74.Зміни в цивільному та кримінальному законодавстві за Статутами 1864

Цивільний процес. завершилось виділення у галузі цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права. Розгляд

цивільних справ у мировому суді відбувався спрощено, він сам вирішував позови на незначні суми – до 300 крб. Після подачі

позову відповідач викликався до канцелярії суду, де ознайомлювався із змістом заяви. Рішення мирового судді могли бути

оскаржені в апеляційному порядку. усність, гласність, змагальність. Справа починалась з подачі позову; з його змістом

ознайомлювався відповідач, який міг подати заперечення. У суді брали участь адвокати, допускалось примирення сторін.

Перегляд рішень загальних судів здійснювався в апеляційному порядку. Кримінальний процес. демократичні принципи

правосуддя – усність, гласність, змагальність, безпосередність, право обвинуваченого на захист. створення адвокатури. Адвокати

поділялись на 2 категорії: присяжні і приватні повірені. Було проголошено принцип презумпції невинності. системою вільної оцінки

доказів суддями за їхнім внутрішнім переконанням. Законодавство детально регламентувало процесуальний порядок розгляду

кримінальних справ окружними судами за участю присяжних засідателів – винесенню вироку передував вердикт присяжних про

винність чи невинність підсудного. Значна увагу приділялась стадіям кримінального процесу у загальних судах. Попереднє

розслідування поділялось на дізнання і попереднє слідство.

75.Реорганіз прокуратри і заснування адвокатури за судовою реформою 1864р

Велике значення для затвердження демократичних принципів судочинства мала реорганізація прокуратури. Вона звільнилася від

функції загального нагляду, діяльність обмежувалася тільки судовою сферою. Якщо до судової реформи прокурор повинен був

виступати в суді «як стягувач покарання і водночас захисник безвинності», то тепер головним його завданням ставав нагляд за

дізнанням і слідством і підтримка державного обвинувачення в суді. Нова прокуратура створювалася при судах.

Присяжними повіреними могли бути особи з вищою юридичною освітою і практичним стажем відповідної судової роботи, зокрема

помічниками присяжного повіреного не менше 5 р. Присяжні повірені діяли на засадах самоврядування, шляхом обрання при

окрузі Судової палати Рад присяжних повірених, які обирали голову Ради і його заступника (товариша). На Раду присяжних

повірених покладалось: розгляд заяв про вступ чи вибуття з присяжних повірених, нагляд за дотриманням ними законів і

встановлених правил, призначення повірених для надання безкоштовної юридичної допомоги, накладення дисциплінарних

стягнень – попередження, догани, заборони займатись адвокатською практикою строком до 1 р., виключення з присяжних

повірених, віддання до суду, та ін. Матеріальні кошти Ради становили: вступний внесок при прийнятті до адвокатури і

обов`язковий щорічний внесокі, їхні помічники і приватні повірені. Зарахованому до присяжних повірених Рада видавала свідоцтво

і після приведення його до присяги заносила у списки.Присяжні повірені могли здійснювати представництво у цивільних і захист у

кримінальних справах, які розглядались в окрузі, до якого були приписані.Приватними повіреними могли бути громадяни, віком з

18 р., крім жінок. Не мали своєї корпоративної організації. Для отримання звання складали іспит в окружному суді або Судовій

палаті, які видавали свідоцтво на право ведення судових справ, прізвища публікувались у губернських відомос тях. , вони могли

виступати лише у тих судах, до яких були приписані і які здійснювали нагляд за їх діяльністю

76. Передумови відродження української державності після І світової війни.

Кінець XIX-початок XX ст. характеризується новим спалахом національної свідомості й активності. В Україні виникли нелегальні

політичні партії та організації, зокрема Революційна Українська партія (РУП), Українська соціалістична партія, Товариство

Українських поступовців (ТУП) на чолі з М. Грушевським.

Поштовхом для розвитку українського національного руху стали події 1905-1907 рр. у Росії. У цей період було дозволено видавати

україномовну літературу, утворювати українські культурні товариства, установи.

З’явилися українські видавництва, культурно-просвітницькі товариства («Просвіта»), музичні й театральні колективи. Все це

допомагало піднесенню освітнього рівня українського населення.

Після революції у Росії вперше був створений і почав працювати представницький орган, подібний до західноєвропейського

парламенту — Державна дума, де сформувалась українська фракція депутатів: 1906 р. вона налічувала 40 осіб, 1907 р. — 47, які домагалися національної автономії України. Однак після поразки революції в Росії розпочалися репресії проти українського

національного руху.

Важливою подією стала перша світова війна, під час якої у воюючих країнах загострилися економ., політ.та нац. суперечності.

Розділена між державами-суперниками, Україна перші роки війни (особливо її західні землі) була дуже-зруйнована. Як у Австро-

Угорщині, так і в Росії розпочався новий наступ на українство. «Кінець українству!» — таке гасло висунула російська адміністрація.

Закривали українські видання, заарештовували і засилали багатьох українських політичних діячів. Припинили діяльність політичні

партії, організації, товариства.

Аналогічну політику проводила російська влада і в захопленій восени 1914 р. Галичині, де було утворено генерал-губернаторство

на чолі з Графом Бобринським.

Після довгих років кривавих змагань ворогуючі сторони були знесилені. У Німеччині, Австро-Угорщині та Росії наприкінці війни

виникла революційна ситуація. Найгостріше вона проявилась у царській Росії. В лютому 1917 р. тут було повалено

самодержавство. Владу захопив Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим.В цей час соціально-економічна та політична ситуація

в Україні залишалася напруженою. Робітничий клас, сконцентрований на великих промислових центрах, був недостатньо

свідомий і організований, окрім цього — ще й ослаблений військовими мобілізаціями. Робітники терпіли соціальне та національне

гноблення, зазнавали русифікації. Впродовж століть російська влада всілякими методами вбивала в українцях будь-які

національні почуття. Селяни домагалися землі. Загострювалися суперечності між біднотою і заможною верхівкою. Проте всі

хотіли миру, ліквідації соціального гноблення, несправедливості.

Національно-свідомі елементи, інтелігенція, прагнули звільнитися з-під влади Росії, створити свою державність або хоча б

національну автономію.

Крім партії більшовиків, яка розгорнула в Україні активну проросійську діяльність, хоч і налічувала тоді лише 2 тис. осіб, ви никли і

діяли Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), очолювана В. Винниченком, Українська партія соціалістів-

федералістів (УПСФ) , військовий клуб імені гетьмана П. Полуботка на чолі з М. Міхновським тощо. Отже, в умовах великих

соціально-політичних катаклізмів, коли вирішувалися долі та шляхи історичного розвитку багатьох народів світу, розпочалася

третя доба становлення української державності після попередніх двох — княжої та козацької.