвитку вели облік та оцінювали рекреаційні ресурси в межах Радянського Союзу.

На другому етапі вивчали рекреаційну діяльність, як вид людської діяльності і розроблялась проблема класифікації та територіальної організації рекреаційної діяльності.

1989–1995 роки рекреаційна діяльність перебуває у значенні міждисциплінарного об'єкту досліджень. В цей час розробляються теоретичні основи рекреаційної діяльності в окрему наукову галузь — рекреалогію.

1995–1997 роки. В рекреаційній географії стають пріоритетними є дослідження поведінки людей у рекреаційному просторі, як в цілому світі, так і на конкретній території, в конкретному соціокультурному оточенні.

2. Ринок туристичних послуг як об’єкт дослідження географії туризму.

Під поняттям ринку розуміємо процес, у межах якого покупці та продавці декларують свої наміри купувати чи продавати і на яких умовах. Іншими словами, це взаємовідносини, які виникають при обміні між постачальниками та споживачами, рішення яких формує попит і пропозицію.

Взаємовідносини між продавцями і покупцями, а також пропоновані ними ціни мають важливе значення для задоволення інтересів двох сторін. Покупці цікавляться благами і послугами, які хочуть придбати па визначених умовах. Продавці прагнуть дізнатися, що потрібно виробляти, а також, які споживчі ознаки і ціпи їх продуктів прийнятні Туристичний ринок характеризується наявністю суб'єктів, тобто юридичних і фізичних осіб, які одночасно є виробниками та споживачами туристичних послуг. Можна виділити чотири основні суб'єкти туристичного ринку: туроператорів і турагентів, виробників туристичних послуг і споживачів (туристів).для покупців. Отже, ринок виконує як інформаційні, так і регулятивні функції. Отже, об'єктом дослідження географії туризму постає територія, тобто природний географічний простір, або простір соціокультурних і соціоприродних поєднань, які насичені різними туристичними й інфраструктурними закладами, завдання яких - сприяти ефективній туристичній діяльності. У свою чергу туристична діяльність - це діяльність людини, спрямована на збереження або відновлення фізичних та духовних сил, відповідно до існуючих суспільних стандартів. Об'єкт географії туризму, безумовно, реалізується в конкретних предметах дослідження.

3. Поняття послуг та їх специфічні риси.

Послуга - це результат безпосередньої взаємодії виконавця і споживача, а також власної діяльності виконавця щодо задоволення потреби споживача. Це поняття включає:

1) взаємодію виконавця і споживача послуг (обслуговування); 2) процес надання послуги (тобто виконання визначеної роботи) самим виконавцем; 3) результат цих дій у вигляді "перетвореної продукції" чи "результату послуги".

Послуга - це «цілеспрямована діяльність, результати якої мають прояв в корисному ефекті» Результатом цієї діяльності є «зміна в положенні інституціональної одиниці, яка відбулася в результаті дії і на основі взаємної угоди з іншою інституціональною одиницею» . Тобто, результатом діяльності є певні «переваги, які одна сторона може запропонувати іншій» і які можуть мати матеріальний вираз і виступати в формі товару (наприклад, послуги будівництва, пошиття одягу тощо) або тільки діяльності і не мати матеріального виразу (наприклад, послуги страхування, інформаційні та інші). Головне призначення послуги - задоволення потреб людини. Потреби людини, в принципі, безмежні, але жорстко детерміновані рівнем соціально-економічного розвитку певного суспільства. Нижню межу особистих потреб складають фізіологічні (потреби в їжі, житлі, одязі, гігієнічні тощо), верхня межа визначається як об'єктивними умовами (рівень розвитку країни, рівень урбанізації, структура зайнятості та загальний рівень життя населення тощо), так і суб'єктивними (вік, стать, рівень освіти, рівень та умови життя, приналежність до певного соціального прошарку населення, релігійність та інші). Тому потреби населення в товарах та послугах диференційовані в просторі та часі та стратифіковані в залежності від конкретних об'єктивних та суб'єктивних ознак. 

формою організації та частотою попиту, місцем та характером споживання тощо