77. Проголошення Української Народної Республіки за Третім Універсалом Центральної Ради.

Третій Універсал Центральної Ради — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що проголошував

Українську Народну Республіку. Був проголошений 7 листопада (20 листопада за новим стилем) 1917 року в Києві.

Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з’їзду. Україна вже відійшла

від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв’язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити

цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова зачитав

текст Універсалу:

Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та

Генеральному Секретаріату.

Україна стає Українською Народною Республікою.

До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Таврія

(без Криму). Остаточно питання про приєднання до України інших суміжних з Україною територій з переважно українським

населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.

На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі

скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов’язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними

комітетами до Українських Установчих Зборів.В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.Запроваджувався державний

контроль над виробництвом.Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами. Скасовувалася смертна кара

й оголошувалася амністія. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд. Україна визнає національно-персональну

автономію для національних меншин. На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих

Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року

78. Виникнення Центральної Ради та її законодавча діяльність.

В умовах революційного вибуху 1917 р. під тиском Думи 2 березня цар Микола II зрікся престолу. Так у Росії впала монархія. 3 -го

березня було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим. Ці події активізували громадсько-політичне життя в Україні,

відбувалося зростання українських політичних партій і угруповань.

Подолати розпорошеність національних сил взялася Центральна Рада — широкопредставницький громадський орган,

сформований 3 березня 1917 р. в Києві з представників українських партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. ЇЇ головою було професора історії Михайла Грушевського — лідера ТУП.

Тож із створенням Центральної Ради в Україні виник ще один орган влади, який узяв курс на демократизацію громадського життя,

національне визволення, розв’язання соціальних конфліктів.

22 Березня 1917 р. З’являється відозва ―До українського народу‖, яка закликала зберігати спокій, обирати нових людей до органів

самоуправління. Для підтвердження своїх повноважень Центральна Рада скликала конгресс, який підтвердив вимогу надання

Україні національно-територіальної автономії, санкціонував утворення Центральної Ради. Головою Ради залишався М.

Грушевський, заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.

Важливе значення для відродження державності мала українська армія. З цією метою створювались українські військові частини,

українські військові товариства, а також створено Тимчасовий Український Військовий Генеральний Комітет на чолі з Петлюрою.

Але соціалісти Центральної Ради недооцінювали значення власної армії, пропонуючи ―знищення всіляких постійних армій‖. Вони

відмовилися від допомоги 40-тисячного українського корпусу П. Скоропадського, тож згодом Україні нічим було боронитися від

більшовицького наступу. Не змогла Центральна Рада забезпечити і правопорядок в Україні, організувати роботу залізниць.

Свої звернення до народу Центральна Рада, продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, оформляла у

вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції.

Так, 23 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст I Універсалу Центральної Ради до українського

народу, який мав конституційне значення. Цей універсал викликав негативну реакцію Тимчасового уряду і російських партій, а

більшовики звинуватили Центральну Раду в ―українському шовінізмі‖.

Відповідно до цього документа Центральна Рада фактично перебирала на себе державні функції. Було створено перший

український уряд — Генеральний секретаріат. Зазначимо, що з утворенням Генерального секретаріату було покладено початок

процесу розмежування законодавчої і виконавчої влад.

28 червня Комітет Центральної Ради створив перший тимчасовий революційний уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В.

Винниченком, який водночас виконував обов’язки секретаря внутрішніх справ. Генеральний секретаріат, незважаючи на опір

Тимчасового уряду, став повновладною структурою виконавчої влади в Україні.

Наслідком переговорів Тимчасового уряду і Центральної Ради став компроміс:

Центральна Рада зобов’язалася підтримувати уряд Петрограда, а той у свою чергу погодився визнати автономний статус України,

а Центральну Раду — органом влади, не чекаючи Установчих Зборів.

79. Державний лад і законодавство Гетьманату.

У Києві, на хліборобському з’їзді 29 квітня 1918 p. гетьманом України обрали генерала П. Скоропадського. У країні проголосили

Українську Державу на чолі з гетьманом (гетьманат). За формою правління це мала бути не монархія, а класична президентська

республіка з твердою, майже диктаторською владою гетьмана.

Конституційними актами гетьмана П. Скоропадського від 29 квітня 1918 р. — «Грамотою до всього українського народу» та

«Законами про тимчасовий державний устрій України» — визначено державний лад та форми організації механізму влади, який

поділявся на центральні та місцеві установи, на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

Гетьман оголошувався найвищим носієм влади, якому належали зак/ вик /війсьk /судові /адмін. повноваження, всі внутрішні та

зовнішні справи, головне командування армією і флотом, призначення голови та складу Ради Міністрів, Сенату, місцевого

керівництва, затвердження всіх законів у державі. У майбутньому передбачалося скликання парламенту — Сейму. На випадок

смерті, тяжкої недуги чи тривалої відсутності гетьмана країною мала правити колегія з трьох осіб, яких призначали по одному

гетьман (заздалегідь), Рада Міністрів та Сенат.Рада Міністрів виконувала функції уряду на чолі з отаман-міністром, згодом —

головою. Вона об’єднувала галузевих міністрів та Генеральної канцелярії, яку очолював генеральний (згодом державний)

секретар. Організаційні питання вирішувала Мала Рада Міністрів, яку представляли товариші (заступники) міністрів.

Сенат мав функції вищої державної інституції у судових та адміністративних справах. Очолював його президент, склад (сенатори)

комплектувався з досвідчених юристів, яких затверджував гетьман. За період своєї діяльності гетьманом Скоропадським було

видано такі закони:

• «Грамота до всього українського народу» де гетьман підкреслив нездатність Центральної Ради до державної праці, а також

заявив, що для забезпечення порядку та спокою він бере необмежену владу над Україною, розпускає Центральну Раду та її

місцеві органи й установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім формам власності, що

існували до Центральної Ради. в ній шлося про скликання Сейму.

• «Грамота до всіх українських громадян» він оголосив про федерацію з майбутньою, небільшовицькою Росією.

• 25 травня 1918 року приймається ―Положення про Малу Раду Міністрів‖. Вона формувалася із заступників міністрів. Її

компетенцією було розглядати організаційні питання, законодавчі та виконавчі пропозиції окремих міністерств, які не потребують

взаємної згоди.

• Головним нормативним актом гетьманської доби слід вважати ―Закон про тимчасовий державний устрій України‖ від 29 квітня

1918 року. Цей нормативний акт має конституційне значення. Ним визначалася форма правління, система органів влади й

управління Української держави.

• В цивільному законодавстві простежувалася тенденція захисту права приватної власності.

• ―Закон про громадянство Української держави‖ від 2 липня 1918 року визначав поняття громадянства, права й обов’язки

громадян Української держави, умови набуття громадянства тощо..

80. Українська держава за Директорії . Директорія УНР — найвищий орган державної влади УНР, створений в 11.1918. Наприкінці квітня, розпустивши Українську

Центральну Раду та проголосивши Українську Державу, до влади прийшов обраний 29.4.1918 на з’їзді Земельних Власників

гетьман П.Скоропадський. Незабаром проти дій гетьманської адміністрації розгорнувся опозиційний рух політичних партій

просоціалістичної орієнтації, які в травні 1918 утворили Український Національний Державний Союз (згодом -Український

Національний Союз). 13.11. 1918 у Києві відбулося таємне засідання Українського Національного Союзу, на якому розглядалося

питання про повстання проти П. Скоропадського. Учасники зборів ухвалили план збройного виступу. Присутні відхилили ідею

негайного відновлення Української Народної Республіки і вирішили визначити форму державного правління після усунення від

влади гетьмана. Для керівництва антигетьманським повстанням було створено тимчасовий верховний орган — Директорію УНР.

До складу Директорії увійшли В. Винниченко (УСДРП) — голова, члени — С. Петлюра (УСДРП), А. Макаренко .

Обраний заочно С. Петлюра був затверджений Головним Отаманом Армії УНР. Приступивши до виконання своїх обов’язків,

Директорія створила тимчасовий уряд — Раду завідуючих державними справами та Військовий Революційний Комітет.

Протигетьманське повстання було прискорене проголошенням П.Скоропадським 14.11.1918 федеративної спілки з

небільшовицькою Росією. 15.11.1918 члени Директорії виїхали у Білу Церкву, місце розташування своєї основної військової сили

— Січових Стрільців.26.12.1918 було проголошено відновлення УНР і призначено І уряд на чолі з В. Чехівським — Раду Народних

міністрів УНР. Після проголошення 22.1.1919 на Софіївському майдані у Києві Акту Злуки ЗУНР і УНР до складу Директорії УНР

увійшов Є. Петрушевич. Сесія Трудового Конгресу, який виконував роль предпарламенту об’єднаної України тимчасово передала

всю владу Директорії УНР. Голові Директорії доручили здійснювати функції глави держави. З поч. 1919 Директорія вимушена була

діяти в надзвичайно складних внутрішніх і зовнішніх умовах. Незважаючи на героїчну боротьбу республіканських військ проти

частин Червоної армії у Лівобережній Україні, більшовики захопили Київ. Директорія УНР і уряд. залишивши столицю, були

змушені змінювати місце перебування в залежності від воєнної ситуації.На протязі літа-осені 1919 Директорія робила спроби

стабілізувати воєнно-політичну ситуацію в Україні. .1919-20 звели нанівець ці намагання. 15.11.1919 (за іншими даними —