14) Світоглядна парадигма середньовічної епохи. Основні проблеми середньовічної філософії.

Початок епохи середньовіччя - це бурхливий і важкий час, який часто називають “темними віками”, саме у цей період знижується рівень освіти. Економічне становище теж погіршилося з часів розквіту. Все важче було стримувати натиск варварів - готів, вандалів, гуннів.

Великі зміни відбулися також і у духовному житті середньовічного суспільства. Людська думка, зокрема філософська корениться у релігіях монотеїзму (однобожжя). Середньовічне мислення за своєю суттю геоцентричне. Найдосконалішим втіленням і виразом духовності мислиться Бог. Найголовнішим знанням, яке дає вичерпні відповіді на всі загадки буття, є теологія.

В основі філософської парадигми середньовіччя лежать два найважливіших принципи: ідея творення та ідея одкровення. Ідея творення модифікує предмет філософствування, переміщує центр уваги з природного на надприродне начало. Бог створив світ з нічого, актом своєї волі і своєю всемогутністю кожну мить зберігає, підтримує буття світу. Такий світогляд має назву креаціонізм. Таким чином є лише одне абсолютне начало - Бог, все інше — його творіння.

Християнський Бог - творець, хоч сам і неприступний для пізнання, все ж відкриває себе людині - ідея одкровення. І це одкровення дається в священних теВони розробляли та обґрунтовували засади (догмати) християнського віровчення. Х кстах Біблії. І лише надприродним шляхом і з допомогою віри можна отримати знання про божественне буття.

У середньовічній філософії стояло актуально питання про онтологічну природу зла. Вважалося, що Бог є найвищим буттям та найвищим благом, то все ним створене теж має бути благим і довершеним, і невідомо звідки береться зло.

Основними проблемами, які намагалася вирішити середньовічна філософія, були:

1. Проблема філософської теології. Стрижневими питаннями, на які вона прагнула відповісти, були: створення світу було здійснене в певнім часі чи є позачасовим? Світ виник з вічної матерії чи з нічого? Чи сам по собі, чи з волі Бога?

2. Проблеми онтології. В середньовічній філософії вирішення проблеми буття концентрувалось не тільки навколо змісту поняття «Бог», але і його творіння, а також складників буття, таких, як сутність і існування, матерія і форма. Вчення про матерію і форму викликало низку інших питань і, зокрема, таких, як: чи існує духовна матерія? Речі, явища, процеси мають одну форму чи можуть мати їх декілька? Індивідуальність визначає форма чи зміст? і т.д.

3. Проблеми гносеології. Вирішення їх, в основному, йшло в руслі теорії «двоїстої істини». Ця теорія активно розроблялась арабськими вченими Ібн-Сіною — 980-1037 pp. і Ібн-Рушдом — 1126-1198 pp. Її прихильники вважали, що і наука, і релігія однаковою мірою прагнуть до істини, але осягають її своїми методами. Науковці в своїх дослідженнях більше спираються на наукові факти, тоді як представники релігії — на одкровення і теологічні засади. В руслі теорії «двоїстої істини» вирішувались питання: істина є закінченим процесом пізнання чи постійно змінюється? Що таке душа? Що таке раціональне пізнання і який воно має характер: природний чи надприродний? і т.д. Принагідно зазначити, що теорія «двоїстої істини», яка проникла в Європу з Кордови (Іспанія), спочатку була сприйнята з підозрою як науковцями, так і ревними прихильниками релігії, але невдовзі і перші, і другі зрозуміли, що паліативний характер теорії «двоїстої істини» «примирює» науку і релігію. Тому вже в XIII ст. вона займає чільне місце серед концепцій і теорій середньовічної європейської філософії.

4. Проблеми етики. Середньовічні філософи намагалися визначити, що лежить в основі етики, місце волі і розуму в моральних вчинках людей, відмінності між справжньою і фальшивою доброчесністю, межі добра і зла і т.д. Кожна з цих проблем вирішувалась через призму світогляду того чи іншого філософа. Релігійні мислителі намагались інтерпретувати етичні проблеми, спираючись на засади Біблії, вчення «отців церкви». Більшість із них поєднувала теософію з поглядами Арістотеля. В їх працях грецький мислитель постає майже як християнський філософ. Аверроїсти, послідовники Ібн-Рушда, вирішували етичні проблеми через призму теорії «двоїстої істини» і подавали Арістотеля як мислителя, який мало чого спільного мав з релігійним світоглядом.