82) Історичний розвиток філософських уявлень про цінності

Основою філософських уявлень про цінності була давня теоретична традиція, що подолала відношення людини до світу в дихотомії знання та цінностей. Віддавна світ ціннісних переживань перебував у центрі філософських досліджень, головним чином в його етичних, естетичних та релігійних проявах. В античну середньовічну епохи філософи розробляли ціннісну феноменологію, не підіймаючись до аналізу власне категорії ”цінність”. Принциповим поштовхом до розвитку теорії цінностей стала філософія раціоналізму, що з`явилася у ХVII столітті. Раціоналізм гостро поставив питання про природу вихідних визначень буття, його підлеглість законам і раціональному пізнавальному світу. Одночасно почав формуватись конфронтаційний щодо раціоналізму інтуїнтивістський напрям філософії, що відстоював позараціональні начала буття. Ґрунт для постановки проблеми цінностей було закладено ще Кантом. Саме він показав істину відмінність між предметами чуттєвого досвіду та надчуттєвими предметами, тобто розмежував поняття буття і блага, протиставивши сферу моральності, як свободи сфері природи, яка має підлягати закону, необхідності. Але пройшло ще кілька десятиріч, доки Фрідріх Ніцше не сповістив на повний голос, що настав час філософії зайнятись проблемою цінностей безпосередньо. У своєму нарисі про Ніцше відомий австрійський письменник Стефан Цвейг висловився навіть так: “У людства не було кращого приладу для дослідження цінностей, ніж людина на прізвище Ніцше”. Характерно що Ніцше загальну увагу приділив проблемі цінності саме тому, що проголосив принцип переоцінки всіх цінностей. Засадова роль цінностей в житті людини стала очевидною після того, як Ніцше показав відмінність цінностей і принципів їх організації стосовно різних історичних епох і різних людських спільнот. І справді, один і той самий предмет, одна і та сама подія залежно від історичної ситуації, стосовно інтересів різних груп людей може мати, а може не мати цінності. Скажімо коли хрестоносці споруджували укріплення із залишків античних храмів, витвори давніх майстрів були для них не більше ніж будівельним матеріалом. Щоправда, добуті зі стін середньовічних замків скульптури не втрачають, а навпаки навіть набувають додаткової цінності. Так само і ікони. Які зі складів на стіни храмів або музеїв. Отже аксіологічний напрям у філософії почав формуватися ще в другій половині ХІХ ст. в працях Г. Лотце, В. Віндельбанта, Г. Ріккерта. В ХХ ст. аксіологічну проблематику активно розробляли представники феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, теорії соціальної дії. Ця велика дослідницька активність свідчить про неподоланність вихідної філософської колізії – розуму і цінностей. Лінія розмежування проходить для філософських шкіл через проблему чи моральної (ціннісної) визначеності світу.

Чи може людина спираючись на власний розум, гармонійно, досконало влаштувати своє життя, чи вона мусить визнати існування вищих від розуму цінностей, які треба сприймати, як закон. Для теоретиків аксіології проблема цінностей від самого початку була виключена із сфери раціонального пізнання, вона вважалася галуззю поза наукового дослідження, особливим способом бачення світу, а цінності – феноменами особливої природи.

Фундаментальною для теорії цінності є проблема природи, способу буття цінностей. Їх способу функціонування в суспільстві. Вже Кант вважав, що цінності самі по собі не мають буття, їм притаманна лише значущість. Вони суть вимоги, зверненні до волі, цілі, поставленні перед нею. Але тоді проблематичними видавалося саме існування цінностей, їх імперативний характер щодо поведінки суб’єкта.

Уникаючи цієї суперечності Ріккет протиставляв світ, як сферу панування цінностей, світові природи, де панують закони. Закон свідчить про те, що є і мусить неминуче бути, цінності – про те, що повинно бути. Цінності становлять інший модус буття, вони ухвалюють щось, наказують, вимагають, закликають. Усе це підштовхнуло до думки про відносність, ілюзорність цінностей, що було б смертю цивілізації, яка живе доти, поки непорушні моральні закони. Прагнучи уникнути ціннісного релятивізму, Лотце, Віндельбанд розглядали цінності, як норм, що утворюють загальний план і основу культуротворчої діяльності.

У ХХ ст. цінності витлумачували як потойбічні духовні феномени закладенні Богом, як потенційна довершеність у предметах довколишнього світу. Деякі напрямки різко психологізували їхню природу, ототожнювавши їх із суб’єктивною оцінкою. Водночас, за останні десятиліття проблематика цінностей активно розроблялася в філософії марксизму, діалектичного матеріалізму, соціальної визначеності поведінки індивіда. Цей різнобічний досвід філософських пошуків і в західній і в вітчизняній філософії дає змогу з нових. Узагальнених позицій поглянути на проблему “цінності”.