83) Аксіологія про роль цінностей в людському бутті

Людська діяльність будь-якого роду містить у собі три підсистеми: задум, реалізацію і наслідок. Задум, у свою чергу, складається з цінності, мети і плану. Мета відповідає на питання: що треба зробити? План – це запитання: як це треба зробити? А до чого тут цінності? Справа в тому, що реалізація одних і тих самих цілей і планів може мати різні життєві сенси, ціннісне значення. Цінність суттєво відрізняється від цілей та інших станів свідомості, які керують нашою діяльністю. Цінності — це специфічно суспільні визначення об'єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і суспільства: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д. Всі різноманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і включені в їхню сферу природні процеси можуть виступати "предметними цінностями", об'єктами ціннісного відношення. Суб'єктивні цінності — це оцінки, установки, імперативи і нормативні уявлення, закріплені в суспільній свідомості і культурі як способи і критерії, на основі яких відбувається оцінювання дійсності та діяльності людини. Цінності — це те, на що орієнтується суб'єкт у своїй пізнавальній та практичній діяльності, а також те, що досягається в процесі та результатах такої діяльності. Сьогодні ми розглянемо цю проблему детальніше. Філософське вчення про цінності та їхню природу називається аксіологією (від грецьк. аxios - «цінність»). Віддавна світ ціннісних переживань перебував у центрі філософських досліджень, головним чином у його естетичних, етичних та релігійних проявах. В античну, середньовічну епохи філософи розробляли ціннісну феноменологію, здійснюючи аналіз логічного змісту категорії «цінність». Цінності ототожнювалися з буттям, а ціннісні характеристика розглядалися як зміст самого буття. Вже Сократ і Платон намагалися знайти відповідь на питання «Що таке благо? Що таке справедливість?» Відповіді повинні були стати головними критеріями істинного буття. Різні історичні епохи та різні філософські системи мають своє специфічне розуміння цінностей. В Середньовіччі цінності мають релігійний характер. Новий час завдяки розвитку науки і нових суспільних відносин створює новий підхід до розгляду предметів та явищ як цінностей. Філософи Нового часу ставлять питання про природу вихідних визначень буття, його підлеглість законам і раціональну пізнаваність світу. Одночасно формується інтуїтивістський напрямок філософії, який відстоював поза раціональні начала буття. Поворотним пунктом розвитку проблеми цінностей стала філософія І.Канта, його вчення про регулятивні принципи практичного розуму, за яким вищі цінності мають не онтологічні, а виключно регулятивні підстави для існування. Цим самим Кант першим розмежував поняття буття і блага, протиставивши сферу моральності як свободу сфері природи, яка має підлягати закону, необхідності. Гегель особливу увагу приділяє розмежуванню цінностей на економічні і духовні. Перші – це «товари». «Оскільки речі мають цінність, ми розглядаємо їх як товари. Їх значимість визначається цінністю, а не їхніми специфічними якостями» («Філософія права»). Такі цінності завжди відносні, тобто, залежать від попиту. Духовні цінності пов’язані зі свободою духу, і все, що має таку цінність – духовне за своєю природою. Аксіологічний напрямок у філософії почав формуватись у другій половині XIX століття в працях Г.Лотце, В.Віндельбанда, Г.Ріккерта. В ХХ столітті аксіологічну проблематику активно розробляють представники феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, теорії соціальної дії. Після виділення аксіології в самостійну галузь філософських досліджень сформувалося кілька типів теорій цінностей. Серед них: натуралістичний психологізм (Дж.Дьюї, 1859 - 1952); аксіологічний трансценденталізм (В.Віндельбанд, 1848 – 1915; Г.Ріккерт, 1863 - 1936); персоналістичний онтологізм (М.Шелер, 1874 - 1928); соціологічна концепція цінностей (М.Вебер, 1864 - 1920). Фундаментальною для теорії цінностей є проблема природи, способу буття цінностей, їх способу функціонування в суспільстві.