6. Теоритичні засади менеджменту закономірності та принципи управління

Знання сутності закономірностей і принципів менеджменту дає змогу менеджерам свідомо організувати свою керівну діяльність і відповідно впливати на діяльність підпорядкованих працівників. У практичній діяльності людей та їх груп дотримання законів виявляється у формі вироблення й дотримання певних принципів — правил поведінки в життєвих чи виробничих ситуаціях. Одним із завдань кожної науки є формулювання законів як основи її теоретичної побудови. Закон – внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх необхідний розвиток. Закон виражає: певний порядок причинного і стійкого зв'язку між явищами чи властивостями матеріальних об'єктів, 

суттєві відношення, які повторюються і за яких зміна одних явищ зумовлює зміну інших.

Закономірність – первинна стадія формулювання закону або частковий вияв його дії.

На розвиток виробництва та управління ним впливають закони, сформульовані суспільними науками – економічні закони, закони соціології, індивідуальної і соціальної психології, кібернетики тощо. 1. Економічні закони виявляють причинно-наслідкові зв'язки в економічних процесах:  закон попиту, закон пропозиції, закон прибутковості,закон спадаючої дохідності.

Знання закону попиту дає змогу менеджерам визначати потенційну ємність ринку і відповідно планувати пропозицію товарів. Загальна функція пропозиції свідчить, що пропонована до продажу кількість товару залежить від ціни на пропонований товар, цін на інші товари, цін на фактори виробництва. Свідоме використання закону прибутковості вимагає аналізу динаміки доходу, постійних і змінних витрат. Для цього найчастіше використовують функцію беззбитковості  ^ Закон спадаючої дохідності може бути застосованим до всіх виробничих процесів і всіх змінних затрат. За збільшення одного і незмінності всіх інших видів виробничих затрат буде досягнута точка, за якою граничний фізичний продукт при збільшенні змінних затрат почне скорочуватися.  Економічні закони застосовують в управлінні за допомогою економічних форм, методів, принципів господарю­вання.

закони соціології, на які повинен спиратися менеджер для ефективного використання соціального ресурсу організації:  закон соціалізації особистості, 

закон соціальної структуризації організації, 

закон соціального статусу (соціальних ролей), 

закон соціальної мобільності, закон соціального контролю.

Сутність закону соціалізації особистості полягає в тому, що протягом трудового життя людини відбувається складний процес засвоєння соціальних ролей і культурних потреб. 

^ Закон соціальної структуризації організації. Кожній організації властива множинність внутрішньої структурної побудови, яка відображається в існуванні багатьох формальних і неформальних груп. 

Закон соціального статусу (соціальних ролей). Кожна людина має певну позицію в соціальній структурі організації, пов'язану з іншими позиціями через статус індивіда як систему його прав і обов'язків. Статус у розумінні місця в ієрархії організації є рангом.

^ Закон соціальної мобільності. Людина у процесі трудової діяльності переміщується в соціальному просторі організації. Це пов'язано з її кваліфікаційним і службовим розвитком (або деградацією), виявляється: у зростанні (або падінні) престижу, 

посиленні чи послабленні влади над співробітниками, 

зміні матеріального становища. 

Мобільність індивіда (переміщення у межах соціальної ієрархії) може бути: висхідною і низхідною, добровільною і примусовою.  Висхідна мобільність активізує його потенціал. Інколи інтереси організації зумовлюють потребу в низхідній мобільності індивіда. Вона теж може бути добровільною і примусовою, спричиненою структурними змінами в організації. ^ Закон соціального контролю. Контроль є цілеспрямованим впливом організації на поведінку індивіда, який забезпечує засвоєння ним організаційних цінностей і норм культури. 

^ 3. Закони індивідуальної і соціальної психології людини описують причини поведінки людини у виробничому середовищі, як особистості, наділеної індивідуальними психологічними характеристиками. 

^ 4. Закони кібернетики. Вони сформульовані для кібернетичних систем узагальнюючого типу, що відображають процеси управління у природі, суспільстві, біологічних чи механічних системах. Вони є загальними законами управління, тобто описують властиві управлінню об'єктивні процеси.