
- •1.Поняття «світогляд»,структура і історичні типи світогляду.
- •2.Життєві витоки та функції світогляду Функції світогляду
- •3.Специфіка філософії як типу світогляду і способу мислення
- •4.Проблемне поле і структурні елементи філософського знання
- •6.Функції філософії і її роль у культурі
- •7.Культкрно історичні умови виникнення філософії.К.Ясперс про осьовий час історії.
- •8.Становлення філософії:східна парадигма
- •9.Основні риси та етапи розвитку античної філософії
- •10.Натурфілософія і проблема буття в досократичних школах.
- •11)Антична ф-я класичної доби:Демокріт,Сократ,Арістотель,Платон.
- •12)Основні ідеї філософії Платона.
- •13)Антична філософія елліністичного періоду: епікурейство, стоїцизм, скептицизм.
- •14) Світоглядна парадигма середньовічної епохи. Основні проблеми середньовічної філософії.
- •15)Теоцентризм Середньовічної філософії.
- •16)Проблема природи часу і історії в філософії Августина.
- •17)Філософія ф.Аквінського.
- •18) Антропоцентризм філософії епохи відродження і її основні принципи
- •19) Наукова революція і основні риси філософії Нового часу.
- •21 Основні етапи розвитку світової філософії.
- •22 Проблема субстанції в філософії XVII ст.
- •23. Емпіричний напрям в філософії Нового часу.
- •26.Основні риси ідеології просвітництва
- •28. Концепція лібералізму у філософії Дж. Локка
- •29. Роль німецької класичної філософії в еволюції філософської думки
- •30 Сутність коперніканського перевороту канта
- •32) Основні принципи ф-фії Гегеля
- •33) Філософія Гегеля
- •34) Антропологічний принцип філософії л. Фейєрбаха
- •35) Марксистська філософія: основні ідеї
- •36) Історичні та соціокультурні передумови формування західної філософської думки кінця хiх-хх століть
- •37) „Філософія життя”
- •38) Філософія позитивізму
- •39) Неопозитивізм
- •41 Філософська антропологія як напрям філософії 20 ст
- •42 Філософія постмодернізму
- •43 Філософська герменевтика: теорія розуміння життєвого світу людини
- •44 Роль категорії буття у філософії
- •45 Онтологія: зміст поняття і основні онтологічні проблеми
- •46 Універсальні атрибути буття: рух, простір, час.
- •47 Основні концепції природи простору і часу в філософії і науці.
- •48 Основні принципи діалектики
- •49 Поняття закону і основні закони діалектики
- •50 Філософська антропологія: предмет і основні проблеми
- •52. Філософські проблеми антропосоціогенезу і основні концепції походження людини.
- •53. Біологічне і соціальне в людині.
- •54. Сутнісні риси людського буття.
- •55. Поняття "практика". Основні риси людської діяльності.
- •56. Функції практики. Роль економічної діяльності в структурі практики.
- •57. Структура і форми буттєвості духовного світу людини.
- •58. Співвідношення понять "душа" і "психіка", "свідомість".
- •59. Проблема свідомості в історії філософської думки.
- •60. Свідомість і самосвідомість.
- •62Сутність пізнання в історії філософської думки
- •63Структупа пізнавального процесу
- •64Специфіка наукового пізнання
- •65Специфіка наукового пізнання
- •67Проблема істинни в філософії та науці
- •68Суспільство як форма життєдіяльності людини
- •69Природа соціального
- •70Еволюція філософських теорій суспільства
- •71Предмет соціальної філософії
- •74Співвідношення суспільства і природи:основні етапи і наслідки
- •75Поняття «історія».Історія,як предмет філософського аналізу.
- •76)Рушійні сили та суб'єкти історичного процесу
- •77) Основні парадигми осягнення історичного процесу в філософії історії.
- •78) Філософія історії і історична свідомість
- •79) Поняття культури і генезис теорії культури.
- •80) Культурологія хх ст..
- •81)Проблема спрямованості історичного процесу в філософії історії.
- •82) Історичний розвиток філософських уявлень про цінності
- •83) Аксіологія про роль цінностей в людському бутті
- •84) Культурно-історична зумовленість ієрархії цінностей
- •85) Майбутнє як цінність і орієнтир життєдіяльності людини і суспільства
- •86) Новні засади і наукові принципи передбачення і прогнозування майбутнього
- •87) Сценарії майбутнього в футурології XX століття
- •88) Витоки і зміст глобальних проблем сучасності
- •89) Філософія хх століття про проблеми і перспективи людської цивілізації
- •90) Проблеми розвитку світової економіки в світлі екологічної кризи
47 Основні концепції природи простору і часу в філософії і науці.
Простір - є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об'єкту або множини таких об'єктів, що займають різне положення в просторі.
Час - є форма буття матерії, що виражає тривалість ЇЇ існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик і філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж об'єкту, який змінює свої властивості.
Простір і час нерозривно зв'язані між собою. їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства.
Сформувалися два основні підходи: субстанціальний і реляційний.
Представники субстанціального підходу (Демокріт, Ісаак Ньютон) трактували простір і час як самостійні сутності, що діють поруч з матерією і незалежно від неї. Відносини між простором, часом і матерією мислилися як відносини між двома видами самостійних субстанцій. Звідси висновок про незалежність властивостей простору і часу від характеру матеріальних процесів, що відбуваються у них. За ними визнавалися такі властивості: абсолютність, універсальність і незалежність. Простір і час і матеріальні об'єкти лише тоді прикладалися один до одного, але не взаємодіяли, тобто знаходилися у відриві, в протиставленні. Виходячи з такої концепції, Ісаак Ньютон будував фізичну модель світу. Ньютонове розуміння сутності простору і часу справило суттєвий вплив на пізнавальну активність. Перші світоглядні послідовники Ісаака Ньютона, застосувавши його ідеї до історичного процесу, обґрунтували згодом філософію механіцизму, що визнає механічні форми руху матерії єдино об'єктивними.
Реляційна концепція спершу як опозиція субстанціональній сформульована в працях Платона і Арістотеля, а в XX ст. у природознавстві набула явного наукового підтвердження. Прихильники реляційної концепції розуміють простір і час не як самостійні сутності, а як системи відносин, що утверджуються взаємодіючими матеріальними об'єктами. Поза такою системою взаємодій простір і час вважаються неіснуючими. Реляційна концепція припускає залежність властивостей простору і часу від характеру взаємодії речей, властивостей і відносин. Разом з тим, багато її положень все ще потребують природно-наукового обґрунтування. Положення змінилось із створенням теорії відносності. її висновки і положення змусили учених і філософів переглянути традиційні уявлення про простір і час і відмовитися від субстанціональної концепції.
48 Основні принципи діалектики
Діалектика — вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяльності, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості. Історії філософії відомі три основні її форми: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.
Діалектичні принципи системності і цілісності відображають зв'язки і взаємодії між елементами об'єкта як системи і як цілого. Вони передбачають вивчення об'єктів у їх зв'язку із середовищем, зовнішнім оточенням і одночасно з виокремленням їх елементів, властивостей і функцій.
Принцип детермінізму відображає процеси розвитку об'єктів як результат дії комплексу причин, а отже, є основою раціонального з'ясування їх зв'язків, розумної орієнтації людей у сплетінні подій життєдіяльності.
Принципи загального зв'язку і розвитку не єдині в діалектиці. Є й інші, наприклад, принцип історизму відображає в об'єкті зв'язок минулого, сучасного і майбутнього етапів його розвитку, актуалізує в сучасному його минуле і майбутнє. Без урахування вимог цього принципу неможливі ні свідома цілеспрямована суспільно-історична практика людей, ні їх науково-пізнавальна діяльність. В історії розвитку суспільства цей принцип стверджує постійне якісне оновлення соціальних систем і структур, прогресивну тенденцію суспільного руху, оптимізацію його рушійних сил.