16. Місцеві органи управління у Галицько-Волинській державі.

Територія Г-В кн.. була спершу поділена на тисячі і сотні. Відповідно ними керуваии тисяцькі і соцькі.Поступово вони почали

входити до двірцево-вотчиного апарату князя. Згодом почали виникати посади воєводи і волостелів,тому держава почала

ділитись на воєводства та волості.В общинах обиралися старости,які відали адміністративними та дрібними судовими справами.У

міста князь посилав посадників.вони мали не тільки адміністративну і військову ф-цію а й виконували різні судові ф-ції ,збирали

данину і мита.Також різні ф-ції викон.биричі (збирали податки,данину),мостики(плата за проїзд серез мости),митники (мита).

17. Суд.Органи і правова системв г.В.Д

Судовий процес мав такі ж елементи, як і в Київський Русі, й мав змагальний характер. Судова система Галицько-Волинської

держави не відокремлювалась від князівської адміністрації. Вищою судовою інстанцією були князь, а в окремі періоди — боярська

рада. Від імені князя незрідка суд здійснював двірський, який був «суддею князівського двору». Князівське судочинство

здійснювали також княжі тіуни, вірники, мечники, отроки. Право суду належало й посадовцям місцевого рівня: тися цьким,

посадникам, воєводам, волостелям, а також великим землевласникам: вони судили залежних від них селян. Значною була роль

церковного суду, до юрисдикції якого належали справи про порушення церковних законів, шлюбно-сімейні й деякі цивільні справи,

що стосувалися церковного майна. Церковний суд, діяв на підставі Церковних статутів князів Володимира і Ярослава.

Тут переважно діяли відомі з часів КР принципи, інститути та форми правового регулювання. Застосування звичаїв та ―Руської

Правди‖ в Галицько-Волинському князівстві не мало відмінностей. ―Руська Правда‖ не втратила свого значення. Подальший

розвиток давньоруського права відбувався в князівському законодавстві, яке існувало у вигляді грамот, заповітів, статутів,

договорів тощо. Грамота князя Івана Берладника (середина XII ст.), яка визначала правовий статус іноземних купців та

регламентувала умови торгівлі з ними; Заповіт (рукописання) Володимира Васильковича (1287 р.) на успадкування Волині

нащадками Данила Галицького; Уставну грамоту Мстислава Даниловича (1289 р.) про форми і розміри повинностей міщан;

міжнародно-npaвовi акти — декілька угод князів з орденом хрестоносців (1308-1335 pp.); канонічне право церковних уставів

Володимира та Ярослава, «Новоканон», «Кормча книга»; магдебурзьке правo у вигляді грамот князів на самоврядування містам

Санок (1336 р.) та Львів (1356 р.) Хоча норми цього права діяли в Галичині не в повному обсязі і у зміненому вигляді.

Правова система Галицько-Волинського князівства розвивалася під впливом західноєвропейського права. У XIV ст. з’являється

магдебурзьке право. Цивільно-npавові норми передбачали інститут права власності та зобов’язання. Придбане шляхом купівлі

рухоме та нерухоме майно можна було продати, подарувати, обміняти і вчинити «як буде воля». Згадані застава та обмін майна.

Поширювалися угоди позики, поклажі (депозиту) цінних речей. Родинне право передбачало шлюб, опіку та успадкування.

Норми карного права збереглися з часів єдиної Київської Русі.+ появився такий вид злочину, як змова проти князя та його влади .

Поряд зі штрафами такі види покарань, як смертна кара, ув’язнення у фортеці, вигнання, конфіскації. Причому не лише до

суспільних низів, але і до відомих, багатих і знатних бояр. Процесуальне право передбачало змагальний характер розгляду

справи, диспозитивність сторін. Впроваджувалися розшук (заклич, звід, гоніння сліду), допит свідків (видоків та послухів), надання

доказів, божі суди (ордалії). Вирок виносився усно. Суттєвих зрушень у цій галузі з часів Київської Русі не сталося.