61. Апарат управління Галичиною (1772-1848рр.).

Важливе місце в централіз. системі держ. управління Галичиною посідала окружна влада. Округи (циркули) очолювали старости.

До їхньої компетенції належали всі адмін. та поліційні справи, нагляд за торгівлею, промисловістю. До складу вход.староста,

декілька комісарів, секретар. Старост і комісарів призначав безпосередньо імператор, усіх інших – староста. Австрійський уряд не

створив низової ланки держ. апарату і передав політичну владу в сільських місцевостях поміщикам (домініям). Виконання

розпоряджень домініальної влади покладалося на мандаторів, війтів і присяжних.

З’ясовано, що австр.влада значно обмежила самоврядування в містах. Так, у 1786 р. було ліквідовано Магдебурзьке право у

Львові. Внаслідок детальної урядової регламентації самоврядування у віданні міс. влади залишалося тільки обмежене право

судочинства й управління громадським майном. На території багатьох міст Галичини створювались ―юридики‖ – ділянки, вилучені

з підпорядкування міській владі та судочинству.

Імператорським патентом від 1775 р. у Галичині був заснований провінційний становий сейм. Його виконавчим органом був

Становий комітет. До участі у сеймових засіданнях допускалися представники магнатів , лицарів і найбільших королівських міст

(фактично право на представництво було надане тільки Львову ). Склад сейму 1787 р. поповнили представники станів Буковини.

Військова адміністрація на Буковині була запроваджена як тимчасова у 1774 р. і діяла до 1787 р. Вона підпорядковувалася

безпосередньо Придворній військовій раді у Відні та Генеральному командуванню Галичини і Лодомерії у Львові. Адміністративні

посади у ній обіймали тільки військові. Незважаючи на нечисельний апарат, військова адміністрація виконала завдання,

поставлені перед нею австрійським урядом: облаштувала і зміцнила кордони, впорядкувала відносини між станами, вдос коналила

судочинство і загалом підготувала умови для запровадження в краю цивільного управління. У 1849 р. Утв. намісництво на чолі з намісником, якого призначав імператор і який представляв його в крайовому сеймі. На відміну

від попереднього губернського правління намісник був єдиноначальним главою краю, підлеглим безпосередньо міністру

внутрішніх справ Австрії. Майже всі галицькі намісники (11 з 17) були польські магнати, які вороже ставились до українського

населення краю. Галицьке намісництво поділялося на департаменти. Влада намісника поширювалася на всю територію краю.

Проте іноді деяким повітовим старостам доручалося здійснювати нагляд за сусідніми повітами. Галицьке намісництво прип. Свою

діял.в жовтні 1918 р. розпад Австро-Угорщини.

62. Органи урядової адміністрації у Галичині і Буковині в складі Австрії

У 1849 p. замість губернського управління в Галичині було створено намісництво ( намісником), а в Буковині — крайове

управління( крайовий президент.) Головна різниця між намісництвами і губернськими управліннями полягала в тому, що в

останніх зберігався деякий елемент колегіальності. Намісник, як і крайовий президент, були єдиноначальними особами і

підпорядковувались лише вищестоящим властям.

Акти центральних органів державної влади та управління і власні рішення галичанське намісництво проводило через безліч різних

установ, насамперед через управління жандармерії(політ.поліція). Поряд із намісництвом як центральним органом краю існували

місцеві органи, підлеглі наміснику, — у особі повітових старост. Вони призначалися з представників польських багатіїв міністром

внутрішніх справ.

Повітові старости були наділені широкими повноваженнями, в їх розпорядженні перебувала жандармерія, а в разі потреби вони

могли використовувати й військові частини. Одне із головних завдань повітових старост полягало в запобіганні будь-якому руху,

спрямованому проти австрійського володарювання і панування поміщиків та капіталістів. Аналогічні функції в міських та сільських

громадах виконували підпорядковані повітовим старостам бургомістри і війти.