89. Територіальна громада як первинний суб' єкт місцевого самоврядування.

Стаття 140 Основного Закону закріпила конституційну право-суб'єктність територіальної громади, визначивши, що саме їй належить право на здійснення місцевого самоврядування, і реалізується воно в са­мостійному вирішенні громадою питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. Це конституційне положення, ґрунтуючись на самобутніх самоврядних традиціях українського народу та вра­ховуючи демократичний досвід організації місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, вимагає формування та функціонування тери­торіальної громади не як простої сукупності жителів певного населеного пункту, а як дієздатного суб'єкта, соціально і політично активного, са­модостатнього з точки зору забезпечення матеріально-фінансовими ресурсами, спроможного на ефективне та відповідальне управління влас­ними справами. Відповідно до цього можна виокремити основні озна­ки територіальної громади:

а) інтеграційна ознака. Територіальна громада виступає як су­купність фізичних осіб, при чому законодавче застосування узагальню­ючого терміна «жителі» дає підстави включити до її складу не лише гро­мадян України, але й іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах;

б) територіальна ознака. Громада формується як сукупність тих осіб, що пов'язані з територією певного населеного пункту фактом постійно­го проживання. Відповідно до цього визначаються просторові межі функці онування громади та основні види територіальних громад: тери­торіальна громада села або добровільного об'єднання в сільську грома­ду жителів декількох сіл; територіальна громада селища; територіальна громада міста. Опосередковано Закон України «Про місцеве самовря­дування в Україні» вказує і на такий вид громад, як територіальна гро­мада району в місті (ч. 5 ст. 6, ч. 4 ст. 16);

в) інтелектуально-комунікативна ознака. В територіальних громадах існує система різноманітних інтересів, соціальних зв'язків і відносин їхня дія призводить до утворення громадської інфраструктури громади, до якої можна віднести різноманітні організаційні форми та інститути, спрямовані на задоволення потреб та інтересів членів громади, — гро­мадські об'єднання, засоби масової інформації, органи самоорганізації населення, підприємства, організації, суб'єкти підприємницької діяль­ності тощо;

г) функціонально-цільова ознака. Територіальна громада має са­мостійні функції та компетенцію у вирішенні питань місцевого значен­ня, що визначають особливе місце та роль цього суб'єкта в системі місцевого самоврядування.

90. Конституційно-правові принципи та види взаємодії місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування.

Очевидним є актуальність питання гармонізації стосунків між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого само­врядування. Практика делегування є однією з найважливіших форм економії фінансових та людських ресурсів, оскільки виключає необхідність створення поряд з органами місцевого самоврядування ще якихось структур державної виконавчої влади, особливо на первісному рівні адміністративно-територі­ального поділу держави. Водночас слід чітко розмежувати компетенцію між органами публічної влади на місцях на основі принципу субсидіарності; завершити перерозподіл повноважень між органами місцевого самовря­дування та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого само­врядування різного територіального рівня на засадах децентралізації та деконцентрації.

Основні положення Конституції України 1996 р. свідчать про те, що органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади, місцеве самоврядування обмежується самостійним вирішенням питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» встановлює, що місцеві державні адміністрації не мають права втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування сласних повноважень, для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації.Стаття 118 Конституції та ст. 72 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій перед відповідними радами у частині делегованих їм повноважень. Органи державної влади пе­редають органам місцевого самоврядування повноваження, реалізація яких має безпосе­реднє відношення до інтересів місцевого на­селення. Не допускається делегування органам місцевого самоврядування державних повноважень, якщо вони віднесені до питань адміністратив­но-територіального устрою; якщо делегуван­ня повноважень призведе до порушення прав і свобод людини і громадянина, верховенства Конституції і законів України, територіальної цілісності України. Крім закону, у якості правової основи делегування державних повноважень, з багатьох поточних питань доцільно викорис­товувати більш оперативну форму взаємодії, таку, як договір (угода), що укладається між органами державної виконавчої влади та ор­ганами місцевого самоврядування. Відповідно п. 5 ст. 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», для здійснен­ня спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду­вання можуть укладати договори, створюва­ти спільні органи та організації.