2. Належне виконання зобов’язань та його складові

Виконання зобов'язання полягає у здійсненні боржником на користь кредитора конкретної дії, що становить предмет зобов'язання, або в утриманні від визначеної зобов'язанням дії. Виконання боржником своїх обов'язків повинне відбутися в чіткій відповідності з поведінкою, передбаченою угодою сторін, приписаною законом, правилами ділової та професійної етики та узгоджуватися із звичайною в даних випадках поведінкою (звичаї ділового обороту, звичаєвості) в межах критеріїв розумності, добросовісності та справедливості.

Виконання зобов'язання повинне базуватися на дотриманні певних принципів виконання.

1. принцип належного виконання;

2. принцип неприпустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання

3. принцип реального виконання;

4. принцип добросовісності, розумності та справедливості.

1. Принцип належного виконання. Під виконанням мається на увазі не просто будь-яке виконання, а саме належне виконання. Належне виконання тісно пов'язане з таким поняттям, як «договірна дисципліна», яке передбачає виконання у суворій відповідності з домовленістю сторін. За змістом ст. 526 ЦК, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно висуваються до такого виконання.

Належне виконання передбачає задоволення п’ятьох елементів (складових):

1. виконання у належний час;

2. виконання у належному місці;

3. виконання за належним суб'єктним складом;

4. виконання щодо належного предмету;

5. виконання належним способом.

А. Належний (встановлений) час (ст. 530 ЦК). Належний час виконання передбачає виконання обов'язків у встановлений строк, або вчасно. Строк виконання може передбачатися у вигляді конкретного строку (терміну) або періоду (проміжку) часу, протягом якого виконання має бути проведено. Сторони вправі також встановити, що зобов'язання повинно бути виконано в розумний строк (що визначається відповідно до сутності зобов'язання або ділових звичаїв та звичаєвостей, у загальному ключі принципу розумності).

Якщо строк договором не встановлено або визначено моментом вимоги, кредитор має право зажадати виконання, а боржник повинен виконати у будь-який час – ст. 530 ЦК. При цьому боржник зобов'язаний виконати в 7-денний строк після вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з закону, договору або сутності зобов'язання. Винятки з цього правила встановлюються, зокрема, самим Цивільним кодексом. Так, за п. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК, якщо договором позики не встановлено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 531 ЦК, боржник має право виконати зобов'язання достроково навіть за наявності визначеного строку виконання, якщо інше не встановлено договором, законом, звичаями ділового обороту або не випливає з сутності зобов'язання. Право на дострокове виконання, зокрема, уявляється сумнівним за комерційними договорами, оскільки негативно позначиться на нарахуванні процентів, або буде об’єктивно неможливим через відсутність місця на складі або транспорту, тощо, а також за договорами, у яких кредитор отримує фінансову вигоду до моменту виконання боржником (передусім, проценти за користування позиченими коштами за оплатним договором позики або кредитом).

Недотримання строку виконання зобов'язання приводить до виникнення прострочення. Прострочення дає право кредитору вимагати сплати штрафних санкцій (пені), а також відшкодування завданих збитків. Згідно зі ст. 612 ЦК, боржник, що прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за неможливість виконання, що випадково (без його вини) сталася після прострочення, а кредитор має право відмовитися від прийняття виконання, якщо виконання втратило для нього інтерес (тобто мають місце так звані «жорсткі» строки). Прикладом таких відносин може бути договір на поставку товарів, що мають виражено сезонний характер (наприклад, поставка живих квітів на 8 березня, або ялинок напередодні Нового року), прострочення в поставці яких позбавляє подальше виконання договору будь-якого практичного сенсу.

Особливі правила встановлено законодавством для прострочення виконання грошових зобов'язань (ст. 625 ЦК). За загальним правилом, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, незалежно від причини неможливості виконання. Боржник, що прострочив, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інші проценти не встановлено договором або законом.

Проте не тільки боржник може прострочити виконання. У праві також говорять і про прострочення кредитора (ст. 613 ЦК), під яким розуміється невиконання кредитором своїх кредиторських обов'язків щодо замовлення та прийняття належного виконання. Кредитор вважається таким, що прострочив, у наступних випадках:

1. якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником;

2. якщо він не вчинив дії, до здійснення яких боржник не міг виконати своє зобов'язання (наприклад, не поставив сировину, з якої повинна була вироблятися боржником остаточна продукцію для подальшого передання кредиторові);

3. якщо він відмовився видати розписку, повернути борговий документ або відзначити в розписці неможливість його повернення при виконанні зобов'язання боржником (ст. 545 ЦК).

Наслідками простроченні кредитора є те, що боржник має право на відшкодування заподіяних йому простроченням збитків у разі, якщо вони сталися внаслідок наміру або необережності кредитора (тобто, кредитор не відповідає у разі випадку або непереборної сили), причому тягар доведення відсутності наміру або необережності лежить на кредиторові. За час прострочення кредитора боржник не сплачує процентів за невиконання грошового зобов'язання.

Б. Місце виконання. Зобов'язання повинно бути виконано в належному місці, яке визначається законом або договором. Іноді місце виконання випливає з сутності зобов'язання (наприклад, надання побутових послуг – в місці знаходження підприємства побутового обслуговування, кіно, театру, банку).

Якщо місце виконання не визначено, виконання проводиться в місці, встановленому за правилами ст. 532 ЦК:

1. за зобов'язанням передати об'єкт нерухомості (тобто, вчинити дії, пов’язані з переданням об’єкта покупцеві) – за місцем його розташування;

2. у зобов'язаннях щодо передачі речей, що передбачають їх перевезення (транспортування) – місце здачі речей (товарів) транспортній або експедиторській організації.

3. у зобов'язаннях з передачі речей, що виникли з інших зобов'язань (передусім, з договору підряду) – за місцем виготовлення або зберігання товару (якщо це місце відоме кредиторові);

4. за грошовим зобов'язанням фізичних осіб – за місцем проживання кредитора у момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем проживання, якщо кредитор повідомив про нього боржника (з відшкодуванням боржникові вартості витрат, пов’язаних із виконанням за новим місцем);

5. за іншими зобов'язаннями – за місцем проживання боржника-фізичної особи або знаходження боржника – юридичної особи (ст. 167 ЦК).

В. Належні суб'єкти. Належне виконання передбачає виконання належним суб'єктом належній особі.

Новелою ЦК є те, що кожна із сторін має право вимагати в іншої сторони доказів того, що зобов'язання виконується належним боржником або приймається належним кредитором або уповноваженими на це особами (ст. 527 ЦК).

Належним суб'єктом виконання є боржник. За загальним правилом, передбачається, що боржник самостійно виконує свій обов'язок. Проте, як правило, допускається передоручення виконання (покладення виконання на третю особу) – ст. 528 ЦК, якщо з вимог закону, договору або сутності зобов'язання не випливає обов'язок виконати особисто. Зобов’язаним в даному правовідношенні залишається боржник – він не вибуває із зобов'язального правовідношення (чим ці відносини відрізняються від переведення боргу) і несе відповідальність за виконання обов'язку третьою особою. Якщо із закону, договору або сутності зобов'язання не випливає інше, кредитор зобов'язаний прийняти виконання від третьої особи.

Новелою ЦК є правило, згідно з яким інша особа має право задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (наприклад, за договором оренди, унаслідок застави) в результаті звернення стягнення кредитором на це майно (ч. 3 ст. 528 ЦК). У цьому разі третя особа (орендар, інший підставний володілець майна) після виконання зобов’язання боржника перед кредитором в порядку суброгації замінює в зобов'язанні кредитора, маючи той самий обсяг прав, який був у кредитора.

Боржник зобов'язаний виконати належній особі – кредиторові, проте за вказівкою (наказом) останнього є можливим переадресування виконання (виконання третій особі). При переадресуванні третя особа не набуває жодних прав (на відміну від зобов'язання на користь третьої особи).

Г. Належний предмет. Предмет будь-якого договору є його неодмінною істотною умовою. Предмет зобов’язання має бути чітко визначений, або, щонайменше, достатньо конкретно описаний. Річ повинна бути індивідуально визначеною або родовою з можливістю її індивідуалізації (манкіровка, пакування, відділення, тощо).

До категорій визначеності властивостей предмету виконання належать:

• найменування (асортимент) товару, тобто назва товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами;

• кількість (ця характеристика передусім важлива для предметів, що мають родовий характер; тут кількість вимірюється одиницями, вагою, мірою, об’ємом, тощо. У грошових зобов’язаннях зазначається сума);

• якість (у господарських правовідносинах встановлюється передусім посиланням на наявні державні стандарти; у разі відсутності стандартів та за браку критеріїв якості застосовуються звичайні вимоги щодо якості);

• комплектність (як правило, комплектність передбачено стандартами; у разі відсутності стандартів та за браку визначення комплектності в договорі застосовуються звичайні вимоги щодо комплектності).

В однооб'єктних зобов'язаннях непередання боржником обумовленого договором предмету становить порушення зобов'язання. В альтернативних і факультативних зобов'язаннях у боржника існує вибір щодо передачі предмету, проте навіть у виборі він обмежений альтернативним предметом або встановленими критеріями факультативності.

Особливі правила передбачені ЦК стосовно грошових зобов’язань щодо валюти платежу. У ст. 533 ЦК встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях. Якщо в зобов'язанні ціну визначено в еквіваленті до іноземної валюти, сума в гривнях визначається за офіційним курсом даної валюти на день платежу, якщо інше не встановлено договором або законом. А отже, враховуючи коливання курсів іноземних валют, є бажаним в договорі передбачати валютне застереження для запобігання ризикові негативних змін у курсах.

Д. Належний спосіб виконання. Виконання повинне відповідати договору, вимогам закону і звичаям ділового обороту. Стаття 529 ЦК та ч. 4 ст. 193 ГК встановлюють правило щодо неприпустимості виконання частинами (або, як варіант за грошовими зобов’язаннями, – оплати в розстрочку), якщо інше не передбачено договором або законом. Кредитор має право не приймати таке виконання.

Зустрічні обов'язки сторін мають виконуватися одночасно, якщо інше не випливає із закону, договору або сутності зобов'язання (ст. 538 ЦК). У разі невиконання стороною зустрічного зобов'язання або якщо у іншої сторони виникають очевидні підстави вважати, що сторона своїх обов'язків не виконає в строк або виконає не в повному обсязі, інша сторона має право припинити виконання свого обов'язку або відмовитися від його виконання цілком або частково (ч. 3 ст. 538 ЦК).

Особливе правило діє щодо зобов'язань, пов’язаних з передачею грошей або цінних паперів. За відсутності кредитора або в разі його ухилення від прийняття виконання таке зобов’язання може бути виконано шляхом внесення грошей або цінних паперів в депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса за місцем виконання. Причому на нотаріуса покладається обов'язок повідомлення про це кредитора.