3. Методика вивчення головних та другорядних членів речення.

Найважливішим і найскладнішим для засвоєння під час опрацювання речення є поняття «основа речення» — його головні члени (підмет і присудок). На першому етапі (1—2 класи) формується уявлення про центр речення. На цьому етапі, як уже зазначалося, здійснюється смисловий аналіз речення, який дає можливість визначити, про кого або про що говориться (повідомляється чи запитується) в реченні і що говориться про передане повідомлення. Отже, спочатку застосовуються смислові запитання.На другому етапі, який збігається з навчанням у 3 класі, відбувається засвоєння граматичних понять — «основа речення», «члени речення», «головні члени» — «підмет» і «присудок» — у процесі вивчення елементів теорії. Учні мають засвоїти, що слова, які відповідають на певні питання, є членами речення.Підмет і присудок є головними членами речення, його граматичною основою. Щоб із самого початку сформувати в учнів правильні уявлення про головні члени речення, уникнути ототожнювання підмета з іменником, а присудка з дієсловом, третьокласників ознайомлюють і з іншими, але доступними для їхнього розуміння, способами вираження головних членів.У 3 класі учні дізнаються, що в реченні, крім головних, є другорядні члени (без поділу на види), які вказують на найрізноманітніші ознаки предметів, обставини дії, а тому дуже важливі для розкриття думки.У 4 класі учні не одержують нових знань про головні і другорядні члени, однак повинні систематично повторю вати і закріплювати вивчене в 3 класі, застосовувати набуті знання на практиці.

4. Методика опрацювання віршів у поч.. Класах.

Молодші школярі ознайомлюються з епічними і ліричними віршами. На відмінну від епічних віршів у ліричних поезіях немає сюжетного розвитку. У читанках представлені віршовані твори громадської і пейзажної лірики. У роботі над творами громадянської лірики важливо якнайповніше показати головну думку поезії, виявити складові частини ідейного задуму, а також ті висновки, які витікають з описуваного. Зміст віршів соціально – політичного наповнення доцільно розкривати на тлі громадського, політичного і культурного життя народів України. Робота над віршами соціально – політичного змісту неодмінно має доповнюватися розповідями про власні спостереження над працею і життям радянських людей. Як і при опрацюванні інших творів, аналіз поезій громадянського спрямування потребує заключного слова, яке повинно стати закликом чи порадою. Робота над аналізом ліричного твору спрямовується на розвиток у школярів до уваги настроїв, що їх відтворює поет. На основі цього ведеться збагачення їх словника лексемами на позначення різних почуттів.

Формування в учнів загального питання про рід і число прикметників Вивчаючи рід прикметників, учні мають засвоїти, що: прикметники в однині змінюються за родами; рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов'язаний; прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і мають закінчення – ий (-ій); прикметники жіночого роду відповідають на питання яка? і мають закінчення -а(-я); прикметники середнього роду відповідають на питання яке? і мають закінчення -е(-є); у множині прикметники за родами не змінюються. Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметник змінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметник утворює словосполучення. З цією метою вчитель може організувати спостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тим же прикметником.  Отже, при визначенні роду прикметників учні засвоюють такий порядок дій: 1) знаходжу іменник, з яким зв'язаний прикметник; 2) визначаю рід цього іменника; 3) за родом іменника встановлюю рід прикметника. Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що: прикметники, як і іменники, мають два числа — однину і множину; прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов'язані. Число прикметника не самостійна, а повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом «один — багато» можна тільки предмети, а не ознаки, ознака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметнику множині). Однина/множина іменників зумовлена кількістю предметів, а однина/множина прикметників визначається не кількістю ознак, а числом іменника, від якого прикметник залежить.