61.Розірвання трудового договору з ініціативи власника.

Трудове законодавство виділяє загальні (ст. 40) та додаткові (ст. 41 КЗпП України) підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Загальними вважають такі підстави, що поширюються на всіх працівників підприємств, незалежно від форм власності і галузі народного господарства. До них належать:

• зміни в організації виробництва і праці; в тому числі лікві­дація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підпри­ємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

• виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи;

• систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

• прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

• нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не враховуючи від­пустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;

• поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

• поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

• вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи поста­новою органу, до компетенції якого входить накладення адміністра­тивного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу застосовуються лише щодо окремих категорій працівників, а саме: керівників підприємств (філіалів, представництв, відділень та інших відокремлених підроз­ділів), їх заступників, головних бухгалтерів підприємств, їх заступ­ників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб дер­жавної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами у випадках одноразового грубого порушення тру­дових обов'язків; винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.

62.Робочий час: поняття і види.

У теорії трудового права робочий час являє собою встановлену законом норму календарного часу, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов'язки.

Відповідно до цього визначення робочим вважається, по-перше, час, протягом якого працівник фактично виконував свої трудові обов'язки. По-друге, деякі інші періоди перебування працівника на роботі, наприклад, час простою, оскільки в цей період працівник має бути в розпорядженні власника або уповноваженого ним органу. По-третє, періоди, коли працівник мав бути на роботі, але був відсутнім, наприклад, час прогулу чи запізнення на роботу. В цьому разі включення такого часу до робочого є підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю юридичних норм, які регулюють його тривалість, види, режим і облік. Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забез­печити виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого - охорону праці й право працівника на відпочинок.

Види робочого часу:

• нормальний (Встановлення двох нормативів. Тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Застосовують два види робочого тижня: п’ятиденний з двома вихідними і шестиденний з одним вихідним)

• скорочений (Встановлюється у законодавстві; не тягне за собою зменшення заробітної плати; встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціацій)

• неповний (встановлюється не законодавством, вимоги: неповний робочий день, тиждень та їх поєднання)