69. Земельна реформа 1864р. Та її запровадження на Правобер. Україні

проводилась у 6 із 9українських губерній (за винятком Правобережної України - 1911 р.). Згідно з »Положенням» 1864 р.

створювалися губернські та повітові земські збори та земські управи. В основу виборчої системи були покладені виборне, майнове

(ценз) і станове начала. Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців й виборних від сільських

товариств. Правом участі у виборах за 1-ю курією користувалися власники не менш ніж 200 десятин землі, власники промислових,

торгових підприємств або іншого нерухомого майна на суму не нижче за 15 тис. крб. або що приносить прибуток не менше ніж 6

тис. крб. на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ. Виборцями міської курії - особи, що мали купецькі

свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним оборотом не нижче ніж 6 тис. крб. Від виборів усувалися

робітники, дрібна буржуазія, інтелігенція. Вибори за селянською курією були багатоступеневими: сільські товариства вибирали

представників на волосний схід, той — виборщиків, а останні — голосних на повітові земські збори. Система виборів

забезпечувала панування в земствах поміщиків. Головами губернських та повітових з'їздів були предводителі дворянства. Земські

збори і управи були позбавлені права спілкуватися між собою, вони не мали примусової влади, оскільки їм не підпорядковувалася

поліція; їхня діяльність контролювалася губернатором і міністром внутрішніх справ, що мав право припиняти виконання будь-якої

постанови земських зборів. Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими

справами: наглядом за шляхами сполучення, будівництвом і утриманням шкіл і лікарень (для чого земства обкладали населення

місцевими зборами), «піклуванням» про розвиток місцевої торгівлі й промисловості.

70. Міська реформа 1870 р., її зміст та значення.

В Україні її було спершу запроваджено в Києві , Миколаєві, Полтаві, принцип відділення розпорядчої влади від виконавчої ,які

надавалися відповідно думі та управі. Управа обиралася думою і була підзвітною їй. І думу і управу, координуючи роботу цих

установ, очолював міський голова. Міська управа мала постійну канцелярію. Діяльність міських дум відбувалася гласно. Звіти

управ підлягали опублікуванню. Дума могла контролювати роботу управи, усунути її від вирішення багатьох справ. Громадській

управі було надано функції господарського самоврядування: питання благоустрою міста (санітарний стан, транспорт,

освітлення),а також справи охорони здоров*я та шкільної освіти, торгівлі. Умови діяльності міських органів самоврядування були

вужчі порівняно із земствами. Міські думи обиралися платниками податків на 4 роки. Виборче право надавалося лише власникам

нерухомого майна, які сплачували податки, були рос. підданими у віці 25 років. Жінки права голосу не мали. Вибори відбувалися

по куріальній системі(3 курії по майновому цензу,кожна з яких -1/3 виорців). Міські думи безпосередньо підпорядковувались

губернаторові і мін.вн.справ, які часто втручались в їхню діяльність. Нове «Городове положення» 1892 дістало назву міської контр

реформи. Була обмежена компетенція, урізано к-сть гласних, посилено адмін. контроль. Органам м. самоврядування було

заборонено утв. спілки, об’єднання декількох земств чи дум або проводити спільну діяльність.

71.Прийняття і структура Судових статутів 1864 року.

20 листопада 1864 p. була проведена судова реформа на підставі Судових статутів - після розгляду в Державній раді цар

затвердив для запровадження 4 акти:

- про заснування судових установлень;

- статути кримінального та цивільного судочинства; - статут про покарання, що накладались мировими суддями.

Судові статути передбачали ств. позастанових установ двох типів – загальних та мирових судів. В цих документах

проголошувалось відокремлення суду від адміністрації, яке забезпечувалось:-незмінністю суддів та судових слідчих;-створення

всестанових судових органів;-рівність всіх перед судом;-засновувався суд присяжних;-виборністю мирових суддів;-встановленням

прокурорського нагляду за законністю судочинства. Сам порядок судочинства перебудовувався на основі демократичних

принципів: змагальності, гласності, усності, права звинуваченого на захист, незалежності і незмінності суддів, рівності всіх перед

законом, гласність, усність. Засновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла

залишки феодально-станового судочинства (станові суди - церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про

службові злочини).Реформа 1864 p. створила подвійну систему судів: мирові суди - одноособовий мировий суддя, повітовий з'їзд

мирових суддів і Сенат та загальні суди - окружні суди, судові палати і Сенат.Мирові суди створювалися для розгляду дрібних

крим. та цивільних справ. Останні вирішувались мировими суддями одноосібно у порядку скороченого судочинства. В системі

загальних судів першою інстанцією був окружний суд. Як правило, судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в

окружному суді розглядалася основна маса судових справ.По справах, що розглядалися за участю присяжних засідателів, списки

яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником, судовим засіданням керував голова

колегії коронних суддів(судових чиновників). Іншою інстанцією з усіх кримінальних та цивільних справ виступали судові палати,

кожна з яких керувала діяльністю 8-10 окружних судів. Разом з тим, судова палата як І інстанція розглядала справи щодо

обвинувачення в злочинах державних, посадових та деяких інших осіб. Найвищою судовою інстанцією став Сенат, в якому були

створені касаційні департаменти. Крім того, при Сенаті в 1877 році було засновано Особливе присутствіє для розгляду

найважливіших справ.Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало проголошення у кримінально -

процесуальному праві презумпції невинності.. За ним будь-яка особа, підозрювана або обвинувачувана у вчинені злочину,

вважалася невинною доти, поки її винність не доведена судом. Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів,

усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні повірені). Допускалося примирення сторін.Протягом

80-х на початку 90-х ХІХ ст. було здійснено широкомасштабні заходи щодо перегляду реформ 60-70-х років. В історії вони дістали

назву ―Контрреформи‖.

72 Місцеві судові установи за Статутами 1864 року.

За Статутами 1864 р. було ліквідовано колишній феодальний суд. Вводилися дві системи судових установ: суди з суддями, які

обиралися (мирові судді та з’їзди мирових суддів) і суди з суддями, які призначалися — окружні суди та судові палати. Інститут

мирових суддів утворювався в містах та повітах. Мирові судді розглядали дрібні кримінальні справи (провини проти громадського

порядку, шахрайства та крадіжки на суму до 300 крб.). Обрання мирових суддів належало до компетенції органів місцевого

самоврядування — земських зборів та міських дум. Кандидатами могли бути особи, які відповідали вимогам установленого

вікового, освітнього і досить високого майнового цензу. На Лівобережній та Південній Україні він становив: у Полтавській і

Чернігівській губерніях — 400—500 десятин землі Крім дільничних мирових суддів, які одержували за свою службу

винагородження, вводилися посади так званих почесних мирових суддів, які не мали своєї визначеної дільниці. Вони чинили «суд

та розправу», коли обидві сторони просили про це. Безплатність цієї посади призводила до того, що почесними мировими

суддями були, як правило, повітові та губернські предводителі дворянства, великі землевласники. Збори почесних та дільничних

суддів повіту або міста були вищою інстанцією — з’їздом мирових суддів, в якому головував один із суддів, обраний ними зі свого

середовища. Мировий суд був досить демократичним інститутом в умовах самодержавства, а тому швидко став об’єктом дискусії

російських лібералів.

Дільничні судді користувалися авторитетом у населення. За свідченням А. Коні, у перші роки після введення судових установ

серед почесних мирових суддів було багато відданих справі, чутливих, порядних людей.

Не дивно, що вже у 70-х роках мировий суд став об’єктом критичних нападок з боку реакційної преси. Особливу активність виявив

у цьому питанні горезвісний М. Катков, видавець «Московських відомостей». Він виступав проти принципу виборності мирових

суддів.