I. Самовизначення української нації,,iiі. Державна влада,IV. Громадянство.,V. Територіальне верховенство,VI. Економічна

самостійність,VII. Екологічна безпека,VIII. Культурний розвиток,IX. Зовнішня і внутрішня безпека,X. Міжнародні відносини

Основні положення Декларації:

— народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей

— закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її

території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах

— поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову

— виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством

— самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки,

міжнародних відносин

— миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет

— визнання верховенства загальнолюдських цінностей надкласовими

Через нерішучість і непослідовність бДекларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла

залишитися планом на майбутнє. Однак та ж обережна більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що

проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами. Цей важливий крок сприяв наповненню Декларації

реальним змістом.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що:

— суверенітет офіційно визнано необхідною умовою дальшого розвитку української нації

— визначено основні напрямки діяльності по досягненню реального суверенітету.

Ще в часи перебування України у складі СРСР закладено основи майбутньої незалежності нашої держави, зроблено перший крок

на шляху до неї.

121.Акт проголошення незалежності України. Його характеристика та історичне значення.

У період перебудови і горб. реформ зростав рух за незалежність. З’явився він і в Україні — восени 1989 р. офіційно створено

Народний Рух України за перебудову, керівництво якого фактично взяло курс на вихід УРСР зі складу Союзу. Конституція 1977 р.

гарантувала союзним республікам право вільного виходу зі складу СРСР. Але жодних правових шляхів не існувало. I все ж

Україна знайшла конституційні шляхи для вирішення означеного правового колапсу. Цьому сприяв і динамічний розвиток

суспільно-політичних подій у країні.

У березні 1990 р. пройшли чергові вибори до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі. У складі новообраної Верховної

Ради утворилася опозиція у вигляді Народної Ради із 125 депутатів, які й повели боротьбу за здобуття реальної незалежності, що

вилилося на першому етапі в ухвалення 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет.

Наступним кроком став Всесоюзний референдум 17 березня 1991 p., на якому 80,2 % учасників від УРСР проголосували за

підтримку «Декларації», схваливши виконання її положень.

Після невдалої спроби державного перевороту в СРСР Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалила Акт проголошення

незалежності України, яким констатувався вихід УРСР зі складу СРСР і «урочисто проголошувалася незалежність України та

створення самостійної Української держави — України». Щоб всенародно підтвердити його і зробити незворотнім, у день виборів першого Президента 1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі 90,35 % виборців проголосували за підтримку Акта

незалежності. A 5 грудня 1991 р. Верховна Рада у зверненні «До парламентаріїв і народів світу» денонсувала договір УСРР 1922

р. про вступ до СРСР. 3 огляду на ці акти, 8 грудня 1991 р. керівники Білорусі, України та Росії у Біловежській Пущі спільним актом

оголосили про розпуск СРСР.

Отже, Україна самостійно розробила механізм виходу із союзу і легітимним шляхом здобула незалежність.

122.Основні положення і значення Конституції Укравїни від 28 червня 1996 року.

Здобуття Україною незалежності спричинило зміни у державній і правовій системах, що потребувало радикальних змін Конституції

1978 р. Спочатку Верховна Рада обрала шлях внесення змін та доповнень до неї, а паралельно відбувався процес вироблення

нового основного закону. Ще 24 жовтня 1990 р. утворено конституційну комісію, яку очолив Л. Кравчук. Вона розробила перший

проект і подала на розгляд у комітети Верховної Ради. За ним Україна мала стати президентською республікою. Другий проект,

поданий на розгляд у вересні 1993 p., передбачав створення парламентської республіки з двопалатним парламентом і прем’єр-

міністром на чолі уряду. У листопаді 1993 р. розроблено третій проект, у якому вже йшлося про президентсько-парламентську

республіку. Жоден не здобув підтримки депутатів.У листопаді 1994 р. створено нову конституційну комісію. У травні-червні 1995 р.

через відсутність основного закону виникла конституційна криза, яка закінчилася угодою між Президентом та Верховною Радою.