3.Держава антів. Її суспільно-політичний лад

Перша достовірна згадка про державу антів відноситься до 385 р. н. е. - книга Йордана «Про походження і діяння готів»: король

остготів Вінітарій розіп'яв Божа із синами. Після розпаду держави гунів і смерті Атилли (453 р.) анти зайняли значну територію в

Північному Причорномор'ї. З розповіді Менандра вимальовується державна організація південних слов'ян з її ієрархічною

структурою влади: під зверхністю Давріта перебували князі, які правили на місцях. Держава антів складалася з князівств (княжінь).

Князі разом з главою держави вирішували питання зовнішніх зв'язків, а також розв'язували внутрішні проблеми. У містах-

державах найвищим органом управління були народні збори всього вільного грецького населення. До цієї громадянської общини

не входили раби, іноземці та жінки. Справи для розгляду в народних зборах полісів готували спеціальні ради (герусія, буле). Всі

закони й декрети складалися від імені ради і народу, тобто народних зборів. Ухвалені зборами на тривалий час найважливіші

закони карбувалися на камені й виставлялися на центральному майдані міста.Інколи народні збори (а під час перерв у їхній роботі

— ради) виносили рішення у формі псофізмів, які, на відміну від законів, стосувалися лише деяких випадків і окремих осіб.

Існували псофізми проксенічні й почесні. Із середини III ст. до н. е. проксенії висувалися приватними особами — аристократами, а

почесні псофізми — різними урядовими установами (колегіями, магістратами тощо). Псофізми як різновид законів набули

поширення в період аристократизації державного устрою.

4. Формування державності у східних слов’ян та утворення Київської держави

Наприкінці VІІІ- у Х ст. відбулося об’єднання східнослов’янських союзів племен (полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, дулібів,

бужан, волинян та ін.) навколо Києва, йшов подальший процес зміцнення ранньофеодальної держави – Київської Русі.

Передумовами утворення державності були: а) економічні (розвиток землеробства, скотарства, ремесел, торгівлі, зростання міст);

б) соціально-політичні (розклад родоплемінних відносин). Проіснувала ця держава з 882 по 1132 р. За політичною формою

правління Русь – це ранньофеодальна монархія. На чолі держави стояв великий київський князь, він також був володарем усієї

землі Руської. Власність була спадковою. За допомогою дружини великий київський князь завойовував нові землі, із підвладних

земель щорічно збирав данину – полюддя. боярську раду - постійним дорадчим органом при великому князеві. Основною

категорією населення Київської Русі були феодально-залежні селяни – смерди. У феодальній державі існували різні ступені

залежності смердів. Закупи – це селяни, які потрапили у залежність через позику. Сплативши, або відробивши позику, вони

ставали вільними. ―Рядовичі‖ – селяни, які укладали ―ряд‖ (договір) і потрапляли у залежність. Соціально-економічні відносини у

державі регулювалися ―Руською правдою. Всі князі мали рівні права на спадщину предка. Рівні права накладали відповідальність

всіх за долю держави, це призводило також до феодальної міжусобної боротьби. у середині ХІІ ст. до феодальної роздробленості

та занепаду Київської Русі.

5. Наукова неспроможність норманської теорії походження Староруської держави.

Започаткували Баєр та Міллер,німецькі вчені,які працювали в другій половині 18ст. Вважали,що варяги(нормани) відіграли

вирішальну роль у створенні Київської держави,тобто словяни не мали достатнього економічного і політичного розвитку.

Крипякевич,Дмитро Дорошенко-прихильники цієї теорії. Грушевський-противник,бо вважав,що словяни на той час були досить

розвиненим народом і у них були всі умови для створення держави. Ломоносов(російський дослідник)-перший противник теорії.

6. Суспільний лад Київської держави

У IX ст. сформувався панівний клас феодалів (князі, бояри). Князі та бояри збільшували землеволодіння і господарства внаслідок

захоплення общинних земель і перетворення общинників у феодальне залежне населення. Найбільшим феодалом вважався

великий князь. Крім прибутків від великого феодального господарства, на користь князя надходили прибутки з суду.

Збиралася данина. Князі окремих феодальних володінь були у васальній залежності від великого князя київського. Церква з

князем і боярами перетворилась у великого землевласника. Великі прибутки одержувала церква від численних поборів і

церковного суду, який відав справами, пов'язаними з порушенням християнських обрядів і церковних норм сімейного права.

Найчисленнішу групу залежного населення становили смерди. Феодально залежний смерд мав приватне господарство і житло.

Проте його майнові права були обмежені. Коли смерд умирав, не залишивши синів, його майно переходило до феодала навіть

якщо у смерда була дочка. Коли ж умирав феодал, який не мав синів, його майно передавалося у спадщину дочкам. Численну

групу феодально залежних людей у Київській державі становили рядовичі, котрі перебували у тимчасовій феодальній залежності

у зв'язку з договором — «рядом». Однією з Категорій рядовичів стали закупи. Значну групу феодально залежного населення

становили також ізгої — люди, котрі не мали засобів виробництва для ведення власного господарства. Джерелами рабства були

полон під час війни, купівля невільної людини, шлюб із рабинею, продаж збанкрутованого купця за борги, покарання закупа за

втечу від феодала. Діти холопа були також рабами. Міське населення поділялося на дві основні групи —міську аристократію і

міські низи. До міської аристократії належали: князі, бояри, вище духовенство. Купці, ремісники, дрібні торговці, рядове

духовенство становили міські низи.