24. Завдання після букварного періоду. Розвиток читацької активності і самостійності учнів 1 – го класу. Зв'язок уроків читання і письма.

Основні завдання ПБ періоду систематизувати знання, навички з читання та письма здобуті першокласниками в добукварний та букварний періоди, та забезпечити плавний перехід до вивчення мови в 2 класі та читання. ПБП використовується також для формування в учнів самостійності і читацької активності. В цей період діти знайомляться з творами найвидатніших рос. Письменників.

Урок читання ПБП наближається до уроків формування – читання і літературного розвитку. Посібник забезпечує ці уроки різноманітним текстовим матеріалом. Учні самостійно утворюють пари слів, практично знаючи їх лексичну і граматичну сполучність, удосконалюючи граматичний лад свого мовлення. ПБП системно відбувається ознайомлення учнів із засобами інтонаційної виразності, говоріння й читання формування вмінь користуватись з ними:

• логічний наголос, пауза

• тон (передати голос захопленням)

Уроки читання ПБП тісно пов’язуються з уроком письма. Та на уроках читання учням пропонуються по кілька речень рукописним шрифтом, а на уроках письма списування з друкованим шрифтом, слів, словосполучень, речень. На уроках письма пропонуються вправи з посильним орфографічним навантаженням:

1. коментованість

2. списування слів зі ставленням пропущених літер

3. різні за способом сприйняття мовного матеріалу:

• зоро – слухові

• попереджувальні

• пояснювальні

• письмо з пам’яті

• Методика вивчення числівника в початкових класах. Учитель повинен показати дітям, що числівник як і інші частини мови, має певні ознаки: називає кількість предметів або їх порядок при лічбі. Слова типу перший, другий і подібні в початкових класах розглядаються як числівники, а не прикметники, відповідають на питання: скільки? котрий? який по порядку?, виступають у ролі самостійних членів речення (Перший день у школі був особливо радісним) або входять складовою частиною до них (Два хлопчики підбігли до ялинки). Крім того, важливо навчити дітей розрізняти числівники і однокореневі з ними іменники (п'ять — п'ятірка) та вживати синонімічні числівники (два двоє). Формування граматичного поняття «числівник» починається з виявлення в цій частині мови таких її ознак, як лексичне значення. Формування граматичного поняття «числівник» починається з виявлення в цій частині мови таких її ознак, як лексичне значення (називає точно визначену кількість предметів) і питання, на яке відповідає. З цією метою вчитель пропонує порівняти два речення і сказати, чим вони відрізняються: Півники горох молотили і Два півники горох молотили. Учням неважко помітити, що ці речення відрізняються словом два. Учитель вдається до евристичної бесіди.

25. Методика викладання української мови як наука. Наукові основи методики навчання укр. Мови. Державний стандарт початкової загальної освіти, як становлення дитячої особистості, розвиток її сутнісного потенціалу. Структура програми з укр. Мови в 1-4 класах.

Щоб успішно навчати дітей, треба: 1) визначити зміст навчання, 2) мати матеріал для роботи з учнями, 3) розробити методи (тобто способи досягнення певних результатів у вивченні навчальної дисципліни) і прийоми викладання предмета.

У яких документах усе це втілюється і в межах якої науки вони опрацьовуються?

1. Зміст навчання дітей української мови у кожному з чотирьох класів визначає програма з української мови. У ній дано перелік того, чого слід навчати учнів 6—10-річного віку і якого результату треба досягти.

2. Наповнення цього змісту конкретним навчальним матеріалом представлене в букварі, читанках, підручниках з української мови і в книгах для поза класного читання.

3. Рекомендації і вказівки, як працювати на уроках з цими матеріалами, які методи і прийоми раціонально використовувати в навчальному процесі для досягнення освітньої і виховної мети, викладаються у посібниках для вчителів.

Усе це: зміст навчання, втілення його у підручниках і форми організації навчального процесу в 1—4 класах опрацьовує методика викладання української мови у початкових класах як одна із дисциплін.

Яке ж її місце серед інших наук?

Методика викладання мови — педагогічна наука. Педагогічною вона вважається тому, що предметом її дослідження є процес оволодіння українською мовою в умовах навчання дітей у школі. Це означає, що в центрі її уваги лежить навчання (процес оволодіння). А навчання разом з вихованням, як відомо, становить зміст педагогіки. Але оскільки йдеться про оволодіння українською мовою, то методика мови, будучи педагогічною наукою, розробляє теорію викладання саме української мови (тобто процес навчання української мови). Отже, методика мови, як і методика будь-якої іншої дисципліни, складається з двох частин. Одна з них — теоретична, яка встановлює місце і завдання викладання мови в школі, формулює наукові основи методики, розглядає історію виникнення і розвитку методів початкового навчання, визначає структуру і форми організації навчального процесу за відповідною програмою, опрацьовує наукові вимоги до підручників і посібників з мови. Друга — практична, яка пропонує конкретні методи, прийоми навчання і розкриває «механіку» впровадження їх у життя школи, тобто становить «технологію» учительської праці. Обидві ці частини складають єдине ціле. Вони невідривні одна від одної. В єдності вони представлені й у цьому посібнику.

Теоретичні засади методики і конкретні способи викладання формуються у шкільній практиці. На ній же вони перевіряються й апробуються, тобто схвалюються. Методика спирається на вивірений досвід: бере на озброєння позитивне, зважає й на негативне, адже воно теж повчальне. Ясна річ, методика залучає до свого арсеналу лише найдоцільніші методи і прийоми навчання, за потреби вносячи корективи в свою теорію.

Отже, сказане можна узагальнити так: методика викладання української мови в початкових класах — це педагогічна наука, що визначає теоретичні засади навчання мови учнів І—4 класів і рекомендує найефективніші методи і прийоми удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів, формування у них засобами мови і літератури наукового уявлення про мову як знакову систему.

Ознайомлення учнів поч.. класів з особливостями звуків і букв, голосними та приголосними. Розкриття поняття «тверді», «м’які» приголосні, зіставлення дзвінких та глухих приголосних.

Під час вивчення цієї теми учні мають одержати знання про те, що в українській мові шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [і], [и] — і що на письмі вони позначаються десятьма буквами: а, о, у, е, і, и, я, ю, є, ї.Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо запобігти помилкам, які є наслідком змішування звуків і букв. Так, досить часто на уроці можна почути: буква явживається для пом’якшення попереднього приголосного (наприклад, у слові ляк).

По-перше, слід пам’ятати, що буква аж ніяк не може впливати на м’якість звука, оскільки звук сам по собі м’який (прислухайтесь: [л'ак]).

По-друге, буква — це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати (позначити) м’якість у цьому випадку звука [л'] перед [а].

Отже, м’якість звука не залежить від букви, яка його позначає, а навпаки — вживання тієї чи іншої букви залежить від звука, його якості.Цей матеріал є чи не найскладнішим у початкових класах. Під час його опрацювання найдоцільнішим буде прийом евристичної бесіди, яка проводиться наоснові спостережень за мовним матеріалом, звукобуквеного аналізу, зіставлення голосних звуків і букв, якими вони позначаються.Для вдосконалення вмінь, набутих протягом навчання в 1 класі щодо розрізнення твердих і м’яких приголосних, доцільними будуть спостереження за мовленнєвим апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і м’яких приголосних: [л — л'], [н — н'], [т — т'], [д — д'] та ін. — і звука [й].У процесі опрацювання теми «Тверді і м’які приголосні» учні мають удосконалити знання про способи позначення м’яких приголосних на письмі. Перший крок у цьому плані був зроблений, коли учні проводили спостереження за звуковим значенням букв я, ю, є. Тепер же цей матеріал — у центрі уваги вчителя. Під час його опрацювання він веде учнів від часткового звукового аналізу з метою виділення твердих і м’яких приголосних у парах слів (лак — ляк) чи складів (луна — Люда) до усвідомлення особливостей буквеного позначення м’яких звуків у складах з голосними [а], [у], [е], [і].З глухими і дзвінкими приголосними учні практично ознайомились у період навчання грамоти. Зокрема, вони проводили спостереження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостерігали за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка — папка). Це був перший етап їх засвоєння. Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі. З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих приголосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу і шуму у вимовлянні пар дзвінких і глухих.