84) Культурно-історична зумовленість ієрархії цінностей

Етап цивілізації має свої культурно-історичні епохи. Критерій виділення культурно-історичних епох може бути різним, в залежності від позиції та інтересів дослідника. Раніше в радянській науці переважав формаційний підхід. Він базувався на розумінні культури як сукупності матеріальних і моральних благ. У свій час цінність цієї концепції була в тому, що вона протистояла вузькому тлумаченню культури як лише сфери духовного життя суспільства. Недолік цієї концепції в тому, що з поняття "культура" фактично виключалось діяльнісне начало, думка концентрувалась не на самій діяльності людини як рушійній силі розвитку культури, а на кінцевих, ціннісних результатах цієї діяльності. Виділялись такі культурно-історичні епохи, як первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та соціалістична культури. При цьому підході не враховувалось, що протягом однієї формації може змінюватись духовна атмосфера в суспільстві та існувати декілька культурно-історичних епох. Наприклад, протягом первісно-общинної формації існувало два типи культури: 1) культура збиральництва і мисливства і 2) культура раннього землеробства і скотарства. Протягом феодальної формації існувала культура середньовіччя, культура Відродження, культура бароко і рококо.

85) Майбутнє як цінність і орієнтир життєдіяльності людини і суспільства

Ціннісні орієнтації в будь-якій галузі людської діяльності. Проте філософія розглядає тільки цінності, що виражають сутність людини, універсальні цінності, а також ті, що визначають ядро світогляду, ставлення людини до навколишнього середовища. Зміст ціннісних орієнтацій (базових або ключових) в різні епохи, у різних соціальних спільностей і особи відрізняються аж до протилежності. Але ціннісні орієнтації – атрибути людини та її ставлення до світу. Візьмемо істину. Істина цілком по-різному поясняється матеріальними або суб'єктивними ідеалістами. Індивідуальні плани – спрямованість особи, збігаються з перспективами соціального розвитку, виявляють цінність людини як активного борця, як творця нових суспільних відносин. Активність людини формується і проявляється в різних сферах соціального життя. Зростає значення різноманітних форм спілкування, внаслідок яких розвивається потреба ставитись до іншої людини, як до цінності. Така потреба в зрілої людини стає внутрішнім мотивом поведінки, визначаючи гуманний характер її помислів і вчинків. Як чудово сказав Йоганн Гете: “гуманність вкладає душу навіть у насолоду, дух – в потребу, грацію – в силу, серце – в велич”.

Гуманістичне виховання має метою виховання переконаної, цілісної особи, здатної не тільки до самостійних рішень, але й до творчої діяльності. Переконання не можна купити в книжковій крамниці, їх треба вистраждати власним життям, придбати власною працею. Формуються індивідуальними тільки власними зусиллями. Формування індивідуальності відбувається протягом всього буття людини і найяскравіше проявляються в моральній позиції. Людина як індивідуальність самобутня в моральних оцінках у визначенні ідей і мети життя, в прояві духовних потреб. В практиці соціального спілкування, в системі виховання формуються ціннісні особи як самостійної, самобутньої, активної і неповторної. Лев Толстой говорив, що людина подібна дробу: числівник означає її думку про себе, а знаменник - думку людей про неї, і тільки якщо знаменник більше чисельника, то дріб правильний. Самооцінка - це завжди порівняння, завжди зіставлення своїх дій і думок з певним еталоном з ідеалом.