19 Хімічний і лісопромисловий комплекс

Хімічна промисловість має дуже складну галузеву структуру, що охоплює близько двохсот взаємопов’язаних виробництв з великою номенклатурою продукції. Ці виробництва об’єднані у чотири великих групи галузей: неорганічна або основна хімія, хімія органічного синтезу, гірничо-хімічна та фармацевтична промисловість. Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях промисловості, мінеральні добрива, соду, кислоти та луги. До органічної хімії входять виробництво синтетичних смол, каучуку, лаків, фарб, миючих засобів, пластмас, хімічних волокон тощо. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводи нафти, природного та супутнього газу. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля. Гірничо-хімічна промисловість створює сировинну базу передусім для неорганічної хімії. Найважливіше значення для розміщення галузей хімічної промисловості мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактори. Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення.

Важливим є також фактор водомісткості, що дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто підприємства орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор. Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливим є також вибір робочої сили. Лісова промисловість включає заготівлю, механічну обробку й хімічну переробку деревини. Механічна обробка включає лісопиляння, виробництво фанери, будівельних деталей, стандартних будинків, меблів, деревоволокнистих та деревостружкових плит, сірників. До складу лісової промисловості входить лісохімія, де переважає хімічна технологія, а також целюлозно-паперова промисловість, де поєднуються механічна та хімічна технології. Лісосировинні бази світу характеризуються запасами та якістю деревини, транспортною забезпеченістю територій, природними умовами, розташуванням стосовно місць споживання. До найбільш забезпечених лісовими ресурсами країн належать Росія, Канада, Бразилія, США, Китай, Заїр, Індонезія, Фінляндія, Швеція, Румунія. Чимало країн зовсім не мають лісу: деякі держави Африки, Центральної Азії, Близького Сходу, деякі в Південній Азії та Південній Америці. У багатьох країнах, що розвиваються, до 80% заготовленої деревини йде на дрова, а у розвинутих країнах понад 90% використовується як сировина для різних сфер економіки.

20 Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплекс (АПК) – це сукупність виробничо взаємопов’язаних під-приємств з вирощування, зберігання, заготівлі, транспортування, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, а також обслуговуючих та допоміжних підприємств та організацій. Агропромисловий комплекс розвивається на основі агропромислової інтеграції і відіграє важливу роль у більшості країн світу. Адже саме він виконує важливу суспільну функцію – забезпечує населення продуктами харчування. Більшість з них відносяться до товарів широкого споживання, від забезпечення якими та якості яких залежать фізичне здоров’я населення, що дуже важливо для збереження і покращання його генофонду, забезпечення хоча б простого відтворення населення в країнах перехідної економіки. Україна здавна є землеробсь-кою країною, характеризується надзвичайно сприятливими економічними та природними умовами для розвитку сільського господарства і має великий споживчий ринок продуктів харчування. Формування потужного, з розви-неною структурою АПК продовжувалось в Україні століттями. Протягом усієї історії розвитку країни саме агропромислові підпри-ємства займали провідне місце в її господарстві. Серед факторів, які впливають на розвиток АПК України, пріоритетними є: система господарювання, характер виробничих відносин, рівень соціально-економічного розвитку країни, природні ресурси та структура земельного фонду, технічний рівень і стан основних фондів підприємств АПК, забезпеченість трудовими ресурсами, транспортно-географічні умови. Вирішальне значення мають економічні фактори, від яких залежить раціональне використання природних ресурсів, задоволення споживчого попиту населення, участь у міжнародному поділі праці, збереження навколишнього середовища. Аграрна реформа, що нині здійснюється, передбачає впровадження ринкових відносин, реалізацію земельної та господарської реформи, ефективної цінової і фінансово-кредитної політики в АПК, розвиток сільської місцевості, поліпшення кадрового і наукового забезпечення комплексу. Велику роль відіграє природний фактор. Вплив природних умов проявляється зонально та опосередковується рівнем розвитку продуктив-них сил та науково-технічним прогресом.