Визначення пріоритетних напрямків розвитку промислового комплексу

Хомяков В.І., Бєлінська В.М.

В статье представлена методика оценки приоритетности отраслей промышленности, предложены и охарактеризованы основные показатели, которые могут быть использованы в качестве критериев такой оценки, а также определены наиболее перспективные виды промышленной деятельности на примере промышленного комплекса Черкасской области.

 In article the technique of an estimation industries priority is submitted, the basic parameters which can be used as criteria of such estimation are offered and characterized, and also the most perspective kinds of industrial activity are determined by the example of an industrial complex of the Cherkassy region.

 На сьогодні найбільш несприятливий вплив на загальноекономічну динаміку справляє недосконала структура промислового комплексу країни. Так, стимулюючи функціонування неефективних виробництв, створюючи для них пільгові умови без належного обґрунтування доцільності їх існування, безповоротно вимиваються наявні кошти та ресурси, які могли бути спрямовані на розвиток виробництв, що дійсно створюють вартість, є найбільш ефективними і корисними для суспільства. В зв’язку з цим залишається актуальною проблема пошуку факторів та резервів структурної перебудови і економічного зростання. Структурні перетворення в країні не повинні протікати стихійно. Роль державної промислової політики полягає в тому, щоб надати структурним перетворенням керованого характеру. Дослідженням проблем структурних трансформацій в економіці країни та промисловості зокрема присвячені роботи таких відомих вітчизняних вчених, як І.Лукінов, В.Геєць, С.Дорогунцов, М.Якубовський, С.Біла, А.Гальчинський, М.Герасимчук та інші. Актуальність та необхідність структурних перетворень в промисловості України не викликає сумнівів. Багато уваги вчених приділяється аналізу існуючих тенденцій та динаміці структурних перетворень, а також пошукам джерел їх фінансування. Проте характеристика напрямків структурних перетворень, як правило, подається в загальному вигляді. Недостатньо уваги приділяється виявленню та ґрунтовній характеристиці пріоритетів структурних змін в промисловості країни. Метою написання статті є оцінка основних пріоритетів та визначення галузей (видів промислової діяльності), що є найбільш перспективними для економіки країни. Пріоритетність взагалі поняття досить суб’єктивне і відносне. Суттєве значення при визначенні найбільш важливих видів діяльності відіграє те, що саме вважати найбільш пріоритетним для розвитку економіки на сучасному етапі. Іншими словами, не можна визначати пріоритетність галузі за якимсь одним показником. Оцінку пріоритетності видів економічної діяльності (або видів промислової діяльності зокрема) пропонується проводити за допомогою відповідних коефіцієнтів, так званих коефіцієнтів пріоритетності. Коефіцієнт пріоритетності – це показник який визначає в кількісному виразі прогресивні можливості суб’єктів господарювання. Вибір критеріїв оцінки пріоритетності є однією з найважливіших задач структурної політики. В першу чергу слід визначитись з тими показниками, які мають бути покладені в основу оцінки пріоритетності видів промислової діяльності. З впевненістю можна стверджувати, що найбільш пріоритетними є, в першу чергу, галузі, які забезпечують якісне зростання економіки (на новій технічній і технологічній базі). Державна структурна політика в Україні повинна бути зорієнтована, насамперед, на розвиток найбільш ефективних, високотехнологічних виробництв, що випускають продукцію конкурентноспроможну на зовнішніх і внутрішніх ринках. Природно, що галузі, не здатні виробляти таку продукцію, будуть згортатися, а їх підприємства – закриватися. Ефективність виробництва галузі пропонується визначати як співвідношення новоствореної (доданої) вартості до загального випуску товарної продукції:                        (1) де ВДВ – валова додана вартість; Р – обсяг реалізації продукції. За допомогою наведеного співвідношення може бути розрахована ефективність виробництва галузей промисловості, тобто внесок кожної галузі до загального розвитку економіки. Зрозуміло, що найбільш пріоритетним, перспективним і бажаним є максимізація названого показника. Отже, галузь (вид промислової діяльності), що має найвищу ефективність виробництва, матиме найбільший коефіцієнт пріоритетності за названим показником. Оцінюючи пріоритетність видів промислової діяльності, досить важливим є вибір шкали, за якою будуть оцінюватись обрані показники. Так, будемо вважати, що максимальне значення коефіцієнта пріоритетності має дорівнювати 1,0. Отже, коефіцієнти з меншою пріоритетністю будуть визначатися в частках одиниці. Найменш пріоритетний коефіцієнт може дорівнювати нулю.

] Прийнявши коефіцієнт пріоритетності для найбільш ефективної галузі за одиницю, визначаємо коефіцієнт пріоритетності будь-якої іншої галузі за формулою:                    (2)

де Кіеф – коефіцієнт пріоритетності і-тої галузі за показником ефективності; Ефі – ефективність і-тої галузі; Ефmax – максимальна ефективність виробництва серед розглянутих видів промислової діяльності.

Нами були проведені ґрунтовні розрахунки пріоритетності галузей промисловості на прикладі підприємств Черкаської області. Результати проведених досліджень наведено в таблиці 1. Як видно з розрахунків, найбільш ефективним є виробництво в легкій промисловості. Отже, можна стверджувати, що саме ця галузь є найбільш пріоритетною з точки зору ефективності виробництва. Після легкої промисловості наступні місця в  рейтингу займають виробництво інших неметалевих мінеральних виробів, харчова промисловість, машинобудування та видобувна промисловість. Коефіцієнт пріоритетності в цих галузях за показником ефективності менший за такий коефіцієнт в легкій промисловості відповідно на 17, 33 та 36%. Найменш пріоритетними виявилися деревообробна промисловість, металургія та оброблення металу, коефіцієнт пріоритетності в яких становить відповідно 0,228 та 0,233. Не зважаючи на те, що ефективність виробництва є чи не найважливішим чинником, що стимулює розвиток економіки, не можна визначати пріоритетність галузі лише за цим показником. Так, виконані нами розрахунки показали, що, наприклад, харчова промисловість має відносно низьку ефективність виробництва, проте її значення для забезпечення населення продуктами харчування неможливо недооцінити. Для економіки країни дуже важливими є галузі, що виробляють товари народного споживання (ТНС). На сучасному етапі, коли існує тенденція збільшення випуску засобів виробництва за рахунок предметів споживання, необхідно здійснювати радикальні структурні зрушення в промисловості країни на користь випереджаючого розвитку галузей, що працюють на задоволення потреб людини і насичення внутрішнього споживчого ринку, тобто перейти до соціально орієнтованої економічної структури з відповідним устроєм всього суспільства. Тому, при визначенні пріоритетності галузі слід враховувати такий показник, як частка товарів народного споживання в загальному обсязі виробленої продукції. Зрозуміло, що найоптимальнішим з огляду на вище сказане, буде максимізація частки ТНС. Коефіцієнт пріоритетності за цим показником: ,               (3) де КіТНС – коефіцієнт пріоритетності і-тої галузі за показником виробництва товарів народного споживання; hі – частка ТНС в загальному випуску продукції і-тої галузі; hmax – максимальна частка ТНС (серед об’єктів дослідження). У відповідності до проведених нами розрахунків, найбільш пріоритетною галуззю за часткою ТНС виявилося виробництво деревини та виробів з деревини (разом з меблями). Так, 89,54% всієї продукції, виробленої в цій галузі, спрямовується на споживання. Друге місце в рейтингу займає легка промисловість, коефіцієнт пріоритетності якої 0,97, за нею харчова – коефіцієнт пріоритетності 0,81. Найменш пріоритетними галузями за цим показником знову ж таки виявилися целюлозопаперова, видобувна, хімічна промисловість, виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води. Отже, з огляду на цей показник, названі галузі є найменш перспективними. Як зазначалося раніше, харчова промисловість має низьку частку доданої вартості в загальному обсязі товарної продукції. Тож за цим показником харчова промисловість не є пріоритетною і стимулювання її розвитку є невигідним. Якщо ж для визначення пріоритетності галузі прийняти такий показник, як частка ТНС в обсязі товарної продукції, то можна поставити в скрутне становище машинобудування та металообробку. Не можна забувати, що саме галузі машинобудування є найважливішими носіями науково-технічного прогресу і технологічного переозброєння всієї економіки. Занепад цієї галузі зумовить потребу у величезних валютних затратах на імпорт техніки і технологій іншими галузями. На критичний стан виробництва в сучасній Україні вагомий вплив має також такий фактор, як марнотратство у використанні ресурсів – в першу чергу енергетичних. Енергоємність промислового виробництва залишається практично без змін вже більше як 20 років. Протягом останніх років навіть спостерігається тенденція до його зростання. Паливна складова собівартості практично всіх товарів, які виробляються в Україні, зросла майже в 3-4 рази і складає приблизно 25% їх вартості, тоді як у США вона не перевищує 6%, а у Франції – 3%. Ресурсомісткість вітчизняної продукції перевищує світовий рівень у 2-3 рази, а енергомісткість – у 6-9 разів. Така ситуація повинна викликати потужний імпульс для швидкого впровадження нових енергозберігаючих технологій в промисловості. На передньому краї реформи повинні стояти скорочення витрат, адже завдяки скороченню витрат зменшується обсяг необхідних інвестицій. Конкуренція між підприємствами в умовах вільного ринку швидко призведе до ліквідації тих з них, які не економлять на ресурсах і тому не працюють з найнижчими затратами. Але це відбудеться лише за умов, що держава не буде підтримувати, дотувати та надавати пільги таким марнотратним галузям та підприємствам. Отже з цієї точки зору найбільш пріоритетними будуть галузі, енергоємність виробництва в яких є найнижчою. Враховуючи це, визначаємо коефіцієнт пріоритетності за енергоємністю виробництва:                   (4) де Кіен – коефіцієнт пріоритетності і-тої галузі за показником енергоємності виробництва, Енmin – мінімальна енергоємність (серед об’єктів дослідження), Ені – енергоємність і-тої галузі. Енергоємність виробництва галузі визначали як обсяг паливно-енергетичних ресурсів, що були витрачені на виробництво 1 грн. продукції, тобто:                       (5) де Оп-е – загальний обсяг використаних паливно-енергетичних ресурсів на виробництво продукції галузі, грн. Виконані нами розрахунки показали, що найменш енергоємним серед всіх галузей промисловості Черкаської області є виробництво в целюлозопаперовій та видавничій промисловості. Інші галузі суттєво відстають від неї за цим показником. Так, енергоємність у виробництві деревини та виробів з деревини є більшою в 12,5 рази, проте вона займає друге місце в рейтингу за цим показником. Найбільш енергоємними і відповідно найменш пріоритетними виявилися виробництво та розподілення електроенергії газу та води, видобувна та хімічна промисловість. Енергоємність електроенергетики перевищує відповідний показник найменш енергоємної галузі в 159 разів, видобувної – в 120 разів, хімічної промисловості – у 86,25 разів. Тому коефіцієнти пріоритетності цих галузей промисловості за показником енергоємності мають досить низькі значення – відповідно 0,007; 0,009 та 0,013. Таким чином, можна зробити висновок, що пріоритетність галузі залежить від показника, за яким вона визначається. Якщо пріоритетність визначати лише за одним показником, можна прийти до невірного рішення. Галузь, що є абсолютно непріоритетною за одним з показників, відповідно до іншого може мати найвищу пріоритетність. Отже, не слід звужувати інтереси до визначення якогось одного пріоритету. Навпаки, має бути розглянуто якомога більше показників, що можуть визначати пріоритетність видів промислової діяльності з метою більш об’єктивної її оцінки. Відповідно до розглянутих вище прикладів, всі показники, за якими може визначатися пріоритетність галузей, можна поділити на дві групи. Так, наприклад, аналізуючи показники ефективності виробництва та частки ТНС, за найбільш пріоритетний ми приймали показник з найвищим (максимальним) значенням. Що стосується показника використання енергетичних ресурсів, то найпріоритетнішим ми визнали показник з найменшою енергоємністю. Отже всі можливі показники слід віднести до двох груп:

• Показники, де критерієм виступає максимізація їх значення – max.

• Показники, де критерієм виступає мінімізація їх значення – min.

Крім вже названих та охарактеризованих показників нами було розглянуто також ряд інших, що також мають значний вплив на структурні пріоритети в промисловості. Найперша і найсуттєвіша проблема, яка виникає на цьому етапі, це наявність необхідної інформації про стан підприємств кожної з галузей промисловості в розрізі певного показника. Зрозуміло, що за відсутності достовірної інформації неможливо виконати необхідної оцінки та аналізу. В той же час, пропозиції мають ґрунтуватися на глибокому аналізі стану промислових підприємств, динаміці їх розвитку та перспектив. Таким чином, до першої групи показників, головним критерієм яких є максимізація їх значень, ми віднесли такі:

• ефективність виробництва;

• частка ТНС у виробництві продукції;

• коефіцієнт економічного розвитку, що визначався як співвідношення власних інвестиційних ресурсів (сума чистого прибутку (Пч) та амортизаційних відрахувань (А)) до обсягів виробництва:

               (6)

• коефіцієнт податкового навантаження, що визначався як співвідношення суми всіх сплачених податків (SПод) до обсягів виробництва:

              (7)

• частка експорту в обсязі реалізованої продукції.

Перші два показники вже були охарактеризовані вище. Що стосується коефіцієнта економічного розвитку, то його віднесення до першої групи показників не викликає сумнівів, оскільки саме наявність власних інвестиційних ресурсів може слугувати основним поштовхом для подальшого розвитку галузей та окремих підприємств. Не варто занадто сподіватися на зовнішні інвестиції або державні дотації. Адже такі надходження можуть бути тимчасовими або й взагалі одноразовими. Тому виживання підприємств в першу чергу залежить від їх здатності самостійно забезпечувати власне виробництво та подальший його розвиток. Віднесення ж таких показників, як коефіцієнт податкового навантаження та частка експорту в обсязі реалізованої продукції до першої групи, де критерієм оптимізації виступає максимізація їх значення, може бути дещо суперечливим. Так, максимізація коефіцієнта податкового навантаження може призвести до погіршення стану галузі та уповільнення її розвитку. Важко уявити, що галузь, яка сплачує значні суми податків, може ефективно працювати та мати достатньо засобів для економічного зростання. Проте, лише виробництва, які ефективно працюють і створюють значні обсяги доданої вартості, мають можливості сплачувати податки. З точки зору держави та необхідності постійно поповнювати бюджетні надходження саме такі галузі є найбільш перспективними. А враховуючи постійний дефіцит бюджетних надходжень, обрання за критерій оптимізації максимізацію коефіцієнта податкового навантаження є виправданим. Неоднозначним є також віднесення до першої групи показників частки експорту в обсязі реалізованої продукції. Безперечно, зростання обсягів експорту є позитивним і бажаним, оскільки це одне з найвагоміших джерел надходження валюти до країни. Проте варто також враховувати при цьому структуру експорту. Врахування такого показника, як частка експорту в загальному виробництві значно підвищить пріоритетність чорної металургії та хімічної промисловості, адже саме вони є найбільшими експортерами своєї продукції. Однак товарна структура експорту в цих галузях недосконала: переважає продукція низької якості та глибини переробки, “брудна” з точки зору екології. Наприклад, в хімічній та нафтохімічній промисловості в структурі експорту третина припадає на мінеральні добрива. В чорній металургії частка такої продукції, як напівфабрикати заліза та нелегованої сталі, руда, шлаки, лом складає майже 50%. Вкрай низькою є частка сталі, що розливається в машинах безперервного лиття (10%), в той час, як в розвинутих країнах – 90% [2]. Низькою є також частка легованих марок сталі, тонкого листа, жерсті, каліброваного і холодного прокату, профілів для вагонобудування та сільськогосподар-ського машинобудування. Україна – єдина в світі металургійна країна, де експортується більше металобрухту, ніж споживається власними підприємствами. Проте проблема не в тому, що Україна експортує метал, імпортуючи автомобілі та побутову техніку. Проблема в тому, що в структурі цього товарообміну не відбувається ніяких змін. Експорт товарів стане вигідним, а галузі, що експортують – пріоритетними тільки за умови, що товарна структура цього експорту зміниться. Досвід США засвідчує, що продуктивність праці на підприємствах, які виробляють свою продукцію на експорт – тобто, підприємства, що постійно знаходяться під тиском міжнародного ринку – на 40% вище, ніж на підприємствах, продукція яких призначена виключно для внутрішнього ринку. Окрім цього, темпи зростання продуктивності праці на таких підприємствах протягом 1986-1994 рр. зростали втричі швидше, ніж в середньому в Сполучених Штатах [4]. В Україні наведений в статистичних відомостях експорт може виявитися навіть шкідливим, бо він прислуговується передусім отриманню виручки у твердій валюті, а не здійснюється через свою рентабельність. Так, наприклад, виробники металу забезпечують близько 40% експортної виручки України, хоча відомо, що вони працюють нерентабельно. Так, в чорну металургію спрямовується 5% всіх бюджетних надходжень, а її частка в структурі промислового виробництва становить близько 26%. Тому за подібним експортом приховується діяльність, що має наслідком знищення вартості – в цьому випадку виручка приватизується за допомогою “втечі капіталів”, тоді як чисті збитки соціалізуються за рахунок економіки усієї України. У 1993 році частка експорту в структурі ВВП становила 26%. В 1999 році ситуація змінилася: частка експорту становила 53%, і тільки 47% - внутрішнє споживання [3]. В 2002 році частка експорту дещо зменшилася до 43%, тобто внутрішнє споживання зроло. Якщо врахувати значне падіння загального обсягу ВВП, то можна сказати, що масштаби внутрішнього ринку скоротилися більше ніж наполовину. При такому співвідношенні експорту і внутрішнього ринку економіка країни стає повністю залежною від зовнішньоекономічної кон’юнктури. В зв’язку з цим ясно, наскільки важливим для нас є забезпечення випереджуючих темпів розвитку внутрішнього ринку. Однак ця проблема може бути вирішеною тільки при наявності відповідних інструментів активної державної політики. Наприклад, в якості коефіцієнта пріоритетності можна взяти частку в загальному обсязі товарної продукції товарів, що ідуть на внутрішнє споживання. В такому випадку галузі, що мають велику частку експорту, не будуть пріоритетними. Слід також врахувати такий показник, як обсяг шкідливих речовин, що викидають підприємства тієї чи іншої галузі в атмосферне повітря та водоймища. Можна сказати, що найпріоритетнішим для економіки країни є мінімізація значення цього показника. Проте краще, якби шкідливих викидів на підприємствах взагалі не було, оскільки вони негативно впливають на екологію регіону та країни в цілому, а, внаслідок цього, погіршують стан економіки та взаємовідносини з зарубіжними країнами. Отже, пропонується визначати пріоритетність названого показника зі знаком мінус. Тобто, чим більшим є розмір шкідливих викидів в галузі, тим більше негативне значення має коефіцієнт пріоритетності відповідної галузі за названим показником. Отже критерієм для цього показника є максимізація його значення, проте коефіцієнт береться зі знаком мінус. До цієї групи показників ми віднесли такі:

• обсяг шкідливих викидів на одну гривню виробленої продукції;

• тривалість кредиторської заборгованості, що визначається як співвідношення суми кредиторської заборгованості (Кт) до річного обсягу виробництва, помножене на кількість місяців в році:

             (8)

• частка імпорту в обсязі реалізації продукції.

Коефіцієнти пріоритетності за показниками, де критерієм виступає максимізація значення показника (незалежно від знаку), визначаються за формулою, аналогічною формулі для розрахунку коефіцієнту пріоритетності за показником ефективності (формула 2). Тобто відповідне значення показника кожної з галузей промисловості ділиться на максимальне значення такого показника серед розглянутих галузей. Економічний успіх промислової політики не може вимірятися тільки за допомогою зростання частки тієї чи іншої пріоритетної галузі на ринку. Раціональний варіант розвитку промисловості – це такий, який забезпечує оптимальну частку пріоритетних галузей в загальному обсязі виробництва товарів. Саме тому необхідно враховувати взаємний влив коефіцієнтів пріоритетності, розрахованих за різними показниками. В проведених дослідженнях нами обрано і розраховано інтегрований показник підсумкової пріоритетності галузей за 9-ма названими вище показниками (див. табл. 1). Наведені показники пріоритетності галузей не є рівнозначними, отже пріоритетність галузі по кожному показнику повинна коригуватися відповідно до його важливості. Пропонується розраховувати інтегрований коефіцієнт пріоритетності галузі промисловості за кількома показниками, скоригованими відповідно до важливості кожного показника. В загальному вигляді інтегрований коефіцієнт пріоритетності  можна записати так: ,          (9) де j – показник, що враховується при визначенні пріоритетності галузі, n – кількість врахованих показників, Кіj – коефіцієнт пріоритетності і-тої галузі по j-тому показнику, Квj – коефіцієнт важливості j-того показника, причому SКвj=1,0. Коефіцієнти важливості мають визначатися експертами в залежності від пріоритетів держави та кон’юнктури ринку. Тому їх значення мають постійно коригуватися та уточнюватися. Найбільш вагомими серед розглянутих показників вважаємо ефективність виробництва та обсяг шкідливих викидів. Тому важливість цих показників приймаємо 0,2, тобто вдвічі більшою за важливість інших показників. Найменш важливими приймаємо частку експорту та частку імпорту в загальному обсязі виробництва продукції, тому значення важливості приймаємо вдвічі меншим, ніж по іншим показникам, а саме 0,05. Таким чином ми розрахували інтегрований коефіцієнт пріоритетності галузей за всіма названими вище показниками та з урахуванням їх важливості. Перші місця в рейтингу займають легка, харчова та целюлозопаперова і видавнича промисловість. Найменш пріоритетною виявилося виробництво та розподілення електроенергії, газу, тепла та води. Інтегрований коефіцієнт пріоритетності в цій галузі має від’ємне значення. Слідом за ним останні місця в рейтингу займають хімічна та видобувна промисловість, а також металургія та оброблення металу. Останні місця в рейтингу металургії та видобувної промисловості не є несподіваними. Світовий досвід переконує, що країни, які спеціалізуються на паливних і видобувних галузях, прирікають себе на економічну і технологічну залежність. Частка видобувних галузей у ВНП розвинених країн впала до мінімально можливих значень. У США, наприклад, вона становить 1,6%. Погляд на природні ресурси як на джерело швидкого збагачення – типологічна ознака розвитку країни за колоніальним типом. Застосування викладеної методики дозволить визначати пріоритетні напрямки для фінансування, кредитування або пільгового оподаткування. Так, враховуючи визначені коефіцієнти пріоритетності, слід було б 20% наявних фінансових ресурсів спрямовувати на розвиток легкої промисловості; 17% – до харчової; 16% до целюлозопаперової та видавничої промисловості; по 12% до машинобудування та виробництва інших неметалевих мінеральних виробів; 10% – на виробництво деревини та виробів з деревини; до металургії та оброблення металів – 8%; до видобувної – лише 6%, а хімічної – 3%; з виробництва та розподілення електроенергії, газу, тепла та води 4% наявних фінансових ресурсів треба вилучати. З огляду на все вище сказане, можна зробити висновок, що у стратегії інвестиційного забезпечення структурних перетворень найбільш важливу роль відіграє науково-обґрунтоване визначення пріоритетних напрямків інвестування та надання пільг. Адже наявні фінансові ресурси слід направляти на розвиток найбільш перспективних галузей, розвиток яких забезпечить подальші прогресивні зрушення в економіці країни. Запропонована нами методика дозволяє оцінювати пріоритетність галузей (виробництв) не лише за одним показником, а за кількома, враховуючи їх важливість для стимулювання цілеспрямованих зрушень в економіці країни в цілому та регіону зокрема. Застосування наведеної методики дозволили виявити найбільш пріоритетні види промислової діяльності для економіки Черкаської області, а також галузі найменш перспективні, невиправдана підтримка яких сприятиме подальшому занепаду та деградації промислового комплексу регіону.

Література:

• Статистичний щорічник України за 2002 рік. К.: “Консультант”, 2003

• Економіка України: підсумки пере-творень та перспективи зростання / Інститут економічного прогнозування НАН України. За ред. акад. НАНУ В.М.Геєця. – К.: 2000. – 65с.

• Гальчинський А. Відновити дієздатність держави // Економіка України. – 2000. – №8. — с.8-14.

• Наступні 1000 днів: Заходи економічної політики для України. — К.: Німецька консультативна група при Уряді України, 1999. — 150 с.

Таблиця 1 Розрахунки обраних показників (у чисельнику) та відповідних до них коефіцієнтів пріоритетності (у знаменнику) за галузями промисловості Черкаської області

УДК 330.341.42

СТРАТЕГІЯ ПОЛІПШЕННЯ СТРУКТУРИ ПРОМИСЛОВОСТІ

Хомяков В.І., д.т.н., професор

Черкаський інженерно-технологічний інститут

В статье обосновывается необходимость изменения инвестиционных приоритетов в промышленности Украины, что обеспечивает прогрессивную трансформацию ее структуры.

The need to change the investment priorities in Ukraine industry is substantiated in the article. These changes assure progressive transformation of industry’s structure.

Основними джерелами інвестиційних ресурсів (І) підприємств (галузей) у нормальних економічних умовах є їх власні засоби, які включають в основному прибуток після сплати податку (П_ч) та амортизаційні відрахування (А). Однак за період з 1995 до 1999 рр. у результаті використання механізмів державного перерозподілу коштів між промисловими галузями машинобудування та металообробка, легка і харчова промисловість використали у вигляді інвестицій відповідно 23,47 і 63% від створених ними власних засобів, у той час як електроенергетика, чорна металургія і паливна промисловість відповідно 187; 122 і 365% коштів. Крім того, галузі останньої групи отримали значні бюджетні кошти у вигляді дотацій.

Це свідчить про значний фактичний перерозподіл інвестиційних ресурсів за період, що розглядається, на користь базових галузей через механізм централізації амортизацій, дотацій тощо. В результаті впродовж останнього десятиріччя несприятливий потенціал розвитку формувався в галузях, які забезпечують виробництво кінцевої продукції, передбаченої для виробничого та споживчого попиту (машинобудування, легка, харчова промисловість, тощо), і сприятливий – у так званих базових галузях – електроенергетиці, чорній металургії, паливній, хімічній та нафтохімічній промисловості.

Як наслідок, структура промисловості виявилася значною мірою деформовано на користь другої групи галузей головним чином за рахунок першої. Оскільки віддача виробничих ресурсів у другій групі галузей значно нижча, ніж у першій, то мала місце значна їх перевитрата.

Економічні втрати від деформованої структури промисловості можуть бути визначені за формулою (для t-го року)

, (1)

де M_it – матеріальні витрати і-ої галузі в t-му році, грн; Y_mio, _io – відповідно частка матеріальних витрат у собівартості і в загально промисловому виробництві і-ої галузі в базовому році; Y_mit, _it – те ж для t-го року.

Як показали розрахунки, тільки за 4 роки (1996-1999) так звані структурні збитки промисловості становили 17 млрд грн.

Подолання ресурсоспрямованості та структурних диспропорцій у промисловості потребує здійснення адекватної промислової стратегії на базі ефективної податкової, амортизаційної та кредитної політики.

Для поліпшення структури промисловості потрібно змінити пріоритети спрямування інвестиційних та інших ресурсів на користь галузей, які забезпечують більшу їх ефективність.

Це сприятиме прискореному розвитку прогресивних галузей, що, у свою чергу, підвищить ефективність використання інвестиційних ресурсів. Перш за все мова йде про інноваційні галузі, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому і внутрішньому ринках. Вони базуються на розширеному виробничому попиті та стимулюють його розвиток. По-друге, це галузі, які виробляють товари народного споживання і призначені для забезпечення в першу чергу внутрішнього ринку. Вони базуються на розширенні споживчого попиту населення.

Кожній галузі притаманний певний рівень ефективності як інвестиційних ресурсів, так і капіталу в цілому. Цю ефективність можна оцінити співвідношенням

(П_ч+А)*/І або ДВ*/І,

де (П_ч+А)* = (П_ч+А)_пот/К_о і ДВ*=ДВ_пот/К_о – відповідно притоки коштів і додана вартість, визначені в цінах, порівняних з цінами інвестиційних ресурсів; I – інвестиції; (П_ч+А)_пот і ДВ_пот – відповідно притоки коштів і додана вартість у поточних цінах; К_о = І_опт/І_інв – коефіцієнт, який характеризує співвідношення індексу оптових цін (І_опт) на продукцію відповідної галузі до індексу цін інвестицій інвестиційних ресурсів (І_інв). Середнє для 1995-1999 рр. значення коефіцієнта К_о за галузями промисловості наведене нижче (табл.1)

Таблиця 1

Середнє значення коефіцієнта К_о за галузями промисловості

Галузь	Електроенергетика	Паливна промисловість	Чорна металургія	Хімічна і нафтопереробна промисловість	Машинобудівна та металообробна	Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість	Промисловість будівельних матеріалів	Легка промисловість	Харчова промисловість
Ко	2,24	3,71	2,24	2,65	1,24	1,37	1,62	0,84	0,99

Результати розрахунків¹ порівняльної характеристики галузевої ефективності інвестиційних ресурсів та основних виробничих фондів (ОВФ) наведені в табл. 2.

Таблиця 2

Порівняльна характеристика галузевої ефективності інвестиційних ресурсів та ОВФ

Галузі промисловості	ДВ*/І, грн./ грн.	ДВі/Іі ДВм/Ім	(Пч+А)*/І грн./грн.	(Пч+А)*і/Іі (Пч+А)*м/Ім	Фв** грн./ грн.	Фві/Фвм
1	2	3	4	5	6	7
Електроенергетична	1,65	0,16	0,657	0,23	0,555	0,402
Паливна	0,63	0,061	0,19	0,07	0,255	0,185
Чорна металургія	2,17	0,21	0,59	0,21	0,645	0,467
Хімічна та нафтохімічна	2,07	0,20	0,63	0,22	0,623	0,451
Машинобудівна та металургійна	10,3	1,0	2,86	1,0	1,38	1,0
Деревообробна та целюлознопаперова	8,58	0,83	2,26	0,79	0,867	0,628
Будівельних матеріалів	7,21	0,70	1,67	0,58	0,648	0,47
Легка	13,1	1,272	2,56	0,90	1,304	0,945
Харчова	5,96	0,58	1,59	0,56	2,38	1,0

** – у цінах 1999 р. при нормативному використанні потужностей

У колонках 2 і 4 наведені дані, які характеризують, яким чином інвестиції давали можливість підтримувати певний рівень доданої вартості (ДВ)_і і притоків засобів (П_ч+А)_і; в і-х галузях, а в колонках 3 і 5 – рівень показника і-ої галузі відносно його рівня в машинобудуванні. Оскільки нові інвестиції в основний капітал діяли одночасно з існуючими фондами, то ці дані більш якісно ілюструють картину міжгалузевої сукупної ефективності інвестиційних ресурсів і діючих фондів. Ця ж якісна характеристика відносної ефективності ОВФ підтверджується і даними про фондовіддачу, наведеними в колонках 6 і 7. Як видно з таблиці, ефективність використання капіталу у машинобудуванні, легкій, харчовій промисловості в 1,6-4,8 разу вища, ніж у паливній і в 5,9-4,7 разу більша, ніж у чорній металургії.

При існуючій стратегії інвестицій “базові” галузі, як показано вище, отримують додаткові ресурси за рахунок дотацій, цінового фактора, податкових (зниження ставок податку на прибуток тощо), амортизаційних пільг (більша частина витрат на поліпшення ОВФ) тощо.

При новій стратегії розвитку промислового виробництва основними джерелами додаткових інвестицій є:

1. зниження витрат, пов’язане із функціонуванням поліпшеної структури промисловості порівняно зі старою (діючою). Крім можливого притоку коштів, визначеного формулою (1), треба врахувати додатковий ефект від зниження середнього рівня промислових цін у випадку поліпшення структури промисловості (взявши, наприклад, за базу ціни 1990 року):

,

де Q_іп , Q_ід – обсяги виробництва продукції і-ої галузі відповідно для прогресивної і діючої структур промисловості; Ц_іп , Ц_ід - відповідні ціни одиниці продукції;

2. зниження витрат унаслідок зменшення норм споживання виробничих ресурсів;

3. амортизаційні кошти додатково зароблені підприємствами за рахунок цільового використання прискореної амортизації.

Під національний проект поліпшення структури промисловості, можливо, слід узяти цільові кредити, які будуть погашені підвищенням ефективності функціонування всієї економічної системи.

При розрахунках в основу стратегії формування нової структури промисловості покладено відновлення рівня інвестицій докризового періоду. Щорічний приріст інвестиційних коштів для планового періоду Т_пл для і-ої галузі визначаємо за формулою

де К_і – зменшення інвестицій в основний капітал для і-ої галузі промисловості в 1999 році порівняно з 1990 роком. Розрахунки І для Т_пл=8 років наведені в табл. 3. Розрахунки відношення притоків коштів, передбачених для реінвестування (кП_ч+А), відсотки до приросту обсягів виробництва Р% наведені в табл. 3, рядок 3.

Розрахунки показали, що при незмінній величині нарахувань на оплату праці відношення (П_ч+А)%/Р% не залежить від темпів приросту виробництва і залишається незмінним для окремого підприємства.

При розрахунках прийнято к=0,8; на прискорену амортизацію спрямовується 50% суми коштів, спрямованої від економії матеріальних витрат.

Таблиця 3

Розрахунки очікуваних темпів приросту виробництва продукції по галузях промисловості

Показники		Галузі промисловості
		Енергетична	Паливна	Чорна металургія	Хімічна та нафтохімічна	Машинобудівна та металургійна	Деревообробна та целюлознопаперова	Будівельних матеріалів	Легка	Харчова
1	Кі, разів	2,06	2,73	2,53	6,2	17,75	7,15	10,5	21,14	2,65
2	J, % Тпл=8 років	9,45	13,98	12,3	25,6	43,27	27,88	34,17	46,43	12,96
3	Кср=(ФРВ+А)%/Р%,	1,85	2,03	2,05	2,44	2,55	2,90	2,7	3,2	2,3
4	Рпл, % (рядок 2/рядок 3) разів	5,1	6,9	6,0	10,5	17,0	9,6	12,7	14,7	5,2

З даних рядка 3 табл. 3 видно, що на 1% приросту реалізації продукції в машинобудуванні та металообробці, легкій і харчовій промисловості створюється у 1,25-1,7 разу більше притоків коштів, ніж в електроенергетиці, паливній промисловості та чорній металургії.

Необхідні щорічні темпи приросту реалізації продукції, розраховані за формулою Р=І/К_ф%, наведені в рядку 4 табл. 3.

Результати розрахунків нової (прогнозної) структури промисловості наведені в табл. 4. Як свідчать дані таблиці, частка чорної металургії, паливної, хімічної промисловості і електроенергетики зменшиться з 56,4% у 1999 році до 44,52% у 2008 році, машинобудування – зросте з 15,1 до 21,2%, а легкої промисловості – з 1,5 до 3,2%.

Таблиця 4

Характеристика базової і розрахованої на перспективу структури промисловості

Галузі промисловості	Частка в загальній реалізації
	1999 р.	2008 р.
Енергетична	16,5	13,51
Паливна	11,6	9,8
Чорна металургія	22,9	16,95
Хімічна та нафтохімічна	6,4	4,27
Машинобудівна та металообробна	15,10	21,2
Деревообробна та целюлозно-паперова	1,7	1,85
Будівельних матеріалів	3,3	4,28
Легка	1,5	3,2
Харчова	14,91	19,14
Разом	100	100

Таким чином, запропонована в даній роботі зміна інвестиційних пріоритетів дозволяє забезпечити прогресивну трансформацію структури промисловості.