5. Основні інститути громадянського суспільства і конституційні засоби забезпечення його функціонування.

Інститути громадянського суспільства (надалі також ІГС) були унормовані як система суб’єктів, наділених правами і обов’язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшої розбудови громадянського суспільства в Україні та участі в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики. На сьогодні в Україні діє відповідна нормативно-правова база, яка визначає правові засади створення, права та гарантії діяльності ІГС. Це Закони України “Про об’єднання громадян” (1992р.), “Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1997р.), “Про благодійництво та благодійні організації” (1998р.), “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” (1998р.), “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (1999р.), “Про організації роботодавців” (2001), "Про асоціації органів місцевого самоврядування" та інші акти законодавства.

6. Україна як демократична правова держава. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація у практиці державного будівництва.

Ідея "правової держави" є метою розвитку нашого сусп-ва і засобом його досягнення. Так, ст.1 Конст. Укр., прийнятої 28.06.96 р., Україна проголошується - суверенною і незалежною, демокр, соціальною, прав державою. Відп. до Конституції Укр.:

• права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст.3);

• в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8);

• проголошується верховенство і пряма дія Конституц. норм (ст.8);

• держ. влада в Укр. под-ся на: законодавчу, виконавчу, судову (ст.6);

• народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум тощо (ст.69); +гром-ни Укр. м.п. на свободу об"єдн. у політ. партій та громадські орг-ції;

На виконання Конст., Законів Укр. приймаються постанови, декрети, розпорядження уряду, вид. укази Президента, розробляються інструкції, накази центр. ор. вик. влади тощо.

7. Людина, особистість, громадянин у сучасному конституціоналізмі .

Терміни «особа», «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством.

У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Поняття «правовий статус особи» і «правове становище особи» є рівнозначними. Свідомість мислення.

8. Завдання органів законодавчої, виконавчої, судової влади, контрольно – наглядових, правоохоронних органів, об’єднань громадян в забезпеченні правової захищеності особистості.

Кабмін та ін..

9. Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правовий статус людини і громадянина.

Прийняття Міжнародного білля про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини (1948 p.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1976 p.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1976 p.), Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1976 p.), внесло характерні зміни у правосуб'єктність людини, що стала суб'єктом не лише внутрішньодержавного, а й міжнародного права. Держави, що приєдналися до пактів, зобов'язані привести своє національне законодавство у відповідність з їх вимогами. Таким чином, міжнародно-правові акти мають верховенство над внутрішнім законодавством.

Статут ООН покладає на держави обов'язок дотримуватися основних прав і свобод людини, не допускаючи при цьому будь-якої дискримінації.

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла розроблену Комісією ООН з прав людини Загальну декларацію прав людини. Загальна декларація вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини.

Сучасне міжнародне право характеризується наявністю системи актів у сфері прав людини, що складають законодавство. Воно включає п'ять різновидів документів:

1. Міжнародний білль про права людини, що містить перелік невід'ємних прав.

2. Угоди, спрямовані на запобігання та покарання злочинів, що призводять до масових порушень прав людини (Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p.).

3. Конвенції, націлені на захист груп населення, які потребують особливого піклування з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 p.).

4. Конвенції, спрямовані на захист індивіда від зловживань з боку органів держави та посадових осіб (Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни).

5. Міждержавні конференції з прав людини, що приймають заключні документи, обов'язкові для виконання державами-учасницями (Заключний документ Всесвітньої конференції з прав людини. — Відень, 1993 p.).

Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини складають норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави. До них належать:

— фундаментальні права і свободи, зафіксовані у Загальній декларації та пактах про права людини;

— демократичні принципи та норми організації і діяльності державної влади, основними серед яких є народовладдя, розподіл влад, верховенство права, проголошення народу єдиним джерелом влади та наявність незалежних від влади органів правосуддя.

Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із сукупності принципів та норм, що встановлюють:

— права та свободи людини в різноманітних сферах життєдіяльності;

— обов'язки держави із забезпечення та дотримання прав людини без будь-якої дискримінації як у мирний час, так і у період збройних конфліктів;

— загальні принципи природного права;

— відповідальність за злочинне порушення прав людини;

— напрями розвитку та розширення сфери прав людини;

На їх основі кожна держава зобов'язана упорядкувати чинне законодавство, усунути протиріччя з нормами міжнародного права, відмінити застарілі норми, ліквідувати прогалини.

Конституція України згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими нормами в галузі прав людини, які визначені Загальною декларацією прав людини (1948 p.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (1966 p.), Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод (1950 p.), іншими міжнародно-правовими документами, закріплює такі принципи правового статусу людини і громадянина:

-свободи людини;

-рівності людей у своїй гідності та правах;

-невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини;

-гарантованості прав, свобод і обов'язків людини і громадянина;

-невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина;

-рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом;

єдності прав людини та її обов'язків перед суспільством.