12.Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.

Ві́денська конве́нція про пра́во міжнаро́дних договорі́в — основне джерело норм права міжнародних договорів. Укладена в 1969. Набула чинності в 1980. Стосується угод між державами, укладених в письмовій формі. Україна приєдналася до цієї Конвенції відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986. Стала найважливішим актом кодифікації та прогрес, розвитку права міжнар. договорів. Має 8 розділів і 85 статей. Застосовується тільки до міждерж. договорів. Під такими розуміються міжнар. договори, укладені в письм. формі і які регулюються міжнар. правом, незалежно від назви та кількості пов'язаних між собою документів. Д-ви в силу свого суверенітету володіють повною (універсальною) правоздатністю. Положення, що «кожна держава має правоздатність укладати договори» (ст. 6 Конвенції), — одне з основних у Конвенції.

Документ закріплює принцип pacta sunt servanda (лат., буквально — договори повинні виконуватися), встановлюючи, що кожний чинний договір є обов'язковим для його учасників і має сумлінно ними виконуватися. Учасники договорів не можуть посилатися на положення свого внутр. права для виправдання невиконання договору (ст. 26, 27). 

13. Загальна характеристика Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.

Загалом Конвенція 1986 підтвердила наявність у міжнар. праві загального права міжнар. договорів на засадах рівності сторін — як держав, так і міжнар. організацій. Більшість положень Конвенції 1986 повторює основоположні твердження Конвенції 1969. Водночас перший документ підкреслює специфічність міжнар. організацій як суб'єкта міжнар. права порівняно з ін. таким суб'єктом — державою і визначає норми, в яких виявляється ця специфіка. Договірна правоздатність міжнар. організацій залежить від їхнього внутр. права, тобто від установчих актів, рішень та резолюцій, що приймаються за цими актами, а також від усталеної діяльності. У параграфі 11 преамбули підкреслюється функц. характер договірної правоздатності міжнар. організації, що зумовлено виконанням нею певних функцій та орієнтацією на досягнення поставленої мети.

Конвенція 1986 стосується міжнар. угод двох типів: а) між міжнар. організаціями та д-вами; б) між самими міжнар. організаціями. Зі сфери дії Конвенції виключено договори, у яких беруть участь ін. суб'єкти міжнародного права, а також угоди, укладені не в письмовій формі.

14. Загальна характеристика Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів. ВІДЕНСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ДЕРЖАВ СТОСОВНО ДОГОВОРІВ 1978 - багатосторонній міжнар. договір універсального характеру, прийнятий на міжнар. дип. конференції у Відні. В документі кодифіковано діючі на той час і розроблено нові норми договір, правовідносин у випадках зміни території держав. Застосовується для регулювання правонаступництва країн стосовно міждерж. договорів, укладених у письм. формі. Особливо підкреслюється, що під дію Конвенції підпадають тільки наслідки правонаступництва держав, яке здійснюється відповідно до міжнар. права і передусім до принципів, закріплених у Статуті ООН. У документі зазначається його зв'язок з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969, норми якої мають застосовуватися при вирішенні всіх заг. питань договірного права. Конвенцією регулюються питання правонаступництва: а) щодо частини території, яка передається ін. д-ві; б) при утворенні нових незалежних держав; в) при утворенні нових незалежних держав з двох або кількох територій; г) у випадку об'єднання держав; д) при відокремленні частини д-ви.