1.Усне опитування за питаннями:

Ч. 1

1 . Проблеми соціології, які розробив Дюркгейм в кінці ХІХ ст..

2. Соціологія Дюркгейма, як наука про соціальні факти, ідеї, норми, цінності, виробленні колективною свідомістю людей.

З . Спенсер. Поділ суспільства на військове і традиційне (конформізм).

Ч. 2

1. Теорія Маркса, яка застосована на матеріалізмі і матеріалістичній діалектиці у вивченні суспільства.

2. «Теорія соціальної дії» Вебера.

Ч. З

1 . Феноменологія (Бергер, Лукман).

2. Технологічний детермінізм.

З. Етнометодологія.

ІІ. Письмове опитування за тестовими завданнями

Рекомендована літерат ура:

 

Андреев А. Етнічна революція та реконструкція пострадянського простору / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 1. С. 105-114.

Старе Н.І. Традиції та модернізація в сучасній Росії / / Соціологічні дослідження. 1992. № 10.

Зарубіна Н.Н. Самобутній варіант модернізації / / Соціологічні дослідження.

1995. № 3.

Зімін А. И. Європоцентризм і російську національну самосвідомість / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 55-62.

Зіммель Г. Екскурс по проблемі: як можливо суспільство? / / Питання соціології. 1993. Т. 2. № 3. З 16-26.

Іванов В.Н. Реформи і майбутнє Росії / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 21-27.

Капусткин Е.В. Соціальні реформи в Росії: історія, сучасний стан, перспективи / / Соціально-політичний журнал. 1995. № 1.

Коллінгвуд Р. Дж. Новий Левіафан, або людина, суспільство, цивілізація і варварство / / Соціологічні дослідження. 1991. № 11. С. 97-114.

Модернізація в Росії і конфлікт цінностей. М., 1994.

Несбітт Дж., Ебурдін П. Що нас чекає в 90-і роки. Мегатенденціі: Рік 2000. М., 1992.

Осипов Г.В. Про концепції і стратегії соціального розвитку Росії / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 8.

Пивоваров Ю.А. Світова урбанізація та Росія на порозі XXI століття / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 3. С. 12-22.

Прохоров Б. Суспільство та громадське здоров'я / / Людина. 1993. № 5.

Рокити А. И. Майбутнє Росії: соціально-технологічна модель / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 2. С. 5-11.

Ратковский Е. Еволюція східних товариств: синтез традиційного і сучасного. М., 1984.

Ризик історичного вибору в Росії / / Питання філософії. 1994. № 5. С. 3-26.

Рісмен Д. Деякі типи характеру і суспільство / / Соціологічні дослідження. 1993.

№ 5, № 7. С. 144-151.

Російський соціум у 1994 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1995. № 2.

Рукавишников В.О. Соціологічні аспекти модернізації Росії та інших посткомуністичних суспільств / / Соціологічні дослідження. 1995. № 1. С. 34-46.

Рукавишников В.О. Соціологія перехідного періоду (закономірності та динаміка змін соціальної структури і масової психології у посткомуністичній Росії та східноєвропейських країнах) / / Соціологічні дослідження. 1994. № 6. С. 25-31.

Серебреников В., пластівців А. Соціальна безпека Росії. М., 1996.

Сорокін П. Людина і суспільство в умовах лиха (фрагменти книги) / / Питання соціології. 1993. № 3. С. 53-59.

Сорокін П.А. Людина. Цивілізації. Суспільство. М., 1992.

Соціальна маргінальність: Характеристика основних концепцій і підходів в сучасній соціології (Огляд) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер. 11. 1992. № 2. С. 70-83.

Спенсер Г. Суспільство як організм / / Зомбарт В. Соціологія. Л., 1926.

Стариков Е.Н. Маргінал і маргінальність в радянському суспільстві / / Робітничий клас і сучасний світ. 1989. № 4. С. 142-155.

Уоллерстейн І. Суспільний розвиток чи розвиток світової системи? / / Питання соціології. 1992. № 1. С. 77-88.

Фарж А. Маргінали / / Досвід словника нового мислення. М., 1989.

Франк С.Л. Духовні основи суспільства / / Українське зарубіжжя. Л., 1991.

Людина і суспільство: Основи сучасної цивілізації: Хрестоматия. М., 1992.

Шілз Е. Суспільство та суспільства: макросоціологіческій підхід / / Американська соціологія. М., 1972.

Ерліх А.Р. Сучасні світові системи в аналізі Птохана Галтунга / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 2-3.

Ядов В.А. Росія у світовому просторі / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 27-31.

Ядов В.А. Символічні і примордіальні солідарності (соціальні ідентифікації особи) в умовах швидких соціальних змін / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994

Тема: Українська соціологія

1.Протосоціологія.

2.Українська філософія класичної доби:

- Філософія українського Бароко (Києво-Могилянська Академія)

- Філософія Сковороди, Кирило-Мефодіївське братство, Гоголь

3. Новітня українська філософія (Драгоманов, Франко, Липинський, Сорокін, Грушевський).

1. Протосоціологія виникає в період язицтва, яке передбачало віру в богів природи. Джерелом є ,,Вересова книга” – реалії мислення, Ява, Нава, Права – природа, в якій викладено звичайне право і будова суспільства того часу. Існує до 988 року – прийняття християнства на Русі, яке поповнило ідеї суспільства державництвом та укріпленням міжнародних зв’язків. Побудова суспільства християнського періоду висвітлена у творах:

1. ,,Слово про закон і благодать” – Іларіон.

2. ,,Повість минулих літ” - Нестор, в якій філософські розміркування стосувалися історії становлення Київської Русі.

3. ,,Слово про похід Ігоря” - філософська думка стосувалася необхідності об’єднання слов’янських народів у боротьбі проти ворогів.

4. ,,Повчання Володимира Мономаха” – морально-етичні норми поведінки.

5. ,,Руська правда Я рослава Мудрого” – філософське розміркування і перший законодавчий збірник, в якому йде мова про поділ суспільства на класи:

a. князі;

b. бояри;

c. селяни (залежні):

- смерди,

- закупи,

- рядовичі.

Після розпаду Київської Русі і монголо-татарського нашестя українське суспільство переживає зміни – входячи до складу Литви, на його території з’являється католицтво. Яке з часом почало гнітити наше суспільство. Одна з форм боротьби – Братства. Однією з форм боротьби громади, які утворювалися при церквах, створювали школи з українською мовою навчання і вивчення основ праслав’я. Перші Братства виникають у Києво- Печерській Лаврі – засновник Петро Могила. На його основі було створено Києво-Могилянську Академію, яка була центром розвитку наукової думки українського суспільства, яка була направлена на боротьбу проти ополячення, окатоличення та здобуття незалежності. Один з вчених КМА Феофан Прокопович досліджував суспільство та простір, як місце, яке займає тіло. Стверджував, що людина стає щасливою за умов природних законів, моральних законів, громадських законів, Божих законів, що досягаються шляхом самопізнання. Саме вони мали лежати в основі розвитку українського суспільства.

2. Сковорода розробив метод антитетики – зведення суперечливих тверджень, одному з яких не можна надати переваги. Він намагається поєднати цей метод з законами розвитку українського суспільства. Його вважають українським Сократом, бо вивчав основи життя, прагнув гармонійно поєднати принципи своєї творчості і власний спосіб життя.

Внесок в протосоціологію, зробив Гоголь, який розглядав суспільство як єдність індивідів і особистості. І довів, що осередком людської сутності є душа, а не розум.

Шевченку був характерний – антропоцентризм: ,,Людина центральна, найвища мета Всесвіту”. Природу, історію, культуру Шевченко сприймав через призму переживань, прагнень, потреб і бажань особистості. Шевченківський чуттєво-емоційний образ України став основою теоретичних зусиль у розробці філософії української ідеї.

В середині ХІХ століття з заснування соціології Контом, на Україні теж починає розвиватися соціологія. Одним з перших нею почав Ковалевський (українець за походженням). Розробив вчення про соціальний прогрес. Суть якого у розвитку солідарності між соціальними групами і народами. Він розробив плюралістичний підхід. При вирішенні соціальних проблем брав до уваги сукупність соціальних чинників та елементів. Звертав увагу не на конкретні факти, а на їх основі тенденції, вирішуючи основне завдання розкриттям причин руху суспільства в різні епохи. Метою соціології є розкриття елементів, необхідних для благ суспільства, його прогресу та порядку, в висвітленні причин від яких вони залежать. Він вважав, що ідеї правлять світом, а також не існує єдиного визначення соціології. Соціологія має не запозичувати у конкретних дисциплін основні засади, а розробляти їх беручи до уваги людське почуття та потреби.

Доповнив ідеї Ковалевського Петером Сорокін – російський соціолог, працював в Америці. Розробив інтегральну соціологію - об’єднав всі поняття і розробки соціології того часу в одне вчення.

Драгоманов – стороник позитивізму в філософії, дотримувався ліберально-демократичного напрямку, відстоював пріоритет громадських прав і вільних політичних установок над соціально-класовими цінностями, над винятково національними потребами. Драгоманов намагався першим поєднати космополітизм і націоналізм. Національність – це необхідний будівельний матеріал всього людства. Соціологічні погляди Драгоманова стосувалися переустрою України, який передбачав автономізацію України через федералізацію Росії та Австро-Угорщини.

3. Іван Франко: розквіт нації, її прогрес у межах самостійного державного утворення є основою основ суспільного життя. Щоб ідеал національної самостійності став показником, він має бути усвідомлений розумом і відчутий серцем. Для цього потрібні власні школи, освітні традиції, література, преса та інше. Погляди Франка були близькі до позитивізму Спенсер, з етико-антропологічним розумінням філософських проблем. Франко – раціоналіст і соціаліст. Соціалізм ґрунтується не на класових цінностях, а на загальнолюдських цінностях, він позбавлений держави, так як її функції перейдуть до управлінців. Управлінці узурпують владу, поставлять себе над рештою суспільства, це приведе до загального насилля. Франко виступав проти штучного насаджування соціалізму, бо це може обернутися втратами суспільства. Франко бачив соціалізм, як союз вільних спілок, який може бути можливим після вирішення національних конфліктів.

В роки української революції соціологічними дослідженнями займається Липинський. Він виділив 3 форми правління:

1.класократія(керує один якийсь клас);

2.аристократія(правління багатих і доброчинних, «порядочних»);

3.охлократія(правління натовпу).

Розробив основи українського консерватизму: повернення до традицій української гетьманської монархії.

Після революції Грушевський і Кістяківський в еміграції створюють інститут української соціології, який займався дослідженням становлення української нації. Повернувшись з еміграції вони не змогли продовжувати роботу інституту української соціології.

В 30-ті роки у часи репресій не проводили соціологічні дослідження, але за кордоном працював український соціолог Шаповал, який в 1929 р. опублікував ,,Загальну соціологію”, в якій розкрив будову суспільства, його структуру, виділив рушійні сили суспільного прогресу.

В роки ІІ Світової війни соціологічні дослідження не проводилися. Після ІІ Світової війни в зв’язку з ростом престижу робітничої професії почалися дослідження робітничого середовища. В 1991 р. соціологія вводиться в навчальні заклади як навчальний предмет. 1993 р. – створену українську соціологічну асоціацію, яка стала членом міжнародної соціологічної асоціації.

В Києві працює Інститут Соціологічних досліджень. В різних містах України працюють соціологічні лабораторії.

Основні теми соціологічних досліджень сьогодні:

1.формування українського суспільства в умовах ринкової економіки,

2.дослідження різних верств населення в зв’язку з політичними подіями і т.д.

Методичні поради до вивчення теми.

Вивчення питання української соціології має велике значення для виховання студентської молоді в дусі національної гордості за свій народ, за свою державу.

В першому питанні треба звернути увагу на поняття протосоціології. Студенти повинні перш за все дати характеристику розвитку протосоціології. Великий інтерес викликає період після розпаду Київської Русі і монголо-татарського нашестя. Тут вже виступає більш-менш виразно одна з форм боротьби – Братства.

В другому питанні української філософії класичної доби слід звернути увагу на філософію українського Бароко (Києво-Могилянська Академія) та філософію Сковороди, Кирило-Мефодіївського братства, Гоголя. Заслуговують на особливу повагу такі видатні українські мислителі: Ковалевський, П. Сорокін, Т. Шевченко, М. Драгоманов та ін.

В третьому питанні потрібно звернути увагу на погляди Івана Франка, діяльність Липинського, Грушевського і Кістяківського, Шаповала та ін.

Питання для самостійної роботи:

1. Хто з соціологів написав підручник „Основи соціології"?

2. Хто ввів такі типи державного устрою: класократія, демократія, охлократія?

3. Хто продовжував традиції українських соціологів за кордоном в 30-ті роки?

5. Хто став автором інтегральної соціології?

6. Які з типів державного устрою запропонував Липинський? Хто розробив концепцію суспільно-людської поведінки і взаємовідносин?

7. Назвати основні нормативні теорії особистості?

8. Вказати фактори, що впливають на соціалізацію особистості?

9. Вказати основну форму ресоціалізації?

10. Який статус визначається за одягом та жаргоном?

11. Якій характеристиці за Парсонсом характерна різниця в посадах в професійному рості?

12. Який компонент соціальної структури особистості передбачає мотиви життєдіяльності і ціннісні орієнтації?

13. Хто розвинув позативійський напрямок в соціології із вітчизняних соціологів?

14. Хто з українських соціологів проаналізував генезу творення людської спільності і держави?

15. Хто відводив особливу роль у утворенні Української нації аристократії і консерватизму?

16. Коли була створена соціологічна асоціація України і як члени, міжнородної?

18. Хто розробив вчення про соціальний прогрес, сутність в якого у солідарності людей?

19. Хто з соціологів працював над проблемами справедливості і нового соціального порядку, при якому головним буде самоуправління народу і його праця заради власного розвитку?

20. Хто став засновником інституту української соціології в 20 роки XX ст.?

21. Хто розвинув порівняльно-історичний метод при вивченні загального і

22. особистого явища?

23. Хто з українських соціологів заклав основи федералізму?

24. Хто намагався продовжити традиції закордонних українських соціологів на Україні, повернувшись з еміграції?

Теми рефератів:

1. Протосоціологія.

2. Українська філософія класичної доби.

3. Метод антитетики Сковороди.

4. Антропоцентризм Шевченка.

5. Інститут української соціології.

План семінарського заняття:

І. Усне опитування за питаннями:

1. Протосоціологія.

Українська філософія класичної доби:

- Філософія українського Бароко (Києво-Могилянська Академія);

- Філософія Сковороди, Кирило-Мефодіївське братство, Гоголь.

Новітня українська філософія (Драгоманов, Франко, Липинський, Сорокін, Грушевський).

2. Метод антитетики, який розробив Сковорода.

3. Іван Франко: розквіт нації, її прогрес у межах самостійного державного утворення є основою основ суспільного життя.

ІІ. Письмове опитування за тестовими завданнями

Рекомендована література:

Андреев А. Етнічна революція та реконструкція пострадянського простору / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 1. С. 105-114.

Арат А. Концепція громадянського суспільства: сходження, занепад і відтворення - і напрямки для подальших досліджень / / Політичні дослідження. 1995. № 3.

Атоян А.М. Соціальна маргіналістіка / / Політичні дослідження. 1993. № 6.

Ахієзер А.С. Соціально-культурні проблеми розвитку Росії. М., 1992.

Бхаскара Р. Товариства / / Соціологос. М., 1991.

Батунскій М.А. Православ'я, іслам і проблеми модернізації в Росії на рубежі XIX-XX століть / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 2. С. 81-90.

Беккер Д. У суспільстві - про суспільство / / Соціологос, М., 1991.

Белл Д. Постіндустріальне суспільство / / Америка. 1977. № 9.

Бородін Є.Т. Сучасна соціологія суспільства в контексті історії / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 1.

Бредлі Дж. Громадські організації та розвиток громадянського суспільства в дореволюційній Росії / / Суспільні науки і сучасність. 1994. № 5.

Бюрократія і суспільство. М., 1991.

Вайдкун П. Трудове суспільство рухається до свого кінця: Сучасна світова релігія в глухому куті / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер. 11. 1992. № 2. С. 54-58.

Валлерштайн І. Капіталістична цивілізація / / РЖ «Соціологія». 1993. № 3-4.

Вінер Н. Кібернетика і суспільство. М., 1958.

Витаньи І. Суспільство, культура, соціологія. М., 1984.

Вишневський О. На півдорозі до міського товариства / / Людина. 1992. № 1.

Гелбрейн Д. Економіка та цілі суспільства. М., 1978.

Гелбрейт Д. Нове індустріальне суспільство. М., 1969.

Громов Л. Що ж визначає громадський саморозвиток? / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1993. № 10. С. 134-137.

Дмитриев А.В., Степанов Е.И., Чумиков А.Н. Російський соціум у 1995 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1996. № 1. С. 6-24.

Старе Н.І. Традиції та модернізація в сучасній Росії / / Соціологічні дослідження. 1992. № 10.

Зарубіна Н.Н. Самобутній варіант модернізації / / Соціологічні дослідження.

1995. № 3.

Зімін А. И. Європоцентризм і російську національну самосвідомість / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 55-62.

Зіммель Г. Екскурс по проблемі: як можливо суспільство? / / Питання соціології. 1993. Т. 2. № 3. З 16-26.

Іванов В.Н. Реформи і майбутнє Росії / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 21-27.

Капусткин Е.В. Соціальні реформи в Росії: історія, сучасний стан, перспективи / / Соціально-політичний журнал. 1995. № 1.

Кістяківський Б.А. Суспільство та індивід / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 103-114.

Козлова Н.Н. Чи будемо ми жити у «всесвітньої селі»? / / Чи будемо ми жити у «всесвітньої селі»? М., 1994.

Коллінгвуд Р. Дж. Новий Левіафан, або людина, суспільство, цивілізація і варварство / / Соціологічні дослідження. 1991. № 11. С. 97-114.

Фарбувальники В. Орієнтири прийдешнього? Постіндустріальне суспільство і парадокси історії / / Суспільні науки і сучасність. 1993. № 2.

Крозье М. Основні тенденції сучасних складних товариств / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 6-7.

Лапін Н.І. Модернізація базових цінностей росіян / / Соціологічні дослідження. 1996. № 5. С. 3-23.

Лейн Д. Зміни в Росії: зростання політичної еліти / / Соціологічні дослідження. 1996. № 4. С. 30-39.

Лобізм в Росії / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 54-63.

Лобізм в Росії: етапи великого шляху / / Соціологічні дослідження. 1996. № 4. С. 3-11.

Луман Н. Поняття суспільства / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994. С. 25-42.

Луман Н. Тавтологія і парадокс у самоопис сучасного суспільства / / Соціологос. М., 1991.

Лурье С. Культурно-психологічні чинники розпаду селянської громади / / Людина. 1992. № 4.

Манхейм К. Людина і суспільство в століття перетворення. М., 1991.

Модернізація в Росії і конфлікт цінностей. М., 1994.

Моїсеєв Н.Н. Про механізми самоорганізації суспільства і місце Розуму в його розвитку / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 8.

Моїсеєв Н.Н. Інформаційне суспільство: можливості та реальність / / Політичні дослідження. 1993. № 3.

Мосс М. Товариства. Обмін. Особистість: Праці з соціальної антропології / Пер. з фр. М.: «Східна лит.» РАН, 1996. 360 с.

Несбітт Дж., Ебурдін П. Що нас чекає в 90-і роки. Мегатенденціі: Рік 2000. М., 1992.

Суспільство в процесі перетворень: Проблеми і тенденції (Зведений реферат) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер.11. 1992. № 2. С. 128-138.

Суспільство приватних осіб (за «круглим столом» обговорюються проблеми захисту прав громадян) / / Людина. 1994. № 2.

Осипов Г.В. Про концепції і стратегії соціального розвитку Росії / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 8.

Павленко Ю.В. Ранньокласові суспільства: генеза і шляхи розвитку. Київ, 1989.

Парсонс Т. Поняття суспільства: Компоненти та їх взаємини / / РЖ «Соціологія». 1993. № 3-4.

Перегудов С.П. Громадянське суспільство: «тричленна» або «одночленним» модель / / Політичні дослідження. 1995. № 3.

Пивоваров Ю.А. Світова урбанізація та Росія на порозі XXI століття / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 3. С. 12-22.

Прохоров Б. Суспільство та громадське здоров'я / / Людина. 1993. № 5.

Рокити А. И. Майбутнє Росії: соціально-технологічна модель / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 2. С. 5-11.

Ратковский Е. Церква, держава, громадянське суспільство / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1994. № 4.

Ратковский Е. Еволюція східних товариств: синтез традиційного і сучасного. М., 1984.

Ризик історичного вибору в Росії / / Питання філософії. 1994. № 5. С. 3-26.

Рісмен Д. Деякі типи характеру і суспільство / / Соціологічні дослідження. 1993.

№ 5, № 7. С. 144-151.

Романенко С.M. Про методику дослідження російського суспільства / / Соціологічні дослідження. 1995. № 1. С. 127-131.

Російський соціум у 1994 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1995. № 2.

Рукавишников В.О. Соціологічні аспекти модернізації Росії та інших посткомуністичних суспільств / / Соціологічні дослідження. 1995. № 1. С. 34-46.

Рукавишников В.О. Соціологія перехідного періоду (закономірності та динаміка змін соціальної структури і масової психології у посткомуністичній Росії та східноєвропейських країнах) / / Соціологічні дослідження. 1994. № 6. С. 25-31.

Серебреников В., пластівців А. Соціальна безпека Росії. М., 1996.

Соколов В.М. Моральні колізії сучасного російського суспільства / / Соціологічні дослідження. 1993. № 9.

Сорокін П.А. Вчення про будову суспільства / / Сорокін П. Загальнодоступний підручник соціології. Статті різних років. М., 1994. С. 16-69.

Сорокін П. Людина і суспільство в умовах лиха (фрагменти книги) / / Питання соціології. 1993. № 3. С. 53-59.

Сорокін П.А. Людина. Цивілізації. Суспільство. М., 1992.

Сорокін П.А. Сучасний стан Росії / / Політологічні дослідження. 1991. № 3. С. 168-171.

Соціальна маргінальність: Характеристика основних концепцій і підходів в сучасній соціології (Огляд) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер. 11. 1992. № 2. С. 70-83.

Соціальні реформи в Росії: історія, сучасний стан та перспективи. СПб., 1995.

Спенсер Г. Суспільство як організм / / Зомбарт В. Соціологія. Л., 1926.

Стариков Е.Н. Маргінал і маргінальність в радянському суспільстві / / Робітничий клас і сучасний світ. 1989. № 4. С. 142-155.

Турів І.С. Суспільство як соціальна система / / Соціально-політичний журнал. 1994. № 7-8.

Уоллерстейн І. Суспільний розвиток чи розвиток світової системи? / / Питання соціології. 1992. № 1. С. 77-88.

Фарж А. Маргінали / / Досвід словника нового мислення. М., 1989.

Фахтуллін Н.С. Мала соціальна група як форма суспільного розвитку. Казань, 1989.

Франк С.Л. Духовні основи суспільства / / Українське зарубіжжя. Л., 1991.

Людина і суспільство: Основи сучасної цивілізації: Хрестоматия. М., 1992.

Шелл Дж. «Середу і суспільство», або «Інвайроментальная соціологія»? / / Соціологічні дослідження. 1992. № 12.

Шілз Е. Суспільство та суспільства: макросоціологіческій підхід / / Американська соціологія. М., 1972.

Ерліх А.Р. Сучасні світові системи в аналізі Птохана Галтунга / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 2-3.

Ядов В.А. Росія у світовому просторі / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 27-31.

Ядов В.А. Символічні і прімордіальние солідарності (соціальні ідентифікації особи) в умовах швидких соціальних змін / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994.

Яковлєв І.П. Системно-циклічний підхід у дослідженнях російського суспільства / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994. С. 142-151.

Яковлєв І.П. Системно-динамічні особливості російського суспільства / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 5-6.

Тема: Соціологія особистості та молоді.

1.Соціологія особистості

2.Концепція соціалізації

3. Концепція статусу та ролі особистості

4.Соціологія молоді.

1.Соціологія особистості являє собою основну спеціальну соціологічну теорію , яка досліджує особу як обєкт і субєкт соціальних відносин. Соціологія особистості - наука про суспільство та місце і роль в ньому особистості. Ця наука сформувалась на грані 19 ст.

Має категорії :

• Людина - біологічний вид вища сходинка еволюції суспільства.

• Індивид – кожна окремо взята людина .

• Індивідуальність – відрізняє одного індивіда від іншого.

• Особистість – людина взята в її соціальній якості.

2.Діяльність людини в суспільстві різноманітна, вона проходить великий процес. Перед усім йдеться про соціалізованість людини, являє собою процес встановлення особистості, процес засвоєння нею вимог суспільства, процес набуття якостей , що регулюють її взаємо відносини.

Соціалізація – процес усвідомлення, сприйняття індивідуума зразків поведінки, соціальних норм і поведінки для успішного ? в даному суспільстві.

В подальшому соціалізація дозволяє виявити свою ініциативу , власну творчість, активність, розкрити себе як особистість. Особистістю не народжуються , а стають в процесі соціалізації. Особистість як соціальне явище – це сукупність властивостей , яких індивід набуває в процесі соціалізації.

Фактори , що впливають :

• Сім’я;

• Школа;

• Трудовий колектив

• Традиції суспільства

• Традиції різних спільностей

• Власна діяльність

• Ситуація в країни

• Культура, політика і світова релігія.

В процесі соціалізації відмічають різні етапи :

• На рівні сім’ї

• На рівні школи

• На рівні трудової діяльності

• На рівні пенсії.

В процесі соціалізації, як правило, соціологи визначають успіхи і зриви. В процесі соціалізації звичайним є девіантна поведінка ( відхилена ).

Перший різновид – позитивна, вона може бути негативна :

• Деліквентна поведінка ( відхилення , яке не переслідується кодексом ).

• Кримінальна поведінка ( відхилення, яке переслідується кодексом ).

Ресоціалізація – відновлення – це конформізм, сприймає те що проходить коло нього.

3.Друга найпоширеніша концепція – це статусно-нульова. Розглядали Мід, Мертон, Парсанс, Сорокін та інші соціологи. Ця концепція розглядає особистість з двух сторін : з точки соціального статусу – місце людини в суспільстві. Статуси бувають різні . Основними з них вважають приписані та набуті.

Приписані – національність. Набутті – письменник, дружина.

Інтегральний статус – професор, голова банку.

Зовнішний – жаргон, зовнішний одяг.

Внутрішній статус – цінність орієнтації.

Природний – зріст, краса, чоловік, жінка.

Статусний набір- він може мінятися, не є рівним.

Набір вимог, які ставить суспільству індивідум відповідно до його статусу називається соціальною ролью. Спробу зробити характеристику зробив Парсон.

Спосіб одержання – спадщина, одне дістається від природи.

Масштаб – нерівність.

Формалізація – характер та скерованність мотивів.

Кожна людина в кожний момент виконує якусь роль.

Нормативні теоретичні особливості – теорія соціалізації , установки, теорія дисциплінарної регуляції, теорія референтних груп.

• - включеність у соціальне середовище ( соціальний статус та роль ) ;

• - спрямована особистість ( цінністні орієнтації ) ;

• - життєвий контроль ( життєві цілі, плани ) , це викликає активність.

Всі ці компоненти визначають життєвість особистості, яка включає : життя людини, життєвий шлях, спосіб життя.

4.Соціологія молоді – це прикладна , спеціальна соціологічна теорія, яка досліджує соціально-демографічну спільноту ( молодь ), механізм її становлення, функціонування і поведінки, як об’єкта і суб’єкта соціального життя.

Об’єктом соціології є молодь. В предмет соціології молоді входять : особливості соціолізації , процес спадкоємості зі старшим поколінням, форми новаторства, форми і цінності, які сповідує молодь, процес переходу від дитинства до світу дорослих. Соціологія молоді конституційно виникла в 1970 році на міжнародному соціологічному конгресі в місті Варна. Молодь вивчає не лише соціологію молоді , а й медицину та педагогику.

Що являє собою молодь?

По-перше, молодь диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні, фізіологічні, пізнавальні, політичні, культурні властивості ( специфічна поведінка, свідомість ).

Молодіжна мода , молодіжна суб’єктивна культура, молодіжна мова – ця специфіка не випадкова і вона знаходиться в русі, в процесі формування та становлення.

Повноліття, настання повної відповідальності, початок праці, одруження та створення сім’ї , здобуття професії, досягнення самостійності.

Скільки триває молодість ?

Вікова межа – 14-35 років, в Україні – 15-28 років, на Заході – ( 11-12 ) 15-30 років.

З початку 90-х років у нас в Україні політики і спеціалісти стверджували, що молодь почала діяти. Це породило складні молодіжні проблеми, поставило нові проблеми, нові завдання перед соціологією молоді.

Перша соціологічна проблема. Соціальне самовизначення молоді вони свідчать , що молодь одна з найбільш уражених в правовому та соціальному спільноті. Вона живе в підвищенній соціальній напрузі, з чим повязана злочинність.

В 1993 році в Одеській області зросли на 30 % правопорушень, з них 80 % - молодь , 40 % - підлітки, 16 % - студенти. В звязку з цим і смертність зростає суіцизм і відбувається демографічний спад, в січні 2003 року 33000 народилося, 78000 померло. Старі чинники соціалізму порушено , а нові підвищенно.

Друга проблема – поліпшене самовизначення молоді. Молодь живе в складних громадських умовах, поділ влади не доведено . Молодь не визначилось стосовно соціально політичної орієнтації .

У виборах президента приймало участь 68 % студентів. Не має належної самостійності. Суто молодіжні орієнтації позитивні, а інші – визивають занепокоєння.

Професійне самовизначення молоді у структурі зайнятості складні диспропорції. Довгий час набувається професійна освіта. Молодь ( 90 % ) сподівається на батьків, 70 % - на державу , 2 % - на володіння землею .

Економічне самовизначення молоді – самостійність молоді. Обмежене соціальне просування.

Важливі духовні проблеми :

• соціальне самовизначення;

• політичне самовизначення;

• економічне самовизначення;

духовний та фізичний розвиток.

Методичні поради до вивчення теми.

Вивчення питання соціології особистості та молоді має велике значення для виховання студентської молоді в дусі національної гордості за свій народ, за свою державу.

В першому питанні треба звернути увагу на поняття особистості . Студенти повинні перш за все дати характеристику розвитку особистості та молоді . Великий інтерес викликають концепції соціалізації та статусно-рольова розкриті в . другому та третьому питанні.

В четвертому питанні потрібно звернути увагу на молодь як диференційовану соціально-демографічну спільноту.

Питання для самостійної роботи:

25. Що таке концепція соціалізації?

26. На якому рівні здійснюється соціалізація?

27. Хто розробив статусне-рольову концепцію особистості?

28. Який статус визначається за ціннісними орієнтаціями?

29. Якій характеристиці за Парсонсом характерна додержання правил внутрішнього порядку?

30. Який компонент соціальної структури особистості передбачає життєві цілі і життєві плани?

31. Хто розробив вчення про соціальний прогрес, сутність в якого у солідарності людей?

32. Хто з соціологів працював над проблемами справедливості і нового соціального порядку, при якому головним буде самоуправління народу і його праця заради власного розвитку?

33. Хто став засновником інституту української соціології в 20 роки XX ст.? Кожен окремо взятий представник суспільства – це?

34. Який статус визначає національність і місце народження?

35. Який статус визначається за зростом, красою, статтю?

36. Якій характеристиці за Парсонсом характерна жадоба слави, влади, любов, патріотизм?

37. Яка з прикладних спеціальних соціологічних теорій досліджує

38. специфічну спільноту молодь?

39. Хто розвинув порівняльно-історичний метод при вивченні загального і

40. особистого явища?

41. Хто з українських соціологів заклав основи федералізму?

42. Хто намагався продовжити традиції закордонних українських соціологів на Україні, повернувшись з еміграції?

43. Що таке представник суспільства взятий в соціальні якості?

44. Що таке десоціалізація?

45. Який статус передбачає місце людини в суспільстві, як студента, робітника, дружини, чоловіка?

46. Назвати компоненти соціальної структури особистості?

Теми рефератів:

1.Соціологія особистості

2.Концепція соціалізації

3.Концепція статусу та ролі особистості

4.Соціологія молоді.

План семінарського заняття:

І. Усне опитування за питаннями:

1.Дати визначення соціологія особистості

2 Дати визначення.концепції соціалізації

3. Дати визначення концепції статусу та ролі особистості

4 Дати визначення.соціології молоді.

ІІ. Письмове опитування за тестовими завданнями

Рекомендована література:

Ахієзер А.С. Соціально-культурні проблеми розвитку Росії. М., 1992.

Бхаскара Р. Товариства / / Соціологос. М., 1991.

Громов Л. Що ж визначає громадський саморозвиток? / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1993. № 10. С. 134-137.

Дмитриев А.В., Степанов Е.И., Чумиков А.Н. Російський соціум у 1995 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1996. № 1. С. 6-24.

Старе Н.І. Традиції та модернізація в сучасній Росії / / Соціологічні дослідження. 1992. № 10.

Зарубіна Н.Н. Самобутній варіант модернізації / / Соціологічні дослідження.

1995. № 3.

Зімін А. И. Європоцентризм і російську національну самосвідомість / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 55-62.

Кістяківський Б.А. Суспільство та індивід / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 103-114.

Козлова Н.Н. Чи будемо ми жити у «всесвітньої селі»? / / Чи будемо ми жити у «всесвітньої селі»? М., 1994.

Крозье М. Основні тенденції сучасних складних товариств / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 6-7.

Лапін Н.І. Модернізація базових цінностей росіян / / Соціологічні дослідження. 1996. № 5. С. 3-23.

Лейн Д. Зміни в Росії: зростання політичної еліти / / Соціологічні дослідження. 1996. № 4. С. 30-39.

Лобізм в Росії: етапи великого шляху / / Соціологічні дослідження. 1996. № 4. С. 3-11.

Лурье С. Культурно-психологічні чинники розпаду селянської громади / / Людина. 1992. № 4.

Манхейм К. Людина і суспільство в століття перетворення. М., 1991.

Модернізація в Росії і конфлікт цінностей. М., 1994.

Мосс М. Товариства. Обмін. Особистість: Праці з соціальної антропології / Пер. з фр. М.: «Східна лит.» РАН, 1996. 360 с.

Несбітт Дж., Ебурдін П. Що нас чекає в 90-і роки. Мегатенденціі: Рік 2000. М., 1992.

Суспільство приватних осіб (за «круглим столом» обговорюються проблеми захисту прав громадян) / / Людина. 1994. № 2.

Парсонс Т. Поняття суспільства: Компоненти та їх взаємини / / РЖ «Соціологія». 1993. № 3-4.

Перегудов С.П. Громадянське суспільство: «тричленна» або «одночленна» модель / / Політичні дослідження. 1995. № 3.

Ратковский Е. Еволюція східних товариств: синтез традиційного і сучасного. М., 1984.

Ризик історичного вибору в Росії / / Питання філософії. 1994. № 5. С. 3-26.

Російський соціум у 1994 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1995. № 2.

Рукавишников В.О. Соціологія перехідного періоду (закономірності та динаміка змін соціальної структури і масової психології у посткомуністичній Росії та східноєвропейських країнах) / / Соціологічні дослідження. 1994. № 6. С. 25-31.

Сорокін П.А. Людина. Цивілізації. Суспільство. М., 1992.

Соціальна маргінальність: Характеристика основних концепцій і підходів в сучасній соціології (Огляд) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер. 11. 1992. № 2. С. 70-83.

Фахтуллін Н.С. Мала соціальна група як форма суспільного розвитку. Казань, 1989.

Франк С.Л. Духовні основи суспільства / / Українське зарубіжжя. Л., 1991.

Людина і суспільство: Основи сучасної цивілізації: Хрестоматия. М., 1992.

Ядов В.А. Символічні і прімордіальние солідарності (соціальні ідентифікації особи) в умовах швидких соціальних змін / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994.

Яковлєв І.П. Системно-динамічні особливості російського суспільства / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 5-6.

Тема: Соціальна стратифікація та етносоціологія (національні групи)

1 Проблеми соціології нації

2. Соціальна стратифікація.

1. Етносоціологія – наука про суспільство та місце і роль в ньому народів. Запровадив Турнвальд в 20х роках ХХ ст.. На нашій території вона стала наукою всередині 60-70 рр. ХХ ст.

Молода спеціальна соціологія досліджує походження, сутність функції різноманітних етнічних спільнот, з метою виявлення основних тенденцій їх розвитку та розгляду механізму їх входження у систему соціальних відносин. Звідси випливає специфіка етносоціологія – вона дає аналіз взаємозв’язку та взаємовпливу соціального та етнічного. З цього можна зробити висновок, що етносоціологія – прикладна спеціальна теорія.

Просліджується такий ланцюг в етносоціологія: рід – плем’я – народність – нація.

В IXX-ХХ ст. з усіх найбільших етнічних спільнот найбільшу увагу привернули нації. Нова доба висунула на перше місце націю – найбільш адекватну форму розвитку суспільства. На проблеми нації та націогенезу зосередили свою увагу науковці. Так виникла соціологія нації – наука про суспільство, його місце та роль в нації.

Проблеми соціології нації:

1. Походження та час існування нації. Має такі концепції:

• примордіалізм (від слова прим’єр – перший).

,,Нації існують з покон віку”. Такої концепції підтримувався і Дашкевич: ,,Українська нація існує з часів Київської Русі

• модернізм.

Представники – більшість західних соціологів: американець українського походження Грицик: ,,Нації – це продукт новітніх часів доби Французької революції 1789 року і капіталізму”.

2. Проблема має такі концепції:

• атомістичний.

Український соціолог Рудницький стверджував: ,,Нація – це сукупність незмінних, самостійних, питомих прикмет”. Шаповал розвинув цю теорію і назвав об’єктивні прикмети: мова, територія, держава.

• суб’єктивіський.

Старосольський та Борковський стверджували: ,,Нація сукупність об’єктивних прикмет: воля, ідея, національна свідомість”.

• символічний. Став спробою поєднання перших двох концепцій.

Американець українського походження Мотиль стверджував : ,,Нація – сукупність людей, об’єднаних прийнятою мережею символів та знаків: способи комунікації людей, мова, психологія, спосіб мислення та поведінки”.

Нація – історична спільність людей, що склалася в процесі формування спільності їх території, економічних зв’язків, мови, етнічних особливостей культури та характеру.

Як і будь-яка нація, українська нація має свої національні інтереси:

1. Скерованість та збереження самобутності та її розвиток у гармонії із загальнолюдськими вартостями та ідеалами.

2. Проявляється в національній ідеї – обґрунтування мети досягнення національної незалежності, здобуття та розвиток держави.

Втілення в життя національної ідеї є процесом національного відродження, яке зараз переживає Україна. Тому проблеми національного відродження центральні в наукових дослідженнях.

Сутність національного відродження полягає у перетворенні національного організму у масову свідому націю. Але це завдання не можна виконати відразу. Шаповал стверджував: ,,У національному відродженні є фази:

I фаза – академічна. Дослідники вивчають дану націю. народ, творчість, звичаї, вірування та інші події. Це робиться мовою панівної нації – російської на українську.

ІІ фаза – культурницька. Формування національної мови в нації, мистецтві, літературі, політиці, громадському житті та побуті.

ІІІ фаза – політична. Усвідомлення потреб самоврядування та суверенітету – висунення вимог власної держави і реалізація цієї мети.

Специфіка переплітання завдань в тому, що в них не можна обійтись без соціального аналізу”.

Проблемами національного відродження в Україні пов’язані з тим, що населення України багатонаціональне ( в Одеській області живе більше 100 різних національностей).

1. Довгий час існувала тенденція зменшення питомої ваги українців в складі населення (20 роки – 81%, 90 роки – 73%, з 91 році – 77,8%).

2. Довгий час зростала число росіян, які жили в Україні (до 91 року – 19 млн. росіян складали 27% від всього населення, у 2004 році – 8 млн.).

3. Звужування сфери вживання української мови в державних установах. Для цього існують об’єктивні та суб’єктивні факти пов’язані з існуванням тоталітарної держави. Розширюється сфера існування української мови в ВУЗах. Конституція України гарантує здобуття освіти рідною мовою.

4. Поділ населення на лінгвістичні мовні групи:

• україномовні українці;

• російськомовні українці;

• україномовні росіяни;

Змінюється співвідношення, але вони існують. Приблизно 130 національностей і народностей проживають сьогодні на Україні ( кримські татари зросли в 5 разів, а євреї зменшились в 5 разів. Українська мова є рідною для 67,5% населення України).

5. Існування різкого становлення до проблеми державного суверенітету. Так на Сході, Півдні та частково Центральній частині країни підтримують входження України СНД та у Євро простір, а Захід і Північ – проти.

6. Складна політична географія – регіоналізм – здобув політичне забарвлення. Останні вибори грудня 2004 року за Януковича проголосували Схід, Південь та частина Центру, а за Ющенко – Західна частина України. Багато виборців проголосували ,,ПРОТИ ВСІХ”.

7. Подолати існуючий погляд, що не існує єдиної української нації; що Україна – це два етноси: західний та східний, в яких більше відмінностей, чим спільного.

8. Подолати уявлення про те, що Україна ніколи не була державою, а також подолати твердження, що Україна не самостійна нація, а лише частина російської нації – Малоросія (але це не вірно).

9. Розвиток української культури, становлення української діаспори.

Але без належної соціальної інформації вирішити ці проблеми неможливо.

2. Соціальна структура. Стійкий зв'язок елементів соціальної системи; класи, верстви, стани.

Концепції соціальної структури:

1. Соціально-класова. Марксистське вчення, у якому провідне місце відведене класові структурі. Маркс та Енгельс обґрунтували економічні основи класів. Ленін дав визначення класів – великі групи людей, із яких одна підкорює собі другу (,, Великий почин”).

Данні класотворчі ознаки:

1) ставлення до власності – володіють чи не володіють;

2) місце в системі влади – пануючі чи підлеглі;

3) роль в суспільно-організаційному процесі – керуючі і підлеглі;

4) Присвоєння чужої праці – експлуататори та екс-

5) Рівень добробуту – багаті та бідні;

Після соціальної революції було змінено класову структуру суспільства: різними методами, в т.ч. і терором, було ліквідовано класи: поміщики, буржуа, куркулі. Залишились робітники та селяни (прошарок інтелігенції; їх не відносили до класів, бо вони не мали відношення до власності). Існувала формула 2+1.

Вже тоді вчені розглядали різні верстви серед класів інтелігенції:

• Селяни з кваліфікацією і без кваліфікації;

• Робітники вищої кваліфікації;

• Кваліфіковані чорнороби;

Від правильного соціального аналізу залежить соціально-класова політика, перевага надається сьогодні теорії.

2. Соціальна стратифікація. Від лат. ,,stratum” – верства. Виникла в стародавньому Римі (раби), в Індії – каста неприкасаємих: робітники, селяни, міщани, дворяни, священики, промисловці.

Це не просто верства – це стан.

Французька революція проголосила ліквідацію станів – всі стали громадянами.

Засновниками теорії стратифікації є Вебер, Заславський, Сорокін, Шкаратан.

За основу стратифікації беруть:

1. Добробут:

• багаті верстви;

• середні верстви;

• бідні верстви( просто бідні, дуже бідні);

2. Престиж:

• дрібні торгівці;

• науковці – останнє місце;

3. Освіта:

• середня;

• незакінчена вища;

• вища;

4. Національність.

5. Статус:

• рядові;

• керівники;

6. Роль.

7.Професія.

Найчастіше використовується стратифікація, яка дає можливість переходити з однієї страти в другу. Так виникла теорія ,,Соціальної мобільності” – теорія соціального пресування, тобто зміни індивідом або групи соціального статусу, місця у соціальній структурі. Доповнює дві попередні теорії.

Соціальна мобільність здійснюється у двох напрямках:

1. Вертикальному – переміщення індивіду або соціального об’єкту з одного соціального пласта в інший. Вища точка піднесення – пересування вгору, а точка падіння – пересування вниз.

2. Горизонтальному – перехід індивіда або соціального об’єкту із однієї соціальної групи в іншу, що знаходиться на одному і тому ж рівні.

В Україні активно іде процес соціальної диференціації ( буржуа, фермери, підприємці), що веде до соціальної поляризації – це небезпечно.

Нормою співвідношення між багатими та бідними складає 1:10 ( в СРСР 1:6). В Україні: 1-36 або 1:55. У 2000 році бідні складали 26,7% населення, а дуже бідні – 14,7% (спеціальна програма подолання бідності).

Методичні поради до вивчення теми.

Етносоціологія – наука про суспільство та місце і роль в ньому народів. Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те хто і коли запровадив її? Коли вона стала наукою на нашій території? Потрібно зазначити ланцюг, який просліджується в етносоціології. Дайте визначення соціології нації. Її виникнення, проблеми. Дайте визначення нації. Походження та час існування нації. Назвіть концепції нації. Опишіть національні інтереси української нації. Розкрийте сутність фаз, які стверджував Шаповал. Потрібно виділити лінгвістичні мовні групи, які поділяють населення. Зверніть увагу на проблеми державного суверенітету. Розкрийте зміст регіоналізму.

Концепції соціальної структури. Стійкий зв'язок елементів соціальної системи. Соціальна структура. Класотворчі ознаки. Опишіть формулу 2+1. Зверніть увагу на різні верстви серед класів інтелігенції, які розглядали вчені та назвіть їх.

Що означає соціальна стратифікація? Коли виникла? Хто вважається засновниками теорії стратифікації? Що беруть за основу стратифікації?

З`ясуйте, що таке соціальна мобільність, у яких вона здійснюється напрямках?

Питання для самостійної роботи:

1. Наука про суспільство та місце і роль в ньому народів?

2. Які концепції про „походження та час існування нації", стверджує: "Нація - це продукт інших часів доби Французької революції 1789 року і капіталізму"?

3. Які свої національні інтереси має Українська нація?

4. Назвати концепції соціальної структури суспільства?

5. Які види освіти існують?

6. Що, крім освіти, національності, статусу, ще є основою стратифікації?

7. На які лінгвістичні мовні групи поділяється населення?

8. Що, крім професії, статусу, престижу, ще є основою стратифікації?

9. В якій науці просліджується ланцюг: рід-; плем'я-; народність-; нація?

10. Хто автор концепції про „походження та час існування нації", яка стверджує: "Нація- це продукт новітніх часів доби Французької революції 1789 року і капіталізму"?

11. Хто автор концепції визначення „проблеми нації", яка стверджує:"Нація- це сукупність об'єктивних прикмет: воля, ідея, національна свідомість"?

12. Скільки національностей і народностей проживають в Україні?

13. На що поділяється добробут?

14. Що, крім національність статусу, ролі,ще є основою стратифікації?

15. Що, крім добробуту, престижу,освіти, ще є основою стратифікації?

16. До якої концепції відносять данні класотворчі ознаки?

17. Наука про суспільство, його місце та роль в нації?

18. Які концепції досліджують „проблеми визначення нації"?

19. Яка з концепцій визначення „проблеми націй", стверджує:"Нація- це сукупність об'єктивних прикмет: воля, ідея, національна свідомість"?

20. Що, крім престижу, освіти, національність ще є основою стратифікації?

21. Який поділ передбачає престиж?

22. Назвати концепції соціальної структури суспільства?

23. Який поділ передбачає статус?

24. Що таке стратифікація?

25. Які концепції досліджують "походження та час існування нації"?

26. Що таке історична спільність людей,що склалася в процесі формування їх території, економічних зв'язків, мови, етнічних особливостей культури та характеру?

27. На які лінгвістичні мовні групи поділяється населення?

28. До якої концепції відносять данні класотворчі ознаки?

29. Що таке теорія соціального пересування, що змінює індивидів, групи соціального статусу, місця у соціальній структурі?

30. Продовжіть ствердження Шаповала: "У національному відродженні є фази:"?

31. Хто автор коніцепції про „походження та час існування нації", яка стверджує:" Ний її існують і покон віку"?

32. У яких напрямках здійснюється соціальна мобільність?

Теми рефератів:

1 Проблеми соціології нації

2. Соціальна стратифікація.

План семінарського заняття:

І. Усне опитування за питаннями:

1. Етносоціологія як наука про суспільство та місце і роль в ньому народів.

2. Соціологія нації як наука про суспільство, його місце та роль в нації.

3. Соціальна структура.

4. Соціальна стратифікація.

ІІ. Письмове опитування за тестовими завданнями

Рекомендована література: Рекомендована література: Література

 

Андреев А. Етнічна революція та реконструкція пострадянського простору / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 1. С. 105-114.

Арат А. Концепція громадянського суспільства: сходження, занепад і відтворення - і напрямки для подальших досліджень / / Політичні дослідження. 1995. № 3.

Атоян А.М. Соціальна маргіналістіка / / Політичні дослідження. 1993. № 6.

Ахієзер А.С. Соціально-культурні проблеми розвитку Росії. М., 1992.

.Батунский М.А. Православ'я, іслам і проблеми модернізації в Росії на рубежі XIX-XX століть / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 2. С. 81-90.

Бредлі Дж. Громадські організації та розвиток громадянського суспільства в дореволюційній Росії / / Суспільні науки і сучасність. 1994. № 5.

Бюрократія і суспільство. М., 1991.

Витаньї І. Суспільство, культура, соціологія. М., 1984.

Вишневський О. На півдорозі до міського товариства / / Людина. 1992. № 1.

Гелбрейн Д. Економіка та цілі суспільства. М., 1978.

Гелбрейт Д. Нове індустріальне суспільство. М., 1969.

Громов Л. Що ж визначає громадське саморозвиток? / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1993. № 10. С. 134-137.

Дмитриев А.В., Степанов Е.И., Чумиков А.Н. Російський соціум у 1995 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1996. № 1. С. 6-24.

Старе Н.І. Традиції та модернізація в сучасній Росії / / Соціологічні дослідження. 1992. № 10.

Зарубіна Н.Н. Самобутній варіант модернізації / / Соціологічні дослідження.

1995. № 3.

Зімін А. И. Європоцентризм і російську національну самосвідомість / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 55-62.

Козлова Н.Н. Чи будемо ми жити у «всесвітньому селі»? / / Чи будемо ми жити у «всесвітньому селі»? М., 1994.

Крозьє М. Основні тенденції сучасних складних товариств / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 6-7.

Лапін Н.І. Модернізація базових цінностей росіян / / Соціологічні дослідження. 1996. № 5. С. 3-23.

Лейн Д. Зміни в Росії: зростання політичної еліти / / Соціологічні дослідження. 1996. № 4. С. 30-39.

Модернізація в Росії і конфлікт цінностей. М., 1994.

Моїсеєв Н.Н. Про механізми самоорганізації суспільства і місце Розуму в його розвитку / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 8.

Суспільство приватних осіб (за «круглим столом» обговорюються проблеми захисту прав громадян) / / Людина. 1994. № 2.

Осипов Г.В. Про концепції і стратегії соціального розвитку Росії / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 8.

Пивоваров Ю.А. Світова урбанізація та Росія на порозі XXI століття / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 3. С. 12-22.

Прохоров Б. Суспільство та громадське здоров'я / / Людина. 1993. № 5.

Ратковский Е. Церква, держава, громадянське суспільство / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1994. № 4.

Ратковский Е. Еволюція східних товариств: синтез традиційного і сучасного. М., 1984.

Російський соціум у 1994 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1995. № 2.

Рукавишников В.О. Соціологічні аспекти модернізації Росії та інших посткомуністичних суспільств / / Соціологічні дослідження. 1995. № 1. С. 34-46.

Рукавишников В.О. Соціологія перехідного періоду (закономірності та динаміка змін соціальної структури і масової психології у посткомуністичній Росії та східноєвропейських країнах) / / Соціологічні дослідження. 1994. № 6. С. 25-31.

Серебреников В., пластівців А. Соціальна безпека Росії. М., 1996.

Стариков Е.Н. Маргінал і маргінальність в радянському суспільстві / / Робітничий клас і сучасний світ. 1989. № 4. С. 142-155.

Фарж А. Маргінали / / Досвід словника нового мислення. М., 1989.

Фахтуллін Н.С. Мала соціальна група як форма суспільного розвитку. Казань, 1989.

Франк С.Л. Духовні основи суспільства / / Українське зарубіжжя. Л., 1991.

Людина і суспільство: Основи сучасної цивілізації: Хрестоматия. М., 1992.

Шелл Дж. «Середу і суспільство», або «Інвайроментальная соціологія»? / / Соціологічні дослідження. 1992. № 12.

Шілз Е. Суспільство та суспільства: макросоціологіческій підхід / / Американська соціологія. М., 1972.

Ерліх А.Р. Сучасні світові системи в аналізі Птохана Галтунга / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 2-3.

Ядов В.А. Росія у світовому просторі / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 27-31.

Ядов В.А. Символічні і прімордіальние солідарності (соціальні ідентифікації особи) в умовах швидких соціальних змін / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994.

Яковлєв І.П. Системно-циклічний підхід у дослідженнях російського суспільства / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994. С. 142-151.

Яковлєв І.П. Системно-динамічні особливості російського суспільства / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 5-6.

Тема: Суспільство як цілісна динамічна система

1. Провідні концепції суспільства.

2. Джерела суспільного розвитку.

3. Суспільство і природа (обговорення, на семінарі)

1) Суспільство — багатогранне поняття. Це світове співтовариство, світова система як ціле, сукупність людей, які живуть на певній території, створюючи свою культуру і політичну систем}'. Суспільство — це товариство, асоціація. Суспільство — це населення країни, об'єднане для спільної праці Все це враховує соціологія, але шукає більш точного визначення.

Існують різні підходи до суспільства:

Вебер: суспільство - сукупність людей в основі яке лежить діяльність Бергер: суспільство — комплекс людських відносин.

Мілдс: суспільство — конфігурація соціальних інститутів,

Маркс: суспільство — сукупність людських відносин, яка склалася історично в процесі спільної праці. Це істотно, але не повно. Дискусії тривають. І. В цих прикладах присутній підхід до суспільства, як, до системи —цілісної, динамічної. Система - цілісне утворення, основними елементами якої є люди (соціальні дії і взаємодії, соціальні зв'язки і соціальні відносини).Люди створюють соціальний інститут. Існують такі рівні суспільства. Таблиця І

Ма	суспільство
Ме	соціальний інститут
Мі	люди

Соціальний зв'язок — це набір фактів, які обумовлюють спільну діяльність людей в конкретних умовах для досягнення тих чи інших цілей. Із соціального зв'язку випливають соціальні взаємодії — це процес, протягом якого люди діють і зазнають впливу один на одного. Із соціальної взаємодії утворюються соціальні відносини — відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами, соціальними спільнотами, соціальними інститутами. Отже, суспільство формується з безлічі індивідів, їх зв'язків, взаємодії і взаємовідносин. Це не сума, а діалектична єдність. Соціальні зв'язки, взаємодії, взаємовідносини регулюються соціальними нормами. Соціальні норми -правила, закони, традиції, що відображають вимоги суспільства, соціальних спільнот, соціальних інститутів до поведінки людей. Соціальні норми пов'язані з соціальними цінностями, які є благами життя. Суспільство як цілісна система включає в себе координацію (узгодження) та субординацію ' (підпорядкування)

ІІ. Детерміністський підхід (закономірністний) - розробили Маркс, Енгельс, Ленін. Вони не зупиняються на характеристиці груп населення, на соціальній ієрархії (поділ на багатих і бідних), не зводять суспільство до сукупності трьох інститутів за Кантом (держава, сім'я, церква), не зводить характеристику суспільства до 5 фундаментальних інститутів (сім'я, держава, церква, виробництво, традиції").

Марксизм виділяє в суспільстві сфери: економічну, соціальну, політичну, культурну. Ці сфери Маркс називає підсистемами, які мають свої підсистеми:

• Економічна підсистема виконує функції добування засобів існування, фундамент це суспільства.

• Політична підсистема виконує роль управлінської надбудови суспільства.

.Соціальна підсистема являє собою соціально-демографічний склад населення взаємовідносини між соціальними спільнотами. Соціальне життя на загалі включаючи добробут.

• Культурна підсистема зачіпає собою поверхи суспільства, носить наскрізний характер.

В середині ХГХ ст. Маркс створив одну з найбільш повних і чітких моделей суспільства. Суспільство складається з базису (продуктивні сили і виробничі відносини) і надбудови (ідеологія, культура, наука, освіта).

В марксизмі переважала точка зору, згідно з якою економічний базис детермінує надбудову

Тому відносини між чотирма підсистемами обумовлені причинно-наслідковими зв'язками. Ці

підсистеми утворюють ієрархічну структуру.

ТаблицяІІ

Але існує і зворотній зв'язок. Комп'ютерна революція перетворює культурну сферу на важіль економіки. Отже, суспільство - живий організм, що знаходиться в русі, в розвитку. Таким є детерміністичний підхід.

ІІІ. Функціональний підхід до розвитку суспільства більш притаманний англо-американській соціології. Ідеї функціоналізму першим розробив Спенсер, стверджував::кожна підсистема існує в рамках цілого (кровопостачання в рамках організму) і виконує певну функцію. Функції мають бути спрямованими на задоволення потреб та збереження стабільності. Велику роль в суспільстві відіграє соціальний контроль зі сторони батьків, керівників і т.д. Цю функцію виконує держава. Він "тримається на страху перед живими" і "створює державі страх перед мертвими" Цю функцію виконує церква. Функціоналізм доповнив Мертон, стверджував:

одне явище може мати різні функції (я-мама, я-дочка), а одну і ту ж функцію можуть виконувати різні явища. Мертон ввів поняття дисфункції - руйнуючої функції (останні роки колгоспи виконували руйнівну функцію в с/г).

Парсонс сформулював 4 основні функціонуючі елементи:

Таблиця ІІІ

А	Адаптація забезпечує економічну підсистему
Ц	Ціле досягнення, забезпечує .політичну підсистему
І	Інтеграція забезпечує правові інститути і звичаї
Вс	Відтворення структури забезпечує віра, мораль, освіта, утримуються на підсистему '

Недоліки функції: відсутність аналізу нестабільності суспільства,роль індивіда в суспільстві - цей недолік намагалися подолати теоретики індивідуалізму (теорії соціальної взаємодії), стверджує що функції діють постійно. Отже, можемо вивести узагальнену схема побудови суспільства як системи '

Таблиця IV

Соціальні дії та взаємодії

Соціальні цінності та норми

Соціальні зв'язки і соціальні відносини

2 ) Проблема соціології — проблема соціальних змін, проблема переходу соціальних систем, соціальних спільнот, соціальних інститутів, індивідів з одного стану в інший. Тому соціологія використовує поняття соціального розвитку, як зворотних'спрямовані змін матеріальних і духовних об'єктів. Розвиток передбачає перехід від простого до складного, від нищого до вищого.

Виділяють ІІІ типи механізмів соціальних змін і розвитку:

1) Еволюційний і революційний;

2) Прогресивний і регресивний;

З) Імітаційний і інноваційний.

Зупинимося лише на І типі:

1) Еволюційний

Одні вчені абсолютизують еволюційний механізм соціальних змін розвитку, революційний.

Найбільш повну схему еволюційного розвитку суспільства розробив Спенсер, стверджує: еволюція в ускладненні форм суспільного життя, їх диференціації та інтеграції на новому рівні. Суспільство йде від нищої стадії розвитку до вищої. Дюркгейм доповнив вчення, про еволюцію: розподіл праці - це причина і наслідок ускладнення суспільства, тому шлях еволюції — це зростання населення, посилення конкуренції, розподіл праці та ін. На основі аналізу процесів соціальної еволюції у 60-х роках ХЗХ ст. сформувалася теорія індустріального суспільства: (Арон (Франція), Ростоу (Америка), стверджували: індустріальне суспільство — складна система розподілу праці, спеціалізації в галузях, складна система масового виробництва на широкий ринок, механізації і автоматизації, виробництва і управління. Це складна система реалізації досягнень НТР.

Індустріальне суспільство - це вплив НТР не лише на виробництво, управління, а і на побутову культуру (масову культура), сім'ю. В 70-х роках XX ст. теорія індустріального суспільства одержала подальший розвиток формування в стадії розвитку суспільства: доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне. Україна в складі СССР в 60-х р. XX ст. досягала індустріальної стадії і зупинилась. В кінці XX на початку XXI ст. країни Західної Європи і Америки перейшли в ІІІ-ю стадію постіндустріалізації. Тому пострадянські країни відстають. Перехід від однієї стадії до іншої відбувається шляхом еволюційна основі технічних і технологічних нововведень в сполученні з психологічними мотиваціями: націоналізму, протестантською етикою, амбіціями. Сьогодні переважає соціальний еволюціоналізм. Це не значить, що немає поширення соціального революціоналізму, який розробили Маркс, Енгельс, Ленін за теорією яких суспільство походить кілька формацій: рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, соціалістичну та інші. - Перехід від однієї формації до іншої відбувається шляхом революції. Маркс стверджував: "Революція — локомотиви історії". Революція — якісний стрибок від старого до нового. Революція — початок із захоплення влади, революція це початок після захоплення влади, який передбачає реформи - докорінну зміну систем старої на нову.

Кожна революція супроводжується великими людськими і матеріальними витратами. З 1991 р.

Революція на Україні, коли почали створювати соціальну опору буржуазії - середній клас. Критерії соціального прогресу: ускладнення суспільства (Спенсер), зміни у системі соціальних

зв'язків (Кьольнз), зміни у характері виробництва і споживання (Беле), ступінь оволодіння силами природи і ліквідація експлуатації людини людиною(Маркс, Енгельс, Ленін).

Методичні поради до вивчення теми:

Під час вивчення теми «суспільство як цілісна динамічна система», потрібно звернути увагу на поняття «суспільство», які існують підходи до суспільства, особливо зазначити підходи Маркса, Бергера, Мілдса та Вебера. Назвіть, які рівні суспільства існують?

Опишіть діалектичну єдність суспільства.

Розкрийте сутність детерміністського підходу, який розробили Маркс, Енгельс, Ленін. Які сфери виділяє в суспільстві Марксизм? Назвіть підсистеми, які утворюють ієрархічну структуру?

Розглядаючи функціональний підхід до розвитку суспільства, зазначте, що ідеї функціоналізму першим розробив Спенсер, а також його ствердження. Вкажіть функціоналізм суспільства. Зверніть увагу на поняття дисфункції, яке ввів Мертон. Виділіть 4 основні функціонуючі елементи, які сформулював Парсонс.

Завершивши розгляд функціонального підходу до розвитку суспільства, виведіть узагальнену схему побудови суспільства як системи.

Розглядаючи друге питання, слід виходити з того, що проблема соціології — проблема соціальних змін, проблема переходу соціальних систем, соціальних спільнот, соціальних інститутів, індивідів з одного стану в інший. Тому соціологія використовує поняття соціального розвитку, як зворотних'спрямовані змін матеріальних і духовних об'єктів. Розвиток передбачає перехід від простого до складного, від нищого до вищого.

Далі слід виділити три типи механізмів соціальних змін і розвитку, виходячи з того, що одні вчені стверджували, що еволюція в ускладненні форм суспільного життя, їх диференціації та інтеграції на новому рівні. Суспільство йде від нищої стадії розвитку до вищої, інші стверджували, що індустріальне суспільство — складна система розподілу праці, спеціалізації в галузях, складна система масового виробництва на широкий ринок, механізації і автоматизації, виробництва і управління. Це складна система реалізації досягнень НТР.

Питання для самостійної роботи:

1. Що таке суспільство?

2. Що таке суспільна система ?

3. Що таке соціальні норми?

4. Що стверджує детерміністський підхід?

5. Що включає політична підсистема суспільства?

6. Вказати основні функціонуючі елементи за Парсонсом?

7. Що передбачає розвиток?

8. В чому Дюркгейм бачить еволюцію форм суспільного життя?

9. Що стверджує, що суспільство - живий організм, що знаходиться в русі, в розвитку?

10. Що таке набір фактів, який обумовлюють спільну діяльність людей в конкретних умовах для досягнення тих чи інших цілей?

11. До чого відображають соціальні норми вимоги?

12. Назвати три інститути за Кантом?

13. Що включає соціальна підсистема суспільства?

14. Чим обумовлені відносини між чотирма підсистемами суспільства?

15. Вказати недоліки функцій?

16. Вказати типи механізмів соціальних змін і розвитку?

17. В чому Дюркгейм бачить шлях еволюції?

18. Якої стадії Україна досягала в складі СССР в 60-х р. XX ст.?

19. Кожна підсистема існує в рамках цілого.

20. Що таке процес, протягом якого люди діють і зазнають впливу один на одного?

21. З чим пов'язані соціальні норми?

22. Які сфери виділяє Марксизм в суспільстві?

23. Що включає соціальне життя на загал?

24. З якої сторони відіграє велику роль в суспільстві соціальний контроль?

25. Що включає в себе суспільство як система?

26. Які течії в соціології існують з приводу розвитку?

27. Якими вченими сформувалася теорія індустріального суспільства на основі аналізу процесів соціальної еволюції у 60-х роках XХст.?

28. Яку стадію перейшли країни Західної Європи і Америки на початку XX ст.?

29. Який один із підходів до суспільства має основні поняття система?

30. Між чим соціальні відносини відносно стійки і самостійні зв'язки?

31. Що включає в себе суспільство як цілісна система ?

32. Які сфери називає Маркс?

33. Що включає в себе духовна культура?

34. Чим доповнив функціоналізм Мертон?

35. Вказати проблему соціології?

36. В чому Спенсер бачить еволюцію?

37. Що таке індустріальне суспільство за Ароном і Ростоуном?

38. Яким шляхом відбувається перехід від однієї стадії до іншої?

39. Чим регулюються соціальні норми?

40. Хто розробив детерміністський підхід?

41. Що включає в себе економічна підсистема суспільства ?

42. З чого складається суспільство?

43. Сказати, що означає поняття дисфункції за Мертоном?

44. Поняття соціального розвитку?

45. Що таке індустріальне суспільство?

46. Хто розробив теорію соціального еволюціоналізму?

Теми рефератів:

1. Суспільство як цілісна динамічна система.

2. Провідні концепції суспільства.

3. Джерела суспільного розвитку.

4. Індустріальне суспільство як вплив НТР.

План семінарського заняття:

І. Усне опитування за питаннями:

1. Провідні концепції суспільства.

2. Джерела суспільного розвитку.

3. Суспільство і природа.

4. Індустріальне суспільство.

ІІ. Письмове опитування за тестовими завданнями

Рекомендована література:

 Беккер Д. У суспільстві - про суспільство / / Соціологос, М., 1991.

Белл Д. Постіндустріальне суспільство / / Америка. 1977. № 9.

Бородін Є.Т. Сучасна соціологія суспільства в контексті історії / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 1.

Бредлі Дж. Громадські організації та розвиток громадянського суспільства в дореволюційній Росії / / Суспільні науки і сучасність. 1994. № 5.

Бюрократія і суспільство. М., 1991.

Вайдкун П. Трудове суспільство рухається до свого кінця: Сучасна світова релігія в глухому куті / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер. 11. 1992. № 2. С. 54-58.

Вінер Н. Кібернетика і суспільство. М., 1958.

Витаньи І. Суспільство, культура, соціологія. М., 1984.

Гелбрейн Д. Економіка та цілі суспільства. М., 1978.

Гелбрейт Д. Нове індустріальне суспільство. М., 1969.

Зіммель Г. Екскурс по проблемі: як можливо суспільство? / / Питання соціології. 1993. Т. 2. № 3. З 16-26.

Кістяківський Б.А. Суспільство та індивід / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 103-114.

Козлова Н.Н. Чи будемо ми жити у «всесвітньої селі»? / / Чи будемо ми жити у «всесвітньої селі»? М., 1994.

Коллінгвуд Р. Дж. Новий Левіафан, або людина, суспільство, цивілізація і варварство / / Соціологічні дослідження. 1991. № 11. С. 97-114.

Фарбувальники В. Орієнтири прийдешнього? Постіндустріальне суспільство і парадокси історії / / Суспільні науки і сучасність. 1993. № 2.

Лобізм в Росії: етапи великого шляху / / Соціологічні дослідження. 1996. № 4. С. 3-11.

Луман Н. Поняття суспільства / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994. С. 25-42.

Луман Н. Тавтологія і парадокс у самоописі сучасного суспільства / / Соціологос. М., 1991.

Манхейм К. Людина і суспільство в століття перетворення. М., 1991.

Моїсеєв Н.Н. Про механізми самоорганізації суспільства і місце Розуму в його розвитку / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 8.

Моїсеєв Н.Н. Інформаційне суспільство: можливості та реальність / / Політичні дослідження. 1993. № 3.

Суспільство в процесі перетворень: Проблеми і тенденції (Зведений реферат) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер.11. 1992. № 2. С. 128-138.

Суспільство приватних осіб (за «круглим столом» обговорюються проблеми захисту прав громадян) / / Людина. 1994. № 2.

Павленко Ю.В. Ранньокласові суспільства: генеза і шляхи розвитку. Київ, 1989.

Парсонс Т. Поняття суспільства: Компоненти та їх взаємини / / РЖ «Соціологія». 1993. № 3-4.

Прохоров Б. Суспільство та громадське здоров'я / / Людина. 1993. № 5.

Ратковский Е. Церква, держава, громадянське суспільство / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1994. № 4.

Рісмен Д. Деякі типи характеру і суспільство / / Соціологічні дослідження. 1993.

№ 5, № 7. С. 144-151.

Романенко С.M. Про методику дослідження російського суспільства / / Соціологічні дослідження. 1995. № 1. С. 127-131.

Рукавишников В.О. Соціологічні аспекти модернізації Росії та інших посткомуністичних суспільств / / Соціологічні дослідження. 1995. № 1. С. 34-46.

Рукавишников В.О. Соціологія перехідного періоду (закономірності та динаміка змін соціальної структури і масової психології у посткомуністичній Росії та східноєвропейських країнах) / / Соціологічні дослідження. 1994. № 6. С. 25-31.

Соколов В.М. Моральні колізії сучасного російського суспільства / / Соціологічні дослідження. 1993. № 9.

Сорокін П.А. Вчення про будову суспільства / / Сорокін П. Загальнодоступний підручник соціології. Статті різних років. М., 1994. С. 16-69.

Сорокін П. Людина і суспільство в умовах лиха (фрагменти книги) / / Питання соціології. 1993. № 3. С. 53-59.

Сорокін П.А. Людина. Цивілізації. Суспільство. М., 1992.

Спенсер Г. Суспільство як організм / / Зомбарт В. Соціологія. Л., 1926.

Стариков Е.Н. Маргінал і маргінальність в радянському суспільстві / / Робітничий клас і сучасний світ. 1989. № 4. С. 142-155.

Турів І.С. Суспільство як соціальна система / / Соціально-політичний журнал. 1994. № 7-8.

Уоллерстейн І. Суспільний розвиток чи розвиток світової системи? / / Питання соціології. 1992. № 1. С. 77-88.

Франк С.Л. Духовні основи суспільства / / Українське зарубіжжя. Л., 1991.

Людина і суспільство: Основи сучасної цивілізації: Хрестоматия. М., 1992.

Шелл Дж. «Середу і суспільство», або «Інвайроментальная соціологія»? / / Соціологічні дослідження. 1992. № 12.

Шілз Е. Суспільство та суспільства: макросоціологічний підхід / / Американська соціологія. М., 1972.

Яковлєв І.П. Системно-циклічний підхід у дослідженнях російського суспільства / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994. С. 142-151.

Яковлєв І.П. Системно-динамічні особливості російського суспільства / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 5-6.

Тема : Шлюб і сім'я як об'єкт соціологічного дослідження.

1. Сім'я як соціальний інститут і мала соціальна група.

2. Система категорій соціологічних досліджень сім'ї.

3.Тенденції розвитку сучасної сім'ї.

Соціологія сім'ї - прикладна спеціальна соціологічна дисципліна, яка досліджує формування, розвиток і функціонування сім'ї та шлюбу в конкретних культурних і соціально - економічних умовах. Соціологія сім'ї - наука про суспільство та місце і роль в ньому сім'Ї. Основна категорія теми - сім'я. Сучасна сім'я - це інституйована спільнота, що утворюється на основі любові та оформляється шлюбом. Сім'я складається з батьків і дітей та народженої шлюбом правової та моральної відповідальності батьків за здоров'я дітей, їх соціалізацію та виховання. Сім'я передбачає відповідальність за дітей, за батьків. Наукова дисципліна, що досліджує сім'ю: історія, демографія, право, психологія, педагогіка. Кожна має свій кут зору. Кут зору має соціологія на сім'ю визначається ти , що вона розглядає сім'ю , як малу соціальну групу. Дослідження сім'ї як малої соціальної групи (референтної) націлене на внутрішні зв'язки сім'ї: це динаміка родинних відносин, мотиви і причини розлучення, характер стосунків в середині сім'Ї.

Дослідження сім'ї націлено на зовнішні аспекти сім'ї:

а) взірці сімейної поведінки, усталені;

б) роль членів сім'ї, формальні і неформальні санкції щодо шлюбно- сімейних відносин (маються на увазі норми, які встановлюються щодо сім'ї в державі - новий сімейний кодекс: володіння майном, зобов'язання батьків щодо дітей, вік вступу до шлюбу (з 15 років, як виняток - з 14 років), підстави до розривання шлюбу. Одні норми регулюються законом, другі - мораллю, звичаю, традицією (залицяння, шлюбний вибір, розподіл влади і обов'язки в сім'ї та ін. Отже, як висновок : увага соціологів зосереджена на аналізі сім'ї як малої соціальної групи.

Основні категорії соціологічного дослідження сім'ї.

1. Умови життя сім'ї.

2. Структура сім'ї (залежить від соціального розвитку країни).

3. Функції сім`ї.

Умови: макросередовище, мезосередовище, мікросередовище.

Умови життя сім'ї - сукупність факторів макро, мікро і мезосередовищ.

Макросередовище - загальні соціальні умови (соціально - економічні, соціально-політичні, соціально-культурні, демографічні, екологічні, соціально-психологічні та інші). Це загальні умови, що впливають на життєдіяльність сім'ї опосередковано через :

а) мезосередовище - це середовище розселення (тип населеного пункту: село місто), кількість жителів в цьому населеному пункті, демографічна і етнічна структура, стан сфери обслуговування (доступність, довкілля), заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я.

б) мікросередовище - це найближче соціальне оточення (друзі, сусіди, характеристика рідних, їх норми і цінності, установка на кількість дітей в сім'ї та ін.).

Структура сім`ї

Існує два типи сімейної структури:

Інуклеарна сім'я - молоде подружжя і їх дитина (на заході).

Розширена сім'я - нуклеарна дідусі, бабусі,інші родичі (на Україні).

За формою шлюбу розглядають моногамію (один чоловік і одна жінка) та полігамію (кілька чоловіків і кілька жінок).

Різновиди :

Полігінія - один чоловік і багато жінок.

Поліандрія - одна жінка і кілька чоловіків (острів Борнео, Африка).

Груповий шлюб.

Правила полігамії:

Екзогамія - вибір партнера у шлюбі (партнер обирається поза певними групами, сім'ями, кланами).

Ендогамія - партнера обирають в середині групи (кастова система Індії). В зв'язку з правилом ендогамії існує заборона кровозмішування, щоб запобігти виродження.

Щодо влади в середині сім'ї:

Патріархальні (влада чоловіка).

Матріархальні.

Егалітарна (рівність від французької), кожен приходить один одному на допомогу.

За вибором місця проживання:

Патрілокальна сім'я - живе з батьком або поблизу.

Матрілокальна - з матір'ю дружини - брат жінки турбується про сім'ю (Україна, Росія).

Нелокальна - молоді живуть окремо (в Європі).

За родоводом сім'ї бувають:

чоловіча лінія - спадкування по батьку;

жіноча - спадкування по матері;

двобічний родовід.

Функції сім'ї розподіляються на соціальні і індивідуальні:

Індивідуальна:

-Репродуктивна (сексуальна функція – відтворення)

Соціальні:

-Господарська-побутова функція-значна частина населення зайнята в сфері обслуговування;

-Економічна функція - фермерство, приватні ділянки;

-Дозвільна функція - телебачення, кіно, театр;

-Емоційна функція - емоції впливають і на батьків, і на дітей;

-Функція первинного соціального контролю.

Види сімей:

• розширена (3 дітей);

• проста (2-є дітей);

• звужена (не має дітей або один).

В зв'язку з цим держава проводить демографічну політику (в Азії потрібно стримувати дітонародження, а в Європі розширювати). З 1991 р. Україна втратила 5 млн. людей.

Сім'я не знаходиться в стані спокою, вона в стані динаміки, яка має фази (етапи) сімейного циклу (модель):

• створення сім'ї (вступ у 1-й шлюб);

• народження першої дитини;

• народження останньої дитини (припинення дітонародження);

• порожнє гніздо - бере шлюб остання дитина;

• припинення існування сім'ї (смерть одного з подружжя).

Революційні зміни в сім'ї в кінці ХVІІІст. - почалась промислова революція і відбулася 1-а революція сім'ї. Зниження віку вступу до шлюбу, зниження народжуваності, розповсюдження жіночої праці і дозвіл на розлучення. Найдовше не дозволялись розлучення в Італії. Сучасний етап розвитку суспільства приніс другу революцію в сім'ї. Суттєво та докорінно змінюються відносини в сім`ї. Причини цих змін - зростання економічної незалежності жінки і її прагнення до рівноправ'я в сім`ї.

Утворюються два центри сім'ї - праця і дім. Еволюція поглядів на сексуальну мораль (сексуальна революція - це зміна ставлення суспільства до сексу. Поведінки шляхом пом'якшення, винайдення надійних контрацептивів). Це породило радикальні. Тенденції в розвитку сім`ї:

• зростання кількості розлучень (в 2000 р. в порівнянні з 1999р. кількість розлучень зросла на 12,5%, а кількість шлюбів на 20,4%);

• зростання кількості неповних сімей, (мати з дітьми після розлучення та одинаки) зменшення тривалості шлюбу не модно більш 10 років);

• зменшення віку термінування часу вступу до шлюбу;

• проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;

• зменшення розмірів сімцпостаріння населення;

• збільшення кількості одиноких людей;

• зменшення кількості повторних шлюбів.

Якуба (Харків) досліджувала чоловіків у шлюбі: вдвічі більш покінчили життя самогубством, хворіють цирозом печінки, розлучені ніж одружені. В зв'язку з аналізом цих тенденцій одні соціологи стверджують - що це криза і смерть сім`ї, другі соціологи стверджують - що пушки про смерть сім`ї дещо перебільшені. Ті і другі стверджують - сім'я модернізується, з'явилися нові форми сім`ї.

Шлюб з 3-річним випробувальним строком без права народження дітей-шлюб груповищполігінія;

"серійна моногамія - одружились, вінчались, розлучились і ціла серія".

Шлюбні контракти на певний період часу.

Консенсуальний шлюб - без реєстрації за взаємною згодою.

"Візитні союзи" - одружились, а проживають роздільно з різних причин.

Шлюб між особами однієї статі (на Україні є, але не оформлені, часто виникає зміни статі - чоловік стає жінкою).

Методичні поради до вивчення теми

Перш за все дайте визначення поняття «сім`я», з чого (з кого) вона складається, вкажіть в чому полягає дослідження сім`ї, на які зовнішні аспекти воно націлено, назвіть основні категорії соціологічного дослідження сім'ї. Далі треба розкрити структурні елементи сім`ї, перечислити фази сімейного циклу.

Сутність сім`ї як об'єкту соціологічного дослідження виявляється в її функціях: вони розподіляються на соціальні(функція первинного соціального контролю, економічна, дозвільна, емоційна, господарська-побутова функція) і індивідуальні (репродуктивна). Розкрийте зміст цих функцій.

Розкажіть про першу та другу революцію сім`ї. Зверніть увагу на зміни, які принесли ці революції.

Питання для самостійної роботи:

1. Що таке сучасна сім`я?

2. Вкажіть норми, які встановлюються щодо сім'ї в державі – новий сімейний кодекс?

3. Які з загальних соціальних умов характеризують макросередовище?

4. Вкажіть форми шлюбу?

5. Вкажіть тенденції розвитку сім'ї?

6. Які концепції досліджують "походження та час існування нації"?

7. Яка з концепцій визначення „проблеми націй"стверджує:"Нація – це сукупність незмінних, самостійних, питомих прикмет"?

8. Які свої національні інтереси має Українська нація?

9. Назвіть концепції соціальної структури суспільства?

10. Який поділ передбачає освіта?

11. Що передбачає сім"я?

12. Вкажіть норми - регулятори сімейних відносин?

13. Вкажіть загальні умови, що впливають на життєдіяльність сім’ї?

14. Вкажіть різновиди полігамії?

15. Вкажіть нові форми сім"ї?

16. Хто автор концепції про „походження та час існування нації", яка стверджує:" Нації існують з покон віку"?

17. Хто автор концепції визначення „проблеми націй", що стверджує: „Нація - це сукупність незмінних, самостійних, питомих прикмет"?

18. До якої концепції відносять данні класотворчі ознаки?

19. Вкажіть основні категорії соціологічного дослідження сім'ї?

20. Що включає мезосередовище, як середовище розселення?

21. Що таке наука про суспільство та місце і роль в ньому народів?

22. Яка з концепцій про „походження та час існування нації", стверджує:"Нації-це продукт новітніх часів доби Французької революції 1789 року і капіталізму"?

23. Яка з концепцій визначення „проблеми націй", стверджує:" Нація- це сукупність об'єктивних прикмет: воля, ідея, національна свідомість"?

24. На які лінгвістичні мовні групи поділяється населення?

25. Назвіть засновників теорії стратифікації?

26. Що таке стратифікація?

27. Вкажіть внутрішні зв’язки сім"ї?

28. Вкажіть основні умови соціального дослідження?

29. Що включає мікросередовище як найближче соціальне оточення?

30. Вкажіть функції сім"ї?

31. В якій науці просліджується ланцюг: рід- плем'я- народність- нація?

32. Скільки національностей і народностей проживають в Україні?

33. Що таке Ю.Теорія соціального пересування, що змінює індивидів, групи соціального статусу, місця у соціальній структурі?

34. Вкажіть зовнішні аспекти сім"ї?

35. Вкажіть умови життя сім"ї, як сукупність факторів?

36. Вкажіть складові структури сім"ї?

37. Вкажіть фази (етапи) сімейного циклу(модель)?

38. Що таке наука про суспільство, його місце та роль в нації?

39. Які концепції досліджують „проблеми визначення нації"?

40. Що таке історична спільність людей,що склалася в процесі формування їх території, економічних зв'язків, мови, етнічних особливостей культури та характеру?

41. В яких напрямках здійснюється Ю.Соціальна мобільність?

Теми рефератів:

1. Тенденції розвитку сучасної сім'ї.

2. Сім'я як соціальний інститут і мала соціальна група.

План семінарського заняття:

І. Усне опитування за питаннями:

1. Поняття і структура сім`ї.

2. Функції сім`ї.

3. Види шлюбів.

ІІ. Письмове опитування за тестовими завданнями

Рекомендована література

 

Андреев А. Етнічна революція та реконструкція пострадянського простору / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 1. С. 105-114.

Арат А. Концепція громадянського суспільства: сходження, занепад і відтворення - і напрямки для подальших досліджень / / Політичні дослідження. 1995. № 3.

Атоян А.М. Соціальна маргіналістіка / / Політичні дослідження. 1993. № 6.

Ахієзер А.С. Соціально-культурні проблеми розвитку Росії. М., 1992.

Батунский М.А. Православ'я, іслам і проблеми модернізації в Росії на рубежі XIX-XX століть / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 2. С. 81-90.

Бредлі Дж. Громадські організації та розвиток громадянського суспільства в дореволюційній Росії / / Суспільні науки і сучасність. 1994. № 5.

Бюрократія і суспільство. М., 1991.

Зарубіна Н.Н. Самобутній варіант модернізації / / Соціологічні дослідження.

1995. № 3.

Кістяківський Б.А. Суспільство та індивід / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 103-114.

Луман Н. Тавтологія і парадокс у самоописі сучасного суспільства / / Соціологос. М., 1991.

Лурье С. Культурно-психологічні чинники розпаду селянської громади / / Людина. 1992. № 4.

Манхейм К. Людина і суспільство в століття перетворення. М., 1991.

Модернізація в Росії і конфлікт цінностей. М., 1994.

Мосс М. Товариства. Обмін. Особистість: Праці з соціальної антропології / Пер. з фр. М.: «Східна лит.» РАН, 1996. 360 с.

Несбітт Дж., Ебурдін П. Що нас чекає в 90-і роки. Мегатенденціі: Рік 2000. М., 1992.

Суспільство в процесі перетворень: Проблеми і тенденції (Зведений реферат) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер.11. 1992. № 2. С. 128-138.

Суспільство приватних осіб (за «круглим столом» обговорюються проблеми захисту прав громадян) / / Людина. 1994. № 2.

Прохоров Б. Суспільство та громадське здоров'я / / Людина. 1993. № 5.

Ратковский Е. Церква, держава, громадянське суспільство / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1994. № 4.

Ратковский Е. Еволюція східних товариств: синтез традиційного і сучасного. М., 1984.

Ризик історичного вибору в Росії / / Питання філософії. 1994. № 5. С. 3-26.

Рісмен Д. Деякі типи характеру і суспільство / / Соціологічні дослідження. 1993.

№ 5, № 7. С. 144-151.

Сорокін П.А. Людина. Цивілізації. Суспільство. М., 1992.

Соціальна маргінальність: Характеристика основних концепцій і підходів в сучасній соціології (Огляд) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер. 11. 1992. № 2. С. 70-83.

Соціальні реформи в Росії: історія, сучасний стан та перспективи. СПб., 1995.

Стариков Е.Н. Маргінал і маргінальність в радянському суспільстві / / Робітничий клас і сучасний світ. 1989. № 4. С. 142-155.

Турів І.С. Суспільство як соціальна система / / Соціально-політичний журнал. 1994. № 7-8.

Фарж А. Маргінали / / Досвід словника нового мислення. М., 1989.

Людина і суспільство: Основи сучасної цивілізації: Хрестоматия. М., 1992.

Шелл Дж. «Середу і суспільство», або «Інвайроментальная соціологія»? / / Соціологічні дослідження. 1992. № 12.

Тема: Галузеві соціологічні теорії

1. Проблеми науки в дзеркалі соціології.

2. Освіта як соціологічний інститут.

3. Статус і специфіка економічної соціології.

4. Сутність та основні напрямки соц. праці та управління.

Проблеми науки аналізує і вивчає соціологічні науки - прикладна галузева соціологічна теорія, яка досліджує закономірності виникнення, функціонує і розвитку науки, взаємодії її як соціального явища із суспільством та різними соціальними інститутами.

Нагальна потреба в соціологічному вивченні проблем науки виникла не випадково:

1. НТР.

2. В життєдіяльності сучасного людства все більше утверджуються загально цивілізаційні тенденції розвитку, які властиві XXI ст., передусім - тенденція зближення націй, народів, держав через створення єдиного економічного простора, єдиного інформаційного та освіт, простору Європи.

3. Перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій і формування суспільства знань.

Ці та інші тенденції перетворюють освіту і науку на такі сфери, що в першу чергу забезпечують розвиток людини і розвиток суспільства.

Ці тези свідчать про:

1. Важливість активізації науково-практичних досліджень з соціології науки.

2. Тези мають бути враховані у другому питанні лекції.

Соціологічні науки мають свої передумови, свою історію, тобто - витоки.

До витоків соціологічної науки належать: філософія, історія природознавства і техніки, соціологія пізнання, соціальні проблеми науки характеризуються інтегральним, комплексним підходом до явищ, що розглядаються, ці явища виникають на стику філософії, історії науки і техніки, наукознавства, логіки і психології, наукової творчості, математичного та статистичного аналізу та ін. Починаючи з середини XIX ст. всі відкриття зроблено на стику наук.

Основні завдання соціологічної науки:

1. Вивчення законів функціонального розвитку і підвищення ефективності науки.

2. Розробка теорії основ організації та управління науки.

Соціологічні науки входять до більш широких соціальних систем: культура суспільства.

Для чого друге завдання? - для підвищення ефективності наукових досліджень.

Предмет соціологічних наук:

1.Аналіз соціальних аспектів техніки та її взаємозв'язків з наукою (система „наука-техніка")

2. Аналіз взаємовідносин науки і людини.

Він слабше розроблений.

Перш за все - розвиток інтелекту людини (система „наука-людина")

3. Аналіз взаємовідносин науки і виробництва (система „наука-виробництво").

Наука перетворюється в продуктивну силу, вона входить у виробництво, підвищує наукову ємкість вироби.

4. Аналіз взаємодії науки і суспільства (система „наука-суспільство").

Путін: „Космічна техніка відстає від потреб суспільства", немає значних проривів у космічній техніці: це основа прогресу.

Важлива проблема соціологічної науки - соціолгічні аспекти управління наукою, розвитком науково-технічного потенціалу, йдеться про:

1. Організацію науки.

2. Координація наукових пошуків.

3. Підготовка і склад наукових кадрів (залучення талановитих, а не знайомих).

4. Гармонізація методологічних, фундаментальних, прикладних досліджень.

5. Інтеграція і диференціація науки (соц.інфаркту, злочин, наркоманії).

Сьогодні приблизно 900 наук, що сформував, і приблизно 700, що формуються.

б. Формування сучасного вченого і наукових колективів.

Ломоносов, Лавуазье - енциклопедисти у всіх галузях. Сьогодні це рідкість.

Курчанов, Корольов, Сахаров, ще переслідування Лисенком.

Суттєвою є діяльність колективу під керівництвом наукового керівника.

Тому зросла кількість колективних монографій.

1900р. - 88% праць мали 1 автора

1995р.-30%.

В Україні на практиці досягнуто в галузі науки чимало, нажаль більша частина не втілено із-за відсутності коштів.

1,5 млрд. втілено на науку, це 2,5% від бюджету, отже:

1. Відстає фінансове забезпечення

2. Відсоток професійних кадрів

3. Послаблення підготовки наукових кадрів:

останні роки - 3000 закінчили аспірантуру.

4. Розпорошення наукових сил, тому йде мова про створення наукових комплексів.

Хочемо змінити суспільство, необхідно змінити людину, змінити систему освіти, звідси завдання наукових досліджень в галузі педагогіки, філософії, соціології, отже йдеться про соціолгічні освіти- прикладна галузева соціологічна теорія або наука про суспільство та місце і роль у ньому освіти.

Об'єктами соціологічної освіти є:

Освіта як соціальне середовище, де розгортаються процеси освіти, діють певні суб'єкти у певних формах взаємодії та організації.

Соціологічна освіта - підгалузь соціальної культури тісно пов'язана з соціальним вихованням.

Соціологічна освіта - підгалузь соціальної культури і частина соціального виховання.

В предмет соціологічної освіти входить:

1. Стан і динаміка соціокультурних процесів в галузі освіти.

2. 3акони, принципи, механізми та технології навчання соціокультурній діяльності (навчання для себе і для людей).

3. Взаємодію і взаємовплив освіти з іншими сферами суспільного життя (додержання людських норм).

Напрямки досліджень в галузі соціологічної освіти:

1. Соціальна детермінація освіти (суспільство визначає, якою повинна бути освіта).

2. Соціокультурна організація освіти (Кеннеді прислав в СРСР делегацію для вивчання освіти).

4. Економіка та планування освіти (скільки має бути навчальних закладів, куди влаштувати випускників).

Соціологічна освіта оперує закономірностями, що діють в галузі освіти.

Деякі закономірності:

1. Обумовленість освіти станом суспільства.

2. Відносна самостійність внутрішньої організації освіти та її вплив на соціальний прогрес (скільки викладачів на кількість студентів, 1 викладач на 13-14 студентів, використання контрактної сплати Києвом).

3. Поширення сфери освіти (альтернативної, приватної).

4. Зв'язок між навчанням і вихованням та ін.

З цих закономірностей випливають соціальні функції освіти:

1. Трансляція культури знань, навичок (передача від покоління до покоління).

2. Наслідування соціального досвіду, духовної спадщини поколінь.

3. Соціалізація людини.

4. Регуляція соц.класового балансу суспільства (скільки спеціалістів з вищою освітою, технічною освітою).

5. Інтеграція з наукою та виробництвом.

6. Опосередкований вплив на політичні та національні процеси (в рамках закладах освіти не створення партій, але діяльність партій впливає на становлення особистості).

Система соціальних принципів освіти:

1. Загальність освіти (Всі мають право на освіту).

2. Безперервність (перманентна освіта) - вчимося все життя. Коли людина перестає вчитись вона перестає жить.

3. Широкопрофільність, в т.ч. фундаменталізація та гуманітаризація освіти (філософія і логіка в ХП класах, у ВУЗІ не потрібно, в Західній Європі 30% навчальних годин на гуманітарні предмети).

4. Випереджаючий розвиток освіти (прокладати шлях науці, попереду науки).

5. Інноваційність в сполученні із зваженим консерватизмом (не варто викидати все старе - лише те, що віджило своє).

Соціологічна освіта займається аналізом глобальної кризи освіти, що почала проявлятися в кінці XX ст.

Ознаки кризи:

1. Девіантні поведінки.

2. Відставання освіти від науки.

3. Не подолано пригнічення людяного в людині.

4. Освітянська система не відповідає очікуванням людини, що орієнтовані на технократичні і конформістські цінності.

Методи досліджень соціогічної освіти:

1. Діагностика.

2. Моделювання (процесу чи явища).

З. Прогнозування.

4. Проектування.

Для цього використовують засоби конкретних соціологічних і логічних досліджень.

Питання для самопідготовки: тема – Соціологія науки та освіти.

1.Вказати закономірності, що діють в галузі освіти:

2.Прикладна галузева соціологічна теорія, яка досліджує закономірності виникнення,функціонування і розвитку науки, взаємодії її як соціального явища із суспільством та різними соціальними інститутами-це:

3..Вказати соціальні функції освіти:

4.Які тенденції перетворюють освіту і науку на такі сфери, що в першу чергу забезпечують розвиток людини і розвиток суспільства?

5..Вказати принципи освіти:

6..Вказати витоки соціології науки:

7..Вказати основні завдання соціології науки:

8.Вказати методи досліджень у соціології освіти:

9.Що включає предмет соціології науки?

10.Вказати проблеми соціології науки:

11.Вказати об"єкт соціології освіти:

12..Вказати предмет соціології освіти:

13.Вказати напрямки досліджень в галузі соціології освіти:

14.Вказати ознаки кризи освіти:

Тема:Економічна соціологія

Економічна соціологія складалася поступово в процесі розвитку соціального знання про економіку.

1. 1776-1820 - А.Сміт, Д.Рікардо.

Утверджується капіталізм. Економіка виділяється в самостійну сферу. Ці процеси не залишили поза увагою науковців.

Першим дав аналіз капіталізму Англії А.Сміт_, він показав зв'язок між економікою і соціальним життям.

Д.Рікардо - „Теорія трудової вартості" - рівень зарплати залежить від накопичення капіталу. Тут прямий зв'язок між економікою виробництва і соціальним життям.

Лозунг - „Благополуччя хазяїна - благополуччя робітника" .

Мальтус спробував проаналізувати співвідношення між виробництвом матеріальних благ (арифметична прогресія 2+2+2...) і динамікою росту народонаселення (геометрична прогресія 2*2*2...).

Висновок:

Більше благ - війни, епідемії, пандемії (охоплює весь світ), зменшення дітонародження - чим менше людей, тім більше їм дістається благ.

2. 1820-1893 – К. Маркса.

Капіталізм утвердився і показав свої хиби і недоліки:

16 робочий день, низька зарплата, погані умови життя, зріст безробіття, відбулися перші економічні кризи, зростали незадоволення робітників.

Капіталізм того часу проаналізував К.Маркс, першим почав соціологічну перебудову теоретичної економіки, дав системний аналіз суспільства. Теорія Маркса („Капітал") є найбільш адекватним описом і аналізом у соціологічному плані тогочасного періоду розвитку капіталістичної економіки. (Спеціально соціологією не займався).

3. 1893-1956 - Вебер, Дюркгейм.

Капіталізм істотно змінився особливо після II Світової війни.

Вебер „Протистантська етика і дух капіталізму"- в соціальному плані: зміна відносини між працею і капіталом. Зріс добробут робітника, посилився їх соціальний захист.

Держава економічними методами врегульовувала економіку.

Цьому послужили:

- виступи роб праці Маркса наслідки II Світової війни.

4. 1956-..Парсонс „Економіка та сусшльство'V£;ШЖ^е^Ь₅Соціологія економічного життя" . Впни ппзпппЧши сгггпктчпнп-гЪтттатюналиний янялЬ економічної тпіп.ттппї

Розробили теорії: доіндустріального, індустріального і постіндустріального суспільства. Це Ш стадії суспільного прогресу шляхом еволюції.

ГТопятт з світовою птвив і

Головна ідея творів - єдність економіки і соціальних цінностей.

В 30-х роках криза соціології в Україні і СРСР.

З 80-х років починається пожвавлення соціології завдяки: Ручка, Сушенко, Лкуба.

В 1997р видано перший в Україні навчальний посібник . Економічна соціологія" за редакцією професора Ворони.

На сучасному етапі українська економічна соціологія займається соціальним аналізом економічних реформ перехідного суспільства.

Економічна соціологія розглядає економіку як одну з підсистем суспільства і суспільні впливи на економіку.

Економічна соціологія - міждисцеплинна наука - це прикладна галузева соціальна наука про взаємовідносини економічної (виробництва, розподіл, облік, споживання) та соціальної (політика, культура, середовище, людина) сфер суспільного життя.

Економічна сфера впливає на соціологію, а соціологія - на економіку (ти мне — я тебе).

У соціології впливові на економіку найважливішу роль відіграє людський фактор, який надає економіці соціального характеру. Соціальний фактор вилив на економіку через соціальний механізм: соціальна структура, культура суспільства, діяльність і поведінка соціальних спільнот, результати і наслідки соціально-економічного розвитку.

Соціальний механізм - це базове поняття економічної соціології.

Основні напрямки досліджень в економічної соціології.

1.Аналіз зв'язків економіки та соціальної сфери.

2.Аналіз економіки як соціального процесу.

3.Соціальний механізм економіки.

Нажаль економічна соціологія не дала комплексного аналізу вітчизняної економіки на трьох напрямках в умовах розбудови ринкової економіки (добробут селян не зріс).

В умовах ствердження та розвитку ринкової економіки особливе значення набуває економічна культура: сукупність соц.цінностей і норм, які є регуляторами економічної поведінки людей, які виконують роль соціальної пам'яті суспільства.

Тут є той місток, що пов'язує покоління між собою - немає майбутнього без минулого.

Є випадки, коли порушується економічна культура - коли все виміряється грошима, а не моральною цінністю.

Предмет економічної соціології - соціальні механізми регулювання економічних відносин, особливості поведінки соціальних суб'єктів.

Об'єкт - економіка як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в житті суспільства на цьому фоні базуються проблемні пошуки сучасної економічної соціології.

Вона є праматір'ю соціальної праці та управління.

Основним в соціальній праці та управління є виявлення потенціальних можливостей виробництва, його удосконалення в напрямку досягнення найвищої продуктивності праці, її максимальної ефективності.

Пошуки вирішення цього завдання тривають більше 100 літ. На початку XX ст.. Тейлор упровадив свою систему „Систему Тейлора": досягнення основної мети шляхом посиленої експлуатації робітників (прискорення руху конвеєра, встановлення найвищої норми). Це система вижимання поту - не має перекурів, браку - за все штраф.

Це викликало незадоволення, в 25 років робітник вироблений, це вело до безробіття.

На замовлення електротехнічної фірми „Вєстрелектрик" соціолог Мейо провів на фабриках в м. Фоторні експеримент, наслідком чого стала доктрина „Людських відносин" - спроба вирішити основне завдання гідності робітника, задоволення його економічних потреб.

Харцберг розробив теорію „Збагачення та гуманізації праці" (Вражаючі наслідки).

У II половині XX ст. ми спостерігали відродження ідей Тейлора, коли концепції Мейо і Харцберга не спрацьовували: ухилення від ретельної праці, перекладання своїх обов'язків на інших, симуляція хвороби та ін.

В кінці 50р. XIX ст. Виникла теорія управління „Х" і „У" американця Макгрегора.

„Х" - теорія авторитарного стилю: наказ, адміністративні стягнення.

„У" - теорія демократичного стилю керівництва: методи Мейо, Харцберга.

В США останнім часом одержала розвиток прикладна соціологія праці та управління, яка включає соціальну інженерію і клінічну соціологію.

Соціальна інженерія - розробка програми перебудови структури управління. Клінічна соціологія - практичне навчання управлінців згідно і цією програмою. Українська соціологія праці та управління розвивається неоднозначно:

• до 1917р українська соціологія праці та управління розглядала проблеми аграрної праці,

• в 20-х рр. досягнено значного прогресу - в Харкові - Всеукраїнський інститут праці - розглядав проблеми управління трудовими колективами,

30-40 рр. - криза,

середина 50 рр. - процес відродження української соціології праці та управління (заводська соціологія) і гуманізація умов праці:

Ця проблема постала в 70-80 рр. У Японії фірма „Міцубісі" запропонувала кімнату розрядки (майстер, робітник і психолог) - з гуми в кімнаті розрядки фігура майстра.

В наш час українські соціологи розглядають соціологію праці і управління як 2 нерозривних аспекти життя соціуму.

Соціологія праці і управління - прикладна галузева соціологічна теорія, що досліджує соціальні аспекти трудової (виробництво, управління) діяльності в певних соціально-економічних, політичних і культурних умовах.

Або соціологія праці і управління - наука про суспільство і місце і роль в ньому праці і управління.

У предметі соціологія праці і управління розрізи 5 складових:

1. Суб'єкти праці (люди, їх стосунки).

2. Соціальні інститути у сфері праці (ВАТ, банк, завод, кооператив).

3. Соціальні трудові відносини (відноси між працівниками і групами в процесі роботи, між підприємцями і робітниками).

4. Соціальні трудові процеси - зміни стану чи статусу і ролі колективів, груп, окремих робітників.

5. Соціологічне управління соціально-трудовими процесами (планування, регулювання економіки, поширення менеджменту як дисциплінарної науки (педагогіка, психологія, соціологія, інженерія), яка перехрещується з соціологією праці і управління).

Соціологія праці і управління розглядає становлення респондентів до напрямків реформ (до ринку, до підприємства, до приватизації). Це становлення носить дуже суперечливий характер. Є протиріччя між необхідністю ризикувати і здатністю до ризику:

Висота - середня - 25%

1.2Галузеві соціологічні теорії

Ми продовжуємо розглядати проблеми с/л управління (тепер окремо вчу с/л/1 праці).Будемо аналізувати аспекти механізму управління. Це актуальна проблема теорії та методології управління

Хочу звернути увагу на те, що давній час питання управління розробляється іншими науковими дисциплінами. Лише тоді, коли соціальні проблеми загострилися. Це пов'язано з тим, що час висунув вимогу подолання в управлінні. Саме вимоги „олюднення" управління вестиме середами суспільного життя.

Що ж таке наукове управління суспільством. Це-праця приведення суб'єктивної діяльності людей у відповідність з об'єктивними потребами суспільного розвитку, його законами(В.Г. Афанасьєв)це-не стихійний, а свідомий процес. Процес цей набув особливого значення в сучасних умовах, коли необхідно назбавитися влучними мето­дами.

Почнемо з спеціального передбачення.

План:

1. Сутність якісного передбачення.

2. Методи та вимоги процесу спеціального передбачення.

3. Роль інтуїції в спеціальному передбаченні (буде обговорення на семінарі).

І. Сутність соціального передбачення

1. Спочатку короткий екскурс в історію.

Передбачення - єдина з формуванням випереджуючого відображення дійсності. Вони притаманні людству зі стародавніх часів і до тепер.

Спочатку воно мало донауковий характер, є і зараз у вигляді ясновидіння, осяяння (озарение), віщування (прорицание), пророцтво (пророчество). Саме ці форми експлуатують астрологи, екстрасенси, шарлатани та ін. Вони спираються як на наукові дані, так і на довільні здогади (домыслы).

Елементи науки про майбутні «ерутурологі» виникли ще в стародавньому Римі, коли Фалес провістив (предсказал) сонячне затьмарення 585 р. до н.е.

У повному обсязі наукові основи передбачення виявили себе лише в 20 ст.

На початку 70-х років 20 ст. провідну роль почав відігравати у ерутурологі римський клуб, що розгорнув „Глобальне моделювання" перспектив розвитку людства.

2. В сучасній літературі наукове передбачення звичайно поділяють на природно-наукове (перспективи розвитку природи) та (перспективи розвитку особистості та суспільства): ми ведемо мову про останнє.

3. Соціальне передбачення має декілька форм конкретизації:

а) передчуття (провіщення - предвосхищение) - очікування імовірнісних подій, притаманне людям (а також тваринам);

б) передбачення (складне провіщення) - притаманне лише людям – вид інтелектуальної діяльності, розмірковування про майбутнє на основі власного досвіду (уявлення про майбутнє власної долі);

в) наукове передбачення - логічний висновок із закономірностей розвитку природи чи соціальних явищ. Його вища форма (квазіпередбачення) – охоплює сукупність майбутніх змін у рамках всього суспільства.

Отже, соціальне передбачення - форма випереджаючого відображення реальності. Воно спрямоване на визначення суспільних явищ, що відносяться до майбутнього або до невідомих у даний момент, але таких, що піддаються виявленню і використанню в теорії та практиці управління.

4. Тут ми зустрічаємося з невизначеністю, тобто з неповним уявленням про майбутнє.

Вони мають 2 види:

1-й-наслідок неповного знання тенденцій та закономірностей, за яким відбувається розвиток того чи іншого процесу;

2-й-наслідок інших причин, у т.ч. випадковості.

Все, що ми сказали відноситься до обмежень, котрі накладаються на вірогідність (достоверность) і ефективність передбачення. В той же час, наше знання про незнання сприяє якісному обгрунтуванню управлінських рішень, що приймаються.

ІІ. Методи та вимоги до процесу соціального передбачення.

1. У процесі суспільного передбачення здійснюється аналіз як того, що є в реальності,

так й того, що приховуються в латентному вигляді в суспільних явищах і подіях. Цей метод вимагає від дослідників не лише опису очевидних факторів, але й уважного аналізу того, що дезорганізує розвиток подій, або, навпаки, підвищує активність тих соціальних сил, які ще є незначними за своїми впливами, але цей вплив цих стійких тенденцій до зростання.

2. Діагноз є важливішим методом суспільного передбачення.

Він вимагає, по-перше, виявлення головної тенденції, визначення перспектив розвитку соціального процесу та встановлення генеральних напрямків майбутнього соціального процесу.

Саме такий підхід допоміг Г. Форду в 1915 р. взятися за виробництво масового та дешевого автомобіля на основі перетворення своїх робітників на майбутніх покупців. Це виправдало себе вже в 30-х рр. XX ст.

Діагноз, по-друге, не повинен відволікатися на „дрібні" деталі. В його основу слід покласти урахування тих індикаторів, що ведуть до якісних змін.

Наприкінці, у 80-х рр. ХГХ ст. в Москві передбачили майбутнє вічного транспорту. Автори передбачень опустилися до дрібниць - скільки буде візників, „конок" (коних трамваїв), але не враховували те, що знаходилось у зародковому етапі - винайдення електрики, початок масового споживання нафти, - тобто те, що стало призводити до революції в громадському транспорті (візники зникнуть, їх замінять автомобілі, трамваї, тролейбуси, метро).

Діагноз, по-третє, має базуватися на оптимальному сполученні раціонального та інтуїтивного, тобто проти безмежних фантазій.

По-четверте, жоден висновок діагнозу не можна абсолютизувати, протиставляти іншим висновкам або узгоджувати з іншими за рахунок втрати якості.

І, нарешті, по-п'яте, діагноз має базуватися на макс. повн. За її нестачі, або відсутності неможливо передбачати наступні події.

В к. ХІХ- на поч. XXст. передбачали освоєння пустель. Створення штучного клімату, перемогу над раком тощо, але ніхто навіть не думав про тріумф, ракетну техніку, атомну енергію, генетичного поясу тощо, але тільки навіть не думав про прорив у космос.

Ще безпустовними були фантазії в галузі політики: КНР в 1972 р. понесе. Отже методи соціального передбачення знаходяться ще в пошуку, в процесі творчої розробки.

ІІІ. Роль інтуїції в суспільному передбаченні

1. В історії бувало не один раз, коли інтелект опинився не спроможним проникнути в сутність процеса чи явища. Тоді на допомогу приходила інтуїція як „одкровення" як несвідоме проникнення у прийдешнє.

Щоб зрозуміти цей феномен, звернемося до проротств Петро Убальді (1896 -1972) ще в 30-х рр. XXст.: забруднення атмосфери - зростання ракових захворювань; вирубку лісів; бережіть паливо - потребна альтернативам енергетики.

2. Довгий час це пояснювали теорією інтуїції (вона, мовила, не разум не силу орієнтування).

Подальше вивчення інтуїції засвідчую:

а) воно може виявлятися у формі, заснованій на почуттях (взаємовідносини в колективі - очікування майбутніх змін);

б) інтуїція в суспільному передбаченні базується на раціональному мисленні.

3. Однак, інтуїція може набути характеру осмислення (заблуждения), якщо з одного явища і процесу, де вона була однак активною, безумно перенести її на інші явища і процеси.

Індуїзм може перетворитися на прожектерство, якщо не буде спиратися на значну, харизматичну базу (це вже майже шарлатанство або дурисвітство).

4. Інтуїція на основі великої кількості найрізноманітніших відомостей використовується практично кожним представником (свідомо чи несвідомо) у розв'язанні оперативних і пероперативних проблем. У стій буде у нього, хто добре орієнтується у відносинах і обмеженнях інтуїцій.

Тепер розглянемо наступний крок алгоритму правління соціальне прогнозування.

Довгий час його не вважали самостійним етапом соціального управління.

Вродження соціальної прогностики відбулось в 20-30-х рр. XX ст. (повний етап НТР, точність соціальної системи, пробудження свого нинішнього рівня вона досягла у 80-90-х рр. ХХ ст.

В СРСР прогнозування не мало обгрунтовної методології - тому прогнози були сумнівними(одним з прогнозистів в 1927 р. писав, що близько 1942р. в СРСР зникнуть всі вмісти сілі - виникнуть пояснення нового типу прогнозували перебудову побуту в образі ком-х квартир, що в наш час відкинуть самим життям).

Наукові основи соціального прогнозування почали розроблятися в к.50-х – поч. 60-х рр.

Ми спробуємо обговорити деякі проблеми:

1. Сутність соціального прогнозування.

2. Методи соціального прогнозування.

3. Ефективність соціальних прогнозів.

І. Сутність соціального прогнозування.

1. У науковій літературі є декілька підходів до сутності прогнозування.

Поширення одержала точка зору безсуттєва Лади: - прогноз не передбачає розв'язання кроків майбутнього його завдання сприяючі науковому обгрунтуванню планів і програм розвитку.

У цьому зв'язку авторів вважають, що прогноз - вірогідне твердження про майбутнє з відносно високим ступенем достовірності.

Соціальне прогнозування не має директивного характеру (відрізняється від плану тим, що лише дає для обгрунтування рішення та вибору методів планування).

Питання для самопідготовки: тема – Економічна соціологія.

1.Коли відбулося визнання економічної соціології?

2.Хто на замовлення електротехнічної фірми "Вестрелектрик" провів на фабриках в м. Фоторні експеримент?

3.Хто на замовлення електротехнічної фірми "Вестрелектрик" провів на

фабриках в м. Фоторні експеримент?

4.Хто розробив структурно-функціональний аналіз економічної соціології?

5.Хто розробив теорію "Збагачення та гуманізація праці"(Вражаючі

наслідки)?

.6.Хто розробив теорії:доіндустріального,індустріального і

постіндустріального суспільства?

7..Хто розробив концепції про ухилення від ретельної праці,перекладання

своїх обов'язків на інших.симуляція хвороби та ін.?

.8.Коли видано першого в Україні навчального посібника "Економічна

соціологія"?

9.Хто розробив теорію управління "X" і "У"?

10..Хто автор першого в Україні навчального посібника "Економічна

соціологія"?

11..Які проблеми розглядала до 1917р. українська соціологія праці та

управління?

12.Хто першим дав аналіз капіталізму Англії,показав зв"язок між

економікою і соціологічним життям?

13..Вказати базове поняття економічної соціології:

14.Які проблеми розглядав Всеукраїнський інститут праці?

15..Хто проголосив лозунг-"Благополуччя хазяїна-благополуччя

робітника"?

16.Вказати основні напрямки досліджень в економічній соціології:

механізм економіки;

17.Які проблеми розглядав в середині 50рр. процес відродження

української соц^о^тогіитрац|,та управління і гуманізація умов праці?

18.Хто спробував проаналізувати співвідношення між виробництвом

матеріальних благ і динамікою росту народонаселення?

19.Вказати предмет економічної соціології:

20.Прикладна галузева соціологічна теорія, що досліджує соціальні

аспекти трудової діяльності в певних соціально-економічних, політичних і

культурних умовах-це:

21.Хто першим почав соціологічну перебудову теоретичної економіки,дав системний аналіз суспільства?

22..Вказати об"єкт економічної соціології:

23.Наука про суспільство і місце і роль в ньому прці і управління-це:

24.Хто дослідив зміни відносин між працею і капіталом після Другої Світової війни?

.25.Що є основним в соціології праці та управління?

26.Вказати предмет соціології праці і управління:

Тема: СТС- Місто та село

Соціальна система - це спільність взаємопов'язаних елементів.

Спеціальні соціологічні теорії. Соціально-територіальні спільноти.

В межах соціально-територіальних спільнот (СТС) відбулася різноманітна діяльність людей.

СТС можуть співпадати або не співпадати з адміністративно-теріторіальним поділом.

Це залежить від густоти населення (кількості жителів на 1 кв. км). В Голландії, Україні - висока густота населення - тому тут співпадає. В Росії - не співпадає.

В межах СТС відбуваються процеси соціального відтворення населення ( це не лише кількість населення, а і якість).

Види соціального відтворення:

• просте (кількісні і якісні показники не змінюється).

• розширене (збільшення кількості і якості населення) сьогодні - Китай, Індія.

• звужене (зменшується кількість населення, знижується якісні показники). СТС утворюють розселення населення, форми:

• країна

• регіон

• область

• район

• місто

• село

Найважливіші форми розселення - місто і село.

План лекції.

1.Предмет і завдання соціології міста

2.Актуальні проблеми соціології села

1.Міста з'являються в стародавні часи (Єгипет, Дворіччя). Масовий процес розвитку міст починається в період розвитку капіталізму. Швидне зростання міст перетворило їх на вирішальний фактор в системі розселень.

Ця роль міст зростає сьогодні і буде зростати надалі. Особливе значення мають великі міста. 1800р. - Лондон (1 млн) - 1 місто. 1940р - 40 міст-мільйонерів. Сьогодні в Україні - 5 міст: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк.

1900р - в містах проживало 13% населення світу.

1965р-30%

початок ХХІст - більше половини

В Україні - 65,9% - міське населення.

Місто - внутрішньо диференціальна підсистема суспільства, складалася історично в процесі розподілу праці.

Ця підсистема забезпечує соціальне відтворення населення.

Вона характеризується:

• полі функціональністю;

• соціальною інтеграцією;

• динамізмом соціального розвитку.

Суперечності, протиріччя, проблеми в містах: житлова криза, погіршення екологічного середовища

• адаптація сільських мігрантів до умов міста.

Це зумовило інтерес науки, так поступово виникла соціологія міста.

Історики соціології виділяють етапи розвитку соціології міста:

1. Кінець XIX - 20р ХХст. (М.Вебер „Місто", А.Вебер,Зіммель, Брюхер та інші) - цих

соціологів назвали городянами

2. 20-30р ХХст. - центром розробки соціології міста стали США

3. 40-50рр ХХст - (Хамлі, Абрамс)

4. ІІ половина ХХст - (Хатт, Андерсен, Барджес т інші) Росія, Україна (Анциферов,Кабо, Струмилін, Староверов,Тітов)Шкаратан - в Україні, Победа - проф. в Одесі

Соціологія міста розвивалась і в інших країнах. З початку ХХст. міста стали

об'єктами соціології колишнього СРСР, в т.ч. Україна.

Проблеми міста розглядалися на світовому рівні.

У вітчизняній соціології міста визначається комплексний і системний підходи - це перспективний підхід. Але сьогодні в соціології міста в Україні лише поставлені головні і центральні проблеми: (що є предметом соціології міста):

1. Предмет - визначення міста, розкриття його ролі в суспільстві, особливо процеси урбанізації.

2. Соціальні причини виникнення міста та чинники, що впливають на їх розвиток (економічні, соціологічні, культурні, політичні).

З. Соціальна структура міста (ускладнена в зв'язку з капіталізацією).

4. Міський спосіб життя.

5. Соціальне управління містом (це розвиток соціальної інфраструктури: житло, комунікації, транспорт, зв'язок).

6. Функції міста (основні напрямки життєдіяльності міста).

7. Закономірності розвитку міста (зростання населення міст з розвитком промисловості, транспорту, екології)

Окреме питання - функції міста:

1. Промислова і транспортна : міста - центри промисловості (Донецьк, Кривий Ріг)

міста - центри транспортних вузлів - зв'язок з іншими населеними пунктами.

2. Торгово-обслуговуюча.

Обслуговування в містах – с.адна проблема, що потребує наукового підходу

3. Культурно-освітня.

Культура переходить з села в місто, бандитизм з міста в село.

4. Політично –адміністративна.

Звідси здійснюється управління, розробка перспектив розвитку суспільства.

Соціологія міста - це спеціальна прикладна соціологічна теорія, що вивчає (досліджує) генезу (походження), сутність, функції, загальні закономірності розвитку і функціонування міста як цілісної системи і розробляє основні методологічні та методичні принципи його дослідження та управління ним через взаємодію і взаємовідносини індивідів.

Соціологія міста вимагає ефективного використання комплексних методів збирання соціологічної інформації.

Сучасні українські соціологи-городяни активно досліджують кризове становище наших міст:

1 . Різке падіння виробництва.

2. Загострення проблем використання трудових ресурсів.

3. Загострення соціології проблем в наслідок „економії" на соціокультурній сфері.

4. Кричущі проблеми екології.

5. Девіантна (девіація - відхилення) поведінка і розгул злочинності (кримінальна) 6.проблеми сім'ї, шлюбу, виховання.

Соціологія села виникла на початку ХХст у СІЛА. Мета: пошук шляхів пристосування сільського господарства до потреб індустріальності суспільства - Гелпін, 1915, „Соціальна анатомія сільського суспільства".

Російський вчений Енгельгард опублікував 12 листів села - після ліквідації кріпосництва.

Соціологія села пройшла великий і суперечливий шлях розвитку, подібний шляху соціології міста.

Соціологія сіла - спеціальна прикладна соціологічна теорія, яка досліджує сутність і закономірності виникнення , функціонування і розвитку села як особливого соціуму, розробляє методологічні принципи та методи дослідження села, (соціум - від латинського „спільне"). Це просторова територіальна система людей з їх проблемами, здібностями, діяльністю, відносинами та інститутами. Це елемент суспільства.

Об'єктом дослідження соціології села є сільське населення, власне село.

Предмет соціології села передбачає визначення ролі селян і села в суспільстві і в системах розселень, охоплює:

• основні чинники, що впливають на розвиток села

• спеціальні аспекти міграції сільського населення

• соціальну і професійну структуру сільського населення

• спосіб життя села

• сільську сім'ю

• особливості сільської культури - основи національної культури

• організацію вільного часу і дозвілля на селі

• зв'язки з довкіллям

• типологію сіл та ін.

Згідно з правилами соціологічних досліджень визначаємо інтерпретацію понять:

Село - з точки зору соціології - це стійка внутрішньо диференційована підсистема суспільства, що склалася історично в процесі суспільно-територіального розділу праці і має забезпечувати в основних рисах відтворення цілісну структуру суспільства.

В Україні - 29000 сіл, проживає 15,53 млн. на 01.2004р, 15,9 - на 01.2002р.

Сільський соціум - тип. соціальності, що існує як стійка спільність людей, зумовлена природними умовами організації її життя, спільним способом поселення і діяльності.

Селяни - соціальний клас, для якого характерним є заняття сільсько­господарським виробництвом, економічна самодостатність. Клас, який поділяється на страти відповідно до кількості землі, яку вони обробляють і різниці прав на неї.

На відміну від поняття сельчани - жителі села на загал.

Сучасна західна соціологія села вивчає окремі процеси, які відбуваються в сільських спільнотах соціальні наслідки впровадження нових технологій в сільському господарстві.

Українська соціологія села приділяє увагу вивченню соціальної природи урбанізації села, специфіки розвитку села в умовах фермеризації, приватизації землі, переходу до ринкових відносин, вивчення діагностики соціальних агрореформ, демократизації сільського життя, вивчення змін психології села під впливом міських стандартів, особливостей поселень малих розмірів та ін.

Йдеться про відродження і подальший розвиток модернізації соціології українського села.

В центрі уваги українська соціологія села має бути сучасний соціальний стан села, його проблеми і перспективи. Це передбачає соціальний аналіз глибокої кризи українського села в 90-х роках ХХст., її причини, прояви і процеси історичних перетворень в українському селі.

Маємо розглянути соціологічну трактовку проблем конфліктів і криз.

Будь-яке суспільство складається з різних страт, класів, груп, кожна з яких має свої інтереси і потреби, які породжують соціальну діяльність. Але потреба, інтереси і соціальна діяльність можуть не співпадати зі стратами, класами, групами. Це приводить до фази конфліктів і криз. Підходи до конфліктів і криз:

1. Повної гармонії в суспільстві не має і бути не може.

Думка про безповед. суспільство, повну гармонію - утопія. Представники цього напрямку розглядають зіткнення і суперечності (Мертон) - критикують стабільність.

2. Не погоджуються думати над категоріями, розглядають суспільство в стані стабільності, солідарності.

Парсонс.

3. 3 філософії: „основа розвитку - протиріччя" .

Намагаються помирити критиків і порядковців: „Нема абсолютно мирних суспільств, нема і абсолютно антагоністичних суспільств", суспільству характерне те і інше.

Мир і протиріччя треба реально розуміти, попереджувати і обов'язково розв'язувати.

Отже: в соціології конфлікт має виступати , як процес його вирішення і розв'язання, процес прийняття та здійснення рішень відносно виходу з конфлікту.

Виходячи з цього - основні поняття:

Соціальна паталогія - ґрунтується на відмінності між органічною хворобою і соціальним відхиленням, між нормальними і ненормальними соціальними умовами.Соціальна патологія існує об'єктивно.

Аномія - зв'язана з соцільною паталогією (з грецького „невнормоване, неврегульоване") - це відсутність чіткої системи соціальних норм, руйнація поваги до закону (за принципом „Закон -де..."). Це і відсутність необхідного закону. Соціальна напруженність - це формування в суспільстві дестабілізаційного потенціалу, який штовхає людей до різних форм соціального протесту: збір підписів під політичними, соціальними і економічними вимогами, мітинги і демонстрації, страйки, пікетування, бойкот, голодування, є і протизаконні форми протесту - створення недозволенних формувань (УНАУНСО). (11% в університеті підтримують).

Соціальний конфлікт - (лат. „зітхнення") - це наслідок загострення соціальних протиріч у суспільстві, наслідок зіткнення різних сторін, індивідів, соціальних груп, соціальних сил, соціальних інститутів та ін. Це наслідок їх свідомого протистояння в процесі реалізації суперечливих інтересів.

Соціальний конфлікти за формою прояву бувають: відкритими, явними, закритими латентними (від лат „прихований").

Приклад: закритий конфлікт - конфлікт між президентом і Парламентом Литви,

між державним бюджетом і місцевим бюджетом, між президентом України і Верховною Радою.

За роллю конфлікти поділяються:

1. Позитивні, які ведуть до прогресивних змін.

2. Негативні (між децентралізованим управлінням в Україні і інтересами чиновників).

Конфлікти вивчає конфлікторогія і соціологія конфліктів.

Вища виява соціології конфлікту - соціальна криза ( поворотний пункт) - це такий соціальний, політичний, економічний і культурний стан суспільства, держави, соціуму, галузей, за умов якого на основі найвищого загострюється соціологічні протиріч, порушується їх стабільність, нормальне функціонування, розвиток.

Соціальний конфлікт - глибока дестабільність соціальна системи, яка загрожує існуванню соц.системи. Але сама по собі ще не означає заміну даної системи іншою.

Соціальні кризи можуть бути широкими (криза сільського господарства), загальними, всезагальними (охоплює все суспільство, сфери життя), частковими (обмеженими), тобто такими, яка і поширюється на ту або іншу сферу життя (глобальна криза освіти поч.. з 90-х рр. ХХст., криза парламентська).

У своєму розвиткові соціальні кризи проходять 3 етапи:

1. Передкризовий (накопления кризових чинників).

2. Власне криза.

3. Вихід з соціальної кризи (часткові зміни системи або заміна системи (розпад СРСР)).

Соціальна криза може вести як до негативних, так і до позитивних наслідків.

Саме таку кризу пережила Україна в 90р ХХст., в т.ч. і українське село. Село, сільське господарство і весь АПК як і вся країна опинились 90р ХХст в стані глибокої соціально-економічної кризи, наслідки і прояви якої ще не подолані. Криза села обумовлена катастрофічним падінням аграрної економіки. Скорочення виробництва різних галузях сягала від 30 до 50%, в зв'язку з цим занепала і харчова промисловість (скорочення в 3-4р), виробництво борошна, хлібобулочних виробів і тд.

Промисловість - це оточуюче середовище для сільського господарства. В промисловості вище зарплата, в с/г - ріст виробництва продуктів.

1990р-100%, 1998р-42%.

В умовах падіння сільського господарства село потерпало від масового безробіття, хронічної невиплати зарплати, повного зубожіння селян, неможливості придбати найнеобхідніше: одяг, взуття, ліки, паливо, постійного виключення електроенергії, збою у роботі транспорту, занепаду культурного життя...

Без роботи залишилося 1,2 млн працездатних селян. Посилилася міграція в місто, де те ж безробіття, що привело до міграції за кордон. Приблизно 1 млн переїхало на мізерні заробітки в Росію, Польщу. Зросла смертність, зменшилась народжуваність. Село катастрофічно старіло, зростала демографічна навантаженість на селі - на 1,3% працездатних - припадає 1,6% непрацездатних. Виникла і поглибилась демографічна криза. З 29000 сіл - 8000 сіл офіційно віднесено до занепадаючих та вимираючих.

Швидких темпів набувала соціальна поляризація (поділення на багатих і бідних), співвідношення 1:10 за світовим станом . На Україні - 1:33.

Це посилило соціальну напругу.

Дехто з політиків зазначив: „В Україні не має бідних та багатих, а є трудоголіки і ледарі".

Економіст Гейне: „Село - це витягнута стрічка, на одному кінці якої дуже бідні, на другому - дуже багаті, посередині - ті, що ледве животіють".

За даними президентської адміністрації у нас 25% бідних. ООН віднесла нас до країн, що мають зростаючу питому вагу бідності. (За світовими нормами - 12%).

Мізерна оплата праці:

1 година - 8-50 центів в с/г, в Польщі - більше 2 $, в США - 26$.

Кількісні і якісні показники споживання різко пішли вниз.

Споживання продуктів знизилося споживання жирів знизилося у 3 рази, виявилась прихована форма голоду - недоїдання.

Соціальна інфраструктура села: клуби, лікарні, школи, зв'язок відкотилися до 30% нормативів.

Колгоспи вже не могли утримувати інфраструктуру, колгоспи почали розвалюватися, держава відмовилась утримувати сільську інфраструктуру, вихід -передати сільську інфраструктуру на баланс місцевих рад ( по принципу: спасіння утопаючих - справа самих утопаючих).

У 1999р ще цілком подобалось жити в селі 25,9% опитуваних, 1991р - 68,5%.

40% сімейних жителів села в 1999р заявили, що вони не бажають, щоб їх діти успадкувати соціальний статус і майновий стан батьків.

Отже: стан села був загрозливим. Йшлося про існування села, АПК, країни нашої на загал.

Причини криз 90р ХХст.:

1. Історія нашого села, починаючи від кріпацтва, реформи 1861р, яка звільнила селян без землі, столипінської агрореформи, яка не завершилася успіхом, примусової колективізації, в 60-70р - розширення колгоспів, до продовольчої програми Брежнєва і сучасних реформ - на всьому цьому етапі село було об'єктом безперервних експериментів, але ці експерименти завершилися провалом, все більшим зануренням села у безперспективність.

2. Здійснювалась неадекватна часу та умовам аграрна політика, яка йшла по принципу: крок вперед, 2 назад, низький рівень керівництва (5р - 13 міністрів змінилося).

3. Критичне фінансове становище - держава скоротила інвестування, а те що інвестується не доходить до села.

4. Відчудження селянина від землі і наслідків своєї праці.

5. Негативну роль відіграв інформаційний скорочений доступ преси до села. Це привело до культурної деградації, хоча сільська культура завжди була основою національної культури. Відбулася релігізація свідомості селян.

Сьогодні на селі 2 культурних цінності:

1. Клуб.

2. Церква (за останні роки побудовано церкви у більшості сіл).

Вихід: провести реформу:

1. Треба зорієнтувати державу на формування хазяїна-власника.

2. Розробити загальні правила гри на аграрному ринку (за Саблуком).

Потрібно запобігти насаджуванню однієї форми власності. Потрібна активна соціальна політика.

В 1999р за дослідженням відбувся перелом у свідомості селянина, 54,4% опитуваних підтримали приватизацію на землю, що привело до президентського наказу „Про приватизацію землі", 1999р.

Реформи пішли активніше, було створено 14000 агро формувань на приватній основі, зникли колгоспи і радгоспи, з'явилися фермери (мало), орендарі, члени господарств на приватній основі, індивідуальні власники. Тобто стверджувалася багатоукладність, соціальна диференціація.

У 2000-2002рр - становище змінилось на краще. Збір зернових збільшив до 40 млн. тон. Зросла врожайність в певній мері, поголів’я (особливо корів, частково свиней).

Під час кризи було дуже знижене поголів’я свиней, овець, не створювався державний резерв, що привело до продовольчої кризи 2003р.,яка ще не закінчується.

Адміністративними методами Уряд намагався вийти з кризи - це привело до росту ціна 54% господарств збиткові, інвестиції - 23 грн. на 1, 1991р - 290грн.

60% державного бюджету в СРСР виділялося на інвестицію сільського господарства. Сьогодні - 4%.

Питання для самопідготовки: тема- СТС

І.Коли виникло перше місто?

2.Назвати соціологів-городян 40-50р.20ст.:

3.Спеціальна прикладна соціологічна теорія,яка досліджує сутність і

закономірності виникнення.функції і розвитку як особливого

соціуму,розробляє методологічні принципи та методи долідження села-це .

4.Відмінності між органічною хворобою і соціальним відхиленням,між

нормальними і ненормальними соціальними умовами-це:

5.Вказати причини кризи 90р.20ст. на Україні:

6.Де виникло перше місто?

7.Назвати соціологів-городян в 2 половині 20ст.

8.Вказати об"єкт дослідження соціології села:

9.Відсутність чіткої системи соціальних норм,руйнація поваги до закону-це:

10.Скільки відсотків населення проживало в містах в 1900р?

11.Назвати соціологів-городян в Україні:

12.Визначити предмет соціології села:

13.Формування в суспільстві дестабілізаційного потенціалу, який штовхає людей до різних форм соціального протесту-це:

14.Що включає мезосередовище, як середовище розселення?

15.Скільки відсотків населення проживало в містах в 1965?

16.Вказати предмет соціології міста:

17.Стійка внутрішньо диференційована підсистема суспільтсва.що

склалася історично в процесі суспільно-територіального розподілу праці імає забезпечувати в основних рисах відтворення цілісної структури суспільства-це:

18.Вказати форми соціального напруження:

19.Що включає мікросередовище як найближче соціальне оточення?

а)друзів;б)сусідів;в)рідних;г)установка на кількість дітей;д)ваш варіант.

20.Скільки відсотків населення проживає сьогодні в Україні?

21.Вказати соціологічні причини виникнення міста та чиннники,що

впливають на їх розвиток:

22.Типологія соціальності, що існує як стійка спільність людей зумовлена природними умовами організації її життя,спільним способом поселення і діяльності-це:

23.Наслідок загострення соціологічних протиріч у суспільстві,наслідок

зіткнення різних сторін,індивідів,соціальних груп,соціальних

сил,соціальних інститутів-це:

24.Яка кількість населення проживала на початку 21 сталіття?

25.Що передбачає розвиток соціальної інфраструктури міста?

26.Соціальний класдля якого характерним є заняття сільско-

господарським виробництвом,економічна самодостатність-це:

27.Назвати соціологічні конфлікти за формою прояву:

28.Внутрішньо диференціальна підсистема суспільства, складалася

історично в процесі розподілу праці-це:

29.Вказати закономірності розвитку міста:

З0.Клас.який поділяється на страти відповідно до кількості землі,яку вони обробляють і різниця прав на неї-це:

31.Які бувають за роллю конфлікти?

32.Чим характеризується місто?

33.Вказати функції міста:

З4.Жителі села на загальному-це:

35.Що є вищим виявом соціології конфлікту?

36.Вказати суперечності, протиріччя, проблеми в містах:

37.Спеціальна прикладна соціологічна теорія,що вивчає генезу,сутність,функції,загальні закономірності розвитку і функціонування міста як цілісної системи і розробляє основні методологічні та методичні принципи його дослідження та управління ним через взаємодію і взаємовідносини індивідів – це :

З8.Українська соціологія села приділяє увагу вивченню:

39.Вказати які соціологічні кризи можуть бути :

40.Назвати соціологів-городян кінця 19ст.-20р.20ст.: .

41.Що свідчить про кризове становище наших міст?

42.Вказати підходи до конфліктів і криз:

43.Вказати етапи,які проходять соціологічні кризи :

Рекомендована література:

Андреев А. Етнічна революція та реконструкція пострадянського простору / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 1. С. 105-114.

Арат А. Концепція громадянського суспільства: сходження, занепад і відтворення - і напрямки для подальших досліджень / / Політичні дослідження. 1995. № 3.

Атоян А.М. Соціальна маргіналістіка / / Політичні дослідження. 1993. № 6.

Ахієзер А.С. Соціально-культурні проблеми розвитку Росії. М., 1992.

Бхаскара Р. Товариства / / Соціологос. М., 1991.

Батунскій М.А. Православ'я, іслам і проблеми модернізації в Росії на рубежі XIX-XX століть / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 2. С. 81-90.

Беккер Д. У суспільстві - про суспільство / / Соціологос, М., 1991.

Белл Д. Постіндустріальне суспільство / / Америка. 1977. № 9.

Бородін Є.Т. Сучасна соціологія суспільства в контексті історії / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 1.

Бредлі Дж. Громадські організації та розвиток громадянського суспільства в дореволюційній Росії / / Суспільні науки і сучасність. 1994. № 5.

Бюрократія і суспільство. М., 1991.

Вайдкун П. Трудове суспільство рухається до свого кінця: Сучасна світова релігія в глухому куті / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер. 11. 1992. № 2. С. 54-58.

Валлерштайн І. Капіталістична цивілізація / / РЖ «Соціологія». 1993. № 3-4.

Вінер Н. Кібернетика і суспільство. М., 1958.

Витаньи І. Суспільство, культура, соціологія. М., 1984.

Вишневський О. На півдорозі до міського товариства / / Людина. 1992. № 1.

Гелбрейн Д. Економіка та цілі суспільства. М., 1978.

Гелбрейт Д. Нове індустріальне суспільство. М., 1969.

Громов Л. Що ж визначає громадський саморозвиток? / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1993. № 10. С. 134-137.

Дмитриев А.В., Степанов Е.И., Чумиков А.Н. Російський соціум у 1995 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1996. № 1. С. 6-24.

Старе Н.І. Традиції та модернізація в сучасній Росії / / Соціологічні дослідження. 1992. № 10.

Зарубіна Н.Н. Самобутній варіант модернізації / / Соціологічні дослідження.

1995. № 3.

Зімін А. И. Європоцентризм і російську національну самосвідомість / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 55-62.

Зіммель Г. Екскурс по проблемі: як можливо суспільство? / / Питання соціології. 1993. Т. 2. № 3. З 16-26.

Іванов В.Н. Реформи і майбутнє Росії / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 21-27.

Капусткин Е.В. Соціальні реформи в Росії: історія, сучасний стан, перспективи / / Соціально-політичний журнал. 1995. № 1.

Кістяківський Б.А. Суспільство та індивід / / Соціологічні дослідження. 1996. № 2. С. 103-114.

Козлова Н.Н. Чи будемо ми жити у «всесвітньої селі»? / / Чи будемо ми жити у «всесвітньої селі»? М., 1994.

Коллінгвуд Р. Дж. Новий Левіафан, або людина, суспільство, цивілізація і варварство / / Соціологічні дослідження. 1991. № 11. С. 97-114.

Фарбувальники В. Орієнтири прийдешнього? Постіндустріальне суспільство і парадокси історії / / Суспільні науки і сучасність. 1993. № 2.

Крозье М. Основні тенденції сучасних складних товариств / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 6-7.

Лапін Н.І. Модернізація базових цінностей росіян / / Соціологічні дослідження. 1996. № 5. С. 3-23.

Лейн Д. Зміни в Росії: зростання політичної еліти / / Соціологічні дослідження. 1996. № 4. С. 30-39.

Лобізм в Росії / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 54-63.

Лобізм в Росії: етапи великого шляху / / Соціологічні дослідження. 1996. № 4. С. 3-11.

Луман Н. Поняття суспільства / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994. С. 25-42.

Луман Н. Тавтологія і парадокс у самоопис сучасного суспільства / / Соціологос. М., 1991.

Лурье С. Культурно-психологічні чинники розпаду селянської громади / / Людина. 1992. № 4.

Манхейм К. Людина і суспільство в століття перетворення. М., 1991.

Модернізація в Росії і конфлікт цінностей. М., 1994.

Моїсеєв Н.Н. Про механізми самоорганізації суспільства і місце Розуму в його розвитку / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 8.

Моїсеєв Н.Н. Інформаційне суспільство: можливості та реальність / / Політичні дослідження. 1993. № 3.

Мосс М. Товариства. Обмін. Особистість: Праці з соціальної антропології / Пер. з фр. М.: «Східна лит.» РАН, 1996. 360 с.

Несбітт Дж., Ебурдін П. Що нас чекає в 90-і роки. Мегатенденціі: Рік 2000. М., 1992.

Суспільство в процесі перетворень: Проблеми і тенденції (Зведений реферат) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер.11. 1992. № 2. С. 128-138.

Суспільство приватних осіб (за «круглим столом» обговорюються проблеми захисту прав громадян) / / Людина. 1994. № 2.

Осипов Г.В. Про концепції і стратегії соціального розвитку Росії / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 8.

Павленко Ю.В. Ранньокласові суспільства: генеза і шляхи розвитку. Київ, 1989.

Парсонс Т. Поняття суспільства: Компоненти та їх взаємини / / РЖ «Соціологія». 1993. № 3-4.

Перегудов С.П. Громадянське суспільство: «тричленна» або «одночленним» модель / / Політичні дослідження. 1995. № 3.

Пивоваров Ю.А. Світова урбанізація та Росія на порозі XXI століття / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 3. С. 12-22.

Прохоров Б. Суспільство та громадське здоров'я / / Людина. 1993. № 5.

Рокити А. И. Майбутнє Росії: соціально-технологічна модель / / Суспільні науки і сучасність. 1996. № 2. С. 5-11.

Ратковский Е. Церква, держава, громадянське суспільство / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1994. № 4.

Ратковский Е. Еволюція східних товариств: синтез традиційного і сучасного. М., 1984.

Ризик історичного вибору в Росії / / Питання філософії. 1994. № 5. С. 3-26.

Рісмен Д. Деякі типи характеру і суспільство / / Соціологічні дослідження. 1993.

№ 5, № 7. С. 144-151.

Романенко С.M. Про методику дослідження російського суспільства / / Соціологічні дослідження. 1995. № 1. С. 127-131.

Російський соціум у 1994 році: конфліктологічної експертиза / / Соціологічні дослідження. 1995. № 2.

Рукавишников В.О. Соціологічні аспекти модернізації Росії та інших посткомуністичних суспільств / / Соціологічні дослідження. 1995. № 1. С. 34-46.

Рукавишников В.О. Соціологія перехідного періоду (закономірності та динаміка змін соціальної структури і масової психології у посткомуністичній Росії та східноєвропейських країнах) / / Соціологічні дослідження. 1994. № 6. С. 25-31.

Серебреников В., пластівців А. Соціальна безпека Росії. М., 1996.

Соколов В.М. Моральні колізії сучасного російського суспільства / / Соціологічні дослідження. 1993. № 9.

Сорокін П.А. Вчення про будову суспільства / / Сорокін П. Загальнодоступний підручник соціології. Статті різних років. М., 1994. С. 16-69.

Сорокін П. Людина і суспільство в умовах лиха (фрагменти книги) / / Питання соціології. 1993. № 3. С. 53-59.

Сорокін П.А. Людина. Цивілізації. Суспільство. М., 1992.

Сорокін П.А. Сучасний стан Росії / / Політологічні дослідження. 1991. № 3. С. 168-171.

Соціальна маргінальність: Характеристика основних концепцій і підходів в сучасній соціології (Огляд) / / Суспільні науки. РЖ «Соціологія». Сер. 11. 1992. № 2. С. 70-83.

Соціальні реформи в Росії: історія, сучасний стан та перспективи. СПб., 1995.

Спенсер Г. Суспільство як організм / / Зомбарт В. Соціологія. Л., 1926.

Стариков Е.Н. Маргінал і маргінальність в радянському суспільстві / / Робітничий клас і сучасний світ. 1989. № 4. С. 142-155.

Турів І.С. Суспільство як соціальна система / / Соціально-політичний журнал. 1994. № 7-8.

Уоллерстейн І. Суспільний розвиток чи розвиток світової системи? / / Питання соціології. 1992. № 1. С. 77-88.

Фарж А. Маргінали / / Досвід словника нового мислення. М., 1989.

Фахтуллін Н.С. Мала соціальна група як форма суспільного розвитку. Казань, 1989.

Франк С.Л. Духовні основи суспільства / / Українське зарубіжжя. Л., 1991.

Людина і суспільство: Основи сучасної цивілізації: Хрестоматия. М., 1992.

Шелл Дж. «Середу і суспільство», або «Інвайроментальная соціологія»? / / Соціологічні дослідження. 1992. № 12.

Шілз Е. Суспільство та суспільства: макросоціологіческій підхід / / Американська соціологія. М., 1972.

Ерліх А.Р. Сучасні світові системи в аналізі Птохана Галтунга / / Соціально-політичний журнал. 1992. № 2-3.

Ядов В.А. Росія у світовому просторі / / Соціологічні дослідження. 1996. № 3. С. 27-31.

Ядов В.А. Символічні і прімордіальние солідарності (соціальні ідентифікації особи) в умовах швидких соціальних змін / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994.

Яковлєв І.П. Системно-циклічний підхід у дослідженнях російського суспільства / / Проблеми теоретичної соціології. СПб., 1994. С. 142-151.

Яковлєв І.П. Системно-динамічні особливості російського суспільства / / Соціально-політичний журнал. 1993. № 5-6.

Тема: Вступ до курсу СПТУК.

СПТУК – дисципліна що передбачає соціально-психологічний аспект знань про особистість, групу та колектив в професії. СПТУК вивчає взаємини щодо реалізації інтересів і виявлення рішень в професії. Актуальність вивчення СПТУК передбачає необхідність вивчення знань і основ соціології та менеджменту, що дає необхідність зрозуміти суть управління колективом щоб не стати бездіяльним об’єктом соціально-психологічного маніпулювання. СПТУК розглядають як цілеспрямовану діяльність по досягненню групової мети, це передбачає зіткнення різних інтересів, тому СПТУК не тільки конфлікт, а і спосіб його вирішення. СПТУК можна визначити через процес прийняття рішень, що стосуються інтересів учасників конфлікту. СПТУК залежить від економіки, права, моралі, культури. Ця сфера соціального життя пов’язана з проведенням волі особистості і управління колективом.

В основі курсу лежать філософські, психологічні та управлінські знання.

СПТУК має 3 рівні:

• Теоретичний - здійснюються наукові дослідження, по управлінню колективом.

• Прикладний: 1) галузевий

2) спеціальний

На цьому рівні здійснюється практичне застосування теорії СПТУК

• Емпіричний (дослідницький)

Функції СПТУК :

• Теоретико-методологічна – використовує всі теоретичні висновки і положення науки .

• Прикладна – використовує положення СПТУК для конкретної ситуації. Продукт цієї функції – практичні поради і рекомендації конкретним учасникам групи.

• Прогностична – робить прогнози розвитку групи.

• Виховна – виховує свідоме ставлення до учасників групи.

• Світоглядна – зумовлює утвердження цінностей, ідеалів і норм цивілізованої поведінки у групі.

• Інтегруюча – пов’язана з ідеологією і релігією.

СПТУК вирішає пограничні питання управління соціумом на перетині соціально історичних, психологічних, юридичних і управлінських наук.

Об’єкт СПТУК – соціально-психологічна сфера суспільства з усіма явищами і процесами, що в ньому відбуваються.

Предмет СПТУК – закономірності формування СПТУК, форми і методи її функціонування і використання в державно в групі колективів і соціумів. Особливості в тому, що вона розглядає особистість, групу і колектив в соціально-психологічному і управлінському контексті.

Мета: ознайомитися з основними соціально-психологічними теоріями управління колективом.

Завдання: проаналізувати основний соціально-психологічних матеріал з питань управляння колективу. Вибрати найголовніші, необхідні моменти СПТУК для особистого користування.

Джерелознавчою базою курсу стали дослідження вчених: О.Конт «Соціологія», Фрейд : «Психологія», Мескон «Менеджмент» та інші.

Методи СПТУК:

1. Загальні методи дослідження соціальних об’єктів(концепції) :

соціологічний метод, культурологічний, натуралістичний (географічний, психологічний – біховіоризм, біологічний), функціональний, системний, теологічний, антропологічний, історичний, соціальний (правовий, культурологічний, демократичний, соціально-економічний).

2. Загально-логічні методи

метод аналізу і синтезу, поєднання історичного і логічного аналізу, моделювання, математичний метод, прогностичний метод.

3. Методи емпіричних досліджень:

використання статистичних даних, аналіз документів, тестування, анкетне опитування, лабораторні експерименти, контроль за поведінкою групи людей в умовах експерименту.

Шість точок зору на вивчення СПТУК:

1) метатеорія, що інтегрує усі знання про СПТУК;

2) ототожнюють з соціологією;

3) загальна теорія, що досліджує СПТУк, як цілісний об’єкт;

4) система закономірностей розвитку та функціонування управління колективом;

5) наука про закономірності розвитку і функціонування управлінням колективу в умовах демократії;

6) вивчає соціально психологічної системи управління колективу як сукупність соціальних інститутів і основу розвитку СПТУК.

Головне завдання СПТУК:

вивчення загальнотеоретичного.. матеріалу з соціології, психології і менеджменту відповідно до професії моряка.

Проблеми соціально-психологічних і управлінських процесів в групі і колективі.

• Ідейно-теоретичне і філософське підґрунтя соціально-психологічних і управлінських процесів.

• соціально-психологічні і управлінські системи.

• соціально-психологічна і управлінська практика, діяльність , участь , поведінка.

Методологічна основа СПТУК: загальнотеоретичне дослідження особистості, групи і колективу на рівні філософ. обґрунтування соціально психологічного управління.

Основне завдання: визначити роль особистості в колективі.

1. участь в житті групи і колективу;

2. поєднання досягнень соц.-психологічної думки України;

3. подолання стереотипів.

Точки зору на СПТУК

• СПТУК це процесс боротьби особистості за утвердження в групі чи колективі. (Дюверже, Макейовелі)

• Специфічний вид діяльності суб’єктів пов’язаний з боротьбою за утвердження особистості в групі чи колективі. (Ільїн та Федоров)

• СПТУК – діяльність осіб мікро- і макрогруп в колективі. (Семків)

Рівні функціонування:

• Мега-

• Мікро-

• Макро-

Концепції СПТУК:

• Теологічні

• Натуралістичні

• Географічна

• Біологічна

• Психологічна

• Соціальна

• Соціально-єкономічна

• Правова

• Культурологічна

• Демократична

• Управлінська

Категорії СПТУК

1. Діалектика соціально-психологічного буття і свідомості.

2. Взаємозалежність і взаємозв’язок особистості і суспільства.

3. Система відносин “людина і суспільство”.

Виміри СПТУК:

• За формою здійснення - соціально-психологічні і правові інститути і норми – тип регулювання соціально-психологічного процесу

• За змістом - виражається в соціально-психологічних програмах, що характеризуються відповідними ціннісними орієнтирами і метою

• Як процес взаємодії представників різних соціальних груп, що передбачає зіткнення і боротьбу інтересів, конфлікт та його вирішення.

Загальні запитання:

1) Сфера життя суспільства і взаємини різних груп щодо процесу прийняття рішень, що стосуються інтересів різних груп - це:

2) Функції СПТУК суспільства:

3) Яка функція виховує свідоме ставлення до учасників групи чи колективу:

4) Перечислити категорії СПТУК:

5) Вказати методи СПТУК:

6) Наука, об’єктом якої є соціальна психологічна сфера життя суспільства і всіма явищами які відбуваються в ньому:

7) Що є об’єктом СПТУК:

8) Яка функція використовує всі теоретичні висновки і положення традиційної СПТУК науки:

9) Від чого залежить СПТУК:

10) Що передбачає СПТУК:

11) В чому актуальність вивчення «СПТУК»:

12) Перечислити виміри СПТУК:

13) Вказати місце СПТУК науки серед суспільних дисциплін:

14) Вказати склад загальних методів дослідження соціально-психологічних об’єктів:

15) Виміри СПТУК, як процес взаємодії представників різних соціальних груп - це:

16) Яка функція робить прогнози соціально-психологічної діяльності:

17) Якими є виміри СПТУК за формою здійснення:

18) Вказати склад загально-логічних методів:

19) З чим пов’язана СПТУК, як сфера соціально-психологічного життя:

20) Вказати проблеми СПТУК:

21) Яка функція зумовлює утвердження цінностей, ідеалів і норм цивілізованої соціально-психологічної поведінки:

22) Якими є виміри СПТУК за змістом:

23) Вказати предмет СПТУК:

24) Вказати склад методів емпіричних досліджень:

25) Яка функція пов’язана з ідеологією:

26) Вказати особливості СПТУК:

27) Головне завдання СПТУК:

Тема : Основні етапи становлення СПТУК.

СПТУК як навчальна дисципліна виникли на початку 21 століття, як спеціальна, прикладна соціолого-психологічна теорія, що включає в себе менеджмент та управління, розглянемо основні положення інтегруючих наук (соціології психології та менеджменту) які лягли в основу СПТУК. Поняття особистості, колективу та управління ними, піднімали стародавні філософи. Конфуцій стверджував: не роби відносно інших того, чого не бажаєш собі. (закон бумеранга). Платон поділив суспільство на групи: мудрі правителі 3%, воїни охоронці 7% ті ремісники і селяни 90%, і визначив першим можливі варіанти управління меншості більшістю. Варіанти управління: один із них – демократія (владу народу), яка приведе до тиранії більшості або тоталітаризму. Аристотель поділив форми управління колективом на правильні (монархія, аристократія, політія) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Політія – включала доброчинність, багатство і свободу.

Демокріт і Декарт займалися розробкою питань управління групами і масами.

Нетрадиційні варіанти соціально-психологічних теорій управління належать теологічному напрямку соціології психології і менеджменту. Кожна з віток релігії: буддизм, християнство з православ’ям, католицизмом а протестантизмом, мусульманство та інші виробило певні методи впливу на свідомість особистості і колективу.Цікавим є підхід до особистості і колективу у Італійського філософа Макіавеллі. Основна ідея його вчення зводиться до фрази: Мета виправдовує засоби (поведінка хитрого лиса). Період військової демократії і війни всіх проти всіх в історії людства описав Гоббс, вказавши варіанти подолання конфліктів між особистістю и колективом.«Левіафан…» він пропонує два варіанти налагодження відносин: домовленість, підкорення. Англійський філософ Джон Локк звернув увагу на розвиток особистості її свободу яку може обмежити тільки закон (лібералізм). Гегель запропонував теорію домовленості між особистістю і колективом та державою, яку може реалізувати громадянське суспільство (об’єднання, гуртки, партії).Теорію високо моральності кожної особистості розробив Фіхте. Стверджував, що держава як апарат насилля і управляння – тимчасова, бо їй на зміну прийде високо організованість кожної особистості коли нікого не треба буде контролювати (анархізм).Рівний розподіл благ і обов’язків між всіма лежить в основі утопічного соціалізму (Томас Мор фантастичний твір «Утопія» і кампанела «Місто сонця»). Ідеї цих філософів лягли в основу практичної теорії управління суспільством – соціалізму. Карл Маркс. Його теорія застосована на матеріалізмі і матеріалістичній діалектиці у вивченні суспільства.Монізм – філософське вчення, яке вивчає одне начало – матерію або дух. Монізм матеріалістичного розуміння полягає в тому, що Карл Маркс розглядав історію як живий організм, в якому взаємодіють не випадкові чинники, а функції залежних елементів єдиного цілого, що підлягають дії об`єктивних закономірностей соціального розвитку. З економічних закономірностей виділив сукупності суспільних явищ і матеріальних відносин. Ці сукупності поруч з економічними відносинами становлять економічну структуру суспільства, або базис, на який опирається надбудова (економічна, правова та інші). В дослідженні суспільних явищ виділив критерій повторюваності, що дало можливість виділити спільне в соціальному устрої різних країн світу. Застосовував поняття ,,суспільно-економічна формація” – це історично окреслений тип суспільства, що ґрунтується на певно способі виробництва (єдність продуктивних сил і виробничих відносин). Зміна епохи історії людства – це процес зміни прогресуючих способів виробництва. В основі зміни-суперечності між рівнем продуктивних сил і виробничими відносинами. Це виявляється в боротьбі протилежних класів і вирішується соціальною революцією, в якій перемагає пролетаріат – це веде до звільнення суспільства від експлуатації і до безкласової формації. Утопічна ідея марксизму – месіанська роль пролетаріату. Маркс в теорії управляння особистістю і колективом розглянув питання конфлікту між працею і капіталом, робочою силою і керівництвом, хоч спеціально питаннями соціології, психології і менеджменту він не займався.В середині 19 століття закони природи фізики, біології були перенесені на суспільство.Сем-Сімон філософ неопозитивіст першим переніс фізичні закони на людство. Його секретар Конт після кількарічних записів викрав праці Сем-Сімона і на їх основі видав підручник соціології.В кінці ХІХ ст. розробив проблеми соціології Дюркгейм: природа суспільства, стани суспільства, методи дослідження і статус соціології. В 1896 р. в м. Бордо очолив першу кафедру соціології, редактор журналу ,,Щорічник” (12 томів). Розробив правила соціологічного пізнання, які гарантували ефективність наукового пошуку:

1. Факти як предмети, що давало можливість розглядати суспільство зовнішніми об`єктивними методами.

2. Соціальні факти пояснювались факторами:

а) об`єктивного існування відносно окремих індивідів,

б) мають примусовий вплив на індивідів.

Дюркгейм:«Соціологія - це наука про соціальні факти, ідеї, норми, цінності, виробленні колективною свідомістю людей. Їх вплив здійснюється через спеціальні інститути (правові, релігійні)».

Спенсер. Займався аналізом змін у суспільстві і розподілом праці, яка послаблює роль релігії. В наслідок швидкого оновлення соціального життя розвивається традиційний порядок і устої, що підпорядковуються країні. У суспільстві стає більше людей без усвідомлення мети, що відчувають свою непотрібність –це явище аномії – це стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи про існування певних норм, ставиться до них негативно або байдуже, що призводить до самогубства. Більш глибше цю проблему дослідив Спенсер. Поділив суспільство на військове і традиційне (конформізм).

Вебер.Розробив «теорію соціальної дії». Ввів поняття ,,ідеальний тип” – еталон у дослідженні. Розробив ,,типи ідеальних дії”:

1. Цілераціональна (виразно уявляється засоби здійснення , а також зворотна реакція на твої дії). Критерії раціональності – успіх. ( Макіавелі: ,, Мети виправдовує засоби” ).

2. Ціннісно-раціональна (на основі свідомої віри в цінності поведінки (Західна Європа).

3. Афекта ( на основі неусвідомлених імпульсів і почуттів, на підсвідомості).

4. Традіційне (на основі звички).

Поділив суспільство на 3 статусних групи:

1. Багаті. 2. Престижні. 3. Владні.

Визначив типи управління:

1. Традиційне управління – на звичках, традиціях, підкорінні (влада монарха).

2. Харизматичне (божий дар) – безпечна довіра до лідера чи вождя.

3. Легальне управління – базарується на довірі до права і підкоренні не особистості, а закону. Самим чистим типом легального управління є бюрократія.

Теорія дій (Вебер). В основі суспільного життя активна діяльність індивіда під впливом стимулів: 1. Людина чекає на схвалення глядачів.

2. Діяльність притаманна людині, як одна із її суттєвих ознак.

Символічний інтеракціонізм (Емерсон) – соціальний процес розглядається як процес становлення та зміни соціальних значень, постійне визначення і пере визначення ситуацій і взаємодії їх учасників.

На основі теорії дії і інтеракції створено концепцію ,,нового гуманізму” , яка має два напрямки:

1. Феноменологія (Бергер, Лукман) – суспільство характеризується загальною свідомістю його членів. Образ суспільства формується у процесі дискусії. Людина створює сприятливий для себе образ, потім маніпулює цим образом, як чимось реальним. Хоч в дійсності суспільству в період створення і після того є чимось іншим.

2. Етнометодологія – кожен член суспільства відчуває, що його існування залежить від показників і завдань, які стоять перед суспільством в цілому.

Парсонс. Розробив структурно-функціональний підхід до вивчення суспільства. Нормально діяти суспільство може тільки в умовах стабільності. Нестабільності і конфлікти загрожують суспільству (вороги суспільства).

Зіммель.Вважає, що конфлікт це двигун прогресу. Без нього суспільство не може розвиватись. В результаті конфлікту (зіткнення протилежних несумісних інтересів) відмирає старе і перемагає нове в суспільстві.

Неоконсерватизм (консерватизм – збереження старих традицій).

Основні положення:

1. Те, що можна не змінювати, змінювати не потрібно.

2. Індивід не може бути розумним, розумний загал.

3. Слід враховувати близькі і далекі перспективи і наслідки.

4. В здоровому суспільстві повинні взаємодіяти всі верстви.

5. Людина недосконала, тому вона не може створити досконалий соціальний порядок.

Два напрямки:

1. Теоретико-методологічний:

1.1. Специфічне пояснення взаємодії ,,еліта-маса”;

1.2. Пессимізм в оцінці ,,людської природи”;

1.3. Суспільство – це статична і внутрішньо збалансована система, в якій протипоказані радикальні зміни.

2. Соціально-політичний:

2.1. Пропаганда ,,сильної влади”;

2.2. Обмеження демократії;

2.3. Застосування зброї проти незадоволених.

Технологічний детермінізм.Має два напрямки:

1.Технологічний песимізм (К. Ясперс). В усіх нещастях звинувачують техніку, що знищує природу і прирікає людину на вимирання. Перетворює людину в машину.

2.Технологічний оптимізм (Дракер). Прославляють техніку.

Предмет психології в традиційних уявленнях Душа (всі дослідники до початку XVIII століття –перші- Діоген та Декарт) Явища свідомості (англійська емпірична ассоцианистская психологія - Д. Гартлі, Джон Стюарт Мілль, А. Бен, Герберт Спенсер) Безпосередній досвід суб'єкта (структуралізм - Вільгельм Вундт) Інтенціональних актів свідомості (функціоналізм - Франц Брентано) Походження психічних діяльностей (психофізіологія - Іван Михайлович Сєченов) Поведінка (біхевіоризм - Джон Уотсон) Несвідоме (психоаналіз - Зигмунд Фрейд) Процеси переробки інформації і результати цих процесів (гештальт-психологія - Макс Вертгеймер) Особистий досвід людини (Гуманістична психологія - Абрахам Маслоу, К. Роджерс, Віктор Франкл, Ролло Мей)

В кінці 18 - початку 19 ст. психологічне знання починає виходити за межі філософії - до мовознавства, в етнографію, в біологію і медицину. Спенсер сформулював принцип адаптації організмів до середовища, Дарвін намітив нетелеологіческое пояснення цілеспрямованості поведінки, вивчив інстинктивне поведінку і емоції, показав еволюційне походження деяких форм поведінки людини, Гальтон поставив питання про спадковість психологічних характеристик, англійський невролог Джексон успішно вивчав закономірності локалізації та розподілу забезпечення психічних функцій різними структурами мозку. Плідний контакт з фізіологією і анатомією був розвинений при розробці ідей Декарта про рефлекс. Початкове умоглядне уявлення набуло конкретне анатомо-фізіологічне вираження у роботах Прохазки, Белла і Мажанді як рефлекторна дуга, за якою нервової збудження поширювалося від рецептора до еффектори так, що сенсорний стимул викликав рухову реакцію. Сєченов на основі подання про рефлекс сформулював одну з основних програм перетворення психології в наукову дисципліну

Для СПТУК важлива теорія управління.

Управління як історичний процес розвивався з того моменту, коли з'явилася необхідність регулювати спільну діяльність колективів людей. Історія знає чимало прикладів раціонального управління не лише окремими колективами, а й цілими державами та імперіями. При цьому рівень управління, його якість були визначальним початком у благополучному розвитку цілих народів, проте до нас не дійшли як або достовірні дані про розвиток теорії управління, а бум теоретичної думки почався на поч. XX століття. Він пов'язаний з тим, що в 1911 році інженер Тейлор опублікував свої дослідження в книзі "Принципи наукового управління". Цей рік традиційно вважається початком визнання управління наукою і самостійною галуззю дослідження. Склалися в основному 5 напрямків: - Школа наукового управління, - Школа адміністративного управління, - Школа з позиції людських відносин і психології людини, - Школа з позиції поведінки людини у виробництві, - Кількісний підхід. Правда, в деяких джерелах літератури взаємозв'язок між школами дуже згладжена, класичну школу називають адміністративною, а адміністративну - наукової. Школа наукового управління (1885-1920) пов'язана з роботами Ф. Тейлора, Френка і Ліліан Гілбрет, Генрі Гантта. До Тейлора двигуном підвищення продуктивності праці був принцип «пряника» - скільки зробиш, стільки й отримаєш. Однак даний підхід до кінця 19 - початку 20 століття вичерпав себе. Творці школи вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці. Першою фазою методології школи наукового управління були аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Тейлор прийшов до думки організувати працю, який «передбачає вироблення численних правил, законів і формул, які замінять собою особисті судження індивідуального працівника і які можуть бути з користю застосовувані тільки після того, як буде зроблений статистичний облік, вимір і так далі, їхньої дії» . На думку Тейлора, виконавець був не в змозі охопити виробничий процес у цілому, тим більше що це постійно мінливе дійство. Таким чином, на початку століття роль керівника у вирішенні того, що робити виконавцю, як робити, в якому обсязі, виростала незмірно і регламентація роботи виконавця приймала крайні форми. Тейлор розчленував усю роботу виконавця на складові частини. Окремі рухи були ним прохронометріровани, а робочий день розписаний по секундах. Однак не варто думати, ніби хронометраж приводив лише до більш точного визначення можливості усього в результаті раціоналізації самої роботи і, зокрема запровадження доцільних режимів змін праці і відпочинку. Характерним для школи наукового управління було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалася можливість перерв у виробництві, в тому числі і для відпочинку. Кількість часу, що виділяється для виконання певних завдань, було реалістичним, що давало керівництву можливість встановлювати норми виробництва, які були здійсненні, і платити додатково тим, хто перевищував ці норми. При цьому люди, які більше, винагороджувалися більше. Визнавалася важливість добору людей, які відповідали виконуваній роботі, підкреслювалося велике значення навчання. Школа наукового управління виступала за відділення управлінських функцій обмірковування і планування від фактичного виконання роботи. Робота по управлінню - це певна спеціальність, і організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить найуспішніше. 1.2 Система управління Тейлора "Школа наукового управління" може розглядатися як предтеча до формування організаційної психології. На початку століття вийшла книга інженера Фредеріка Тейлора (1865-1915) "Науковий менеджмент", яка принесла згодом йому світову славу [12]. Поєднання двох слів у її назві "науковий" та "менеджмент" відображає суть і спрямованість розробленого Тейлором підходу. У той історичний період була безмежна віра в раціональні методи пізнання, що склалися протягом останніх трьох століть. Успіхи науки і нових технологій тільки підтверджували це. Наукове і раціональне в той час означало краще. Наукове розумілося як однозначне, обчислюваною, розкладені на елементи. Бачилося, що додаток строго наукових принципів до питань побудови ефективно діючої організації дозволить знайти і єдино правильні відповіді на них. З самого початку своєї кар'єри інженер Тейлор найбільше цікавився можливостями впровадження наукових методів організації праці на виробництві. Спостерігаючи за розвантаженням робочими вугілля на сталеливарному підприємстві він зауважив, що обсяг вироблення робочих залежав від того, наскільки форма лопати відповідала особливостям надходить вугілля. Він запропонував робочим користуватися різними за формою лопатами. Результати цього удосконалення простих трудових операцій потрясли його: продуктивність праці робітників зросла в кілька разів. Відкрилася зовсім нова область програми творчих зусиль - технологія трудових операцій. Невидимий раніше організаційний контекст праці став для Тейлора об'єктом пильної уваги. Оскільки продуктивність праці зросла, то з'явилася можливість відбору людей найбільш здатних працювати з даною продуктивністю і звільнення менш здібних, а вивільняються фінансові кошти використати для додаткового матеріального заохочення. Намітилися контури нової системи управління виробництвом та роботи з персоналом, за допомогою більш пильної уваги з боку керуючих до організації праці подчіннених. А аналіз виробничих завдань дозволив винайти та нові механізми управління людьми. Все сказане знайшло відображення в підході Ф. Тейлора до проблем управління людьми, його основним принципам і методам, які отримали загальну назву як система Тейлора. Сутність запропонованої системи грунтується на наступних чотирьох положеннях: 1. Розвиток науково обгрунтованого знання про трудову діяльність. Тейлор відзначає, що на практиці керівники зазвичай не знають, який обсяг роботи може виконати робочий при оптимальних умовах. З іншого боку, робітники самі погано уявляють собі, що від них, насправді, очікується. Досягти відповідності між вимогами керівників і очікуваннями працівників можна шляхом наукового дослідження елементів трудового процесу. Якщо працівник виконує науково обгрунтований обсяг роботи, він має право отримувати і більш високу матеріальну компенсацію за свою працю. 2. Відбір та навчання працівників. Щоб переконатися, що працівник відповідає за своїми професійними якостями науково обгрунтованим нормам необхідно проводити відбір робітників за допомогою розроблених для цього критеріїв. Тейлор вважав, що проведення подібного відбору дозволить працівникам стати першокласними в певному виді робіт і, таким чином, підвищувати власні доходи, не скорочуючи при цьому доходи інших. 3. Поєднання знання про трудову діяльність із збільшеними трудовими можливостями відібраних працівників. Процес взаємодії між керівником і підлеглим йому працівником, який опосередковується науковими методами управління, Тейлор розглядав як своєрідну "революцію в умах", нове бачення контексту трудової діяльності. Двом сторонам, які беруть участь у трудовому процесі, необхідно займатися не розподілом обмеженого за розмірами пирога на частини, а зосередити свою увагу на збільшенні загальних розмірів пирога. 4. Спеціалізація видів трудової та організаційної діяльності у формі розподілу відповідальності між керівниками і працівниками. В організації має бути суворе розподіл персональної відповідальності. Керівники зобов'язані давати працівникам науково обгрунтоване трудове завдання і здійснювати безперервний контроль за його виконанням. Працівники зобов'язані виконувати доручене завдання, використовуючи тільки науково обгрунтовані методи роботи. У подібній системі розподілу відповідальності невиконання трудового завдання виключається. Для випадків його перевиконання передбачено додаткову матеріальну винагороду. При правильності розподілу відповідальності між керівником і працівником можливості трудового конфлікту повністю виключаються. Основні положення системи Тейлора дозволили сформулювати ряд загальних принципів організації праці. Вони включають в себе: 1) вивчення процесу праці з метою проектування найбільш раціональних прийомів і дій; 2) відбір і навчання людей раціональним прийомам праці з метою вибору еталонного працівника; 3) визначення трудового завдання з метою розробки пропозицій з економічного стимулювання працівників. Аналіз концепції "наукового управління" дозволяє сформулювати наступні положення: 1) управління людьми визнано наукою, самостійної областю дослідження; 2) найважливіше завдання цієї науки підвищення ефективності праці у сфері виробництва; 3) робота з управління людьми вимагає особливих якостей від людини - вміння думати і брати на себе відповідальність за організацію праці підлеглих. Можна бачити, що вся система Тейлора спрямована на підвищення ефективності виробництва. Робітники повинні працювати, вважав Тейлор, а менеджери - думати. Самі по собі, це важливі цілі, що сприяють ефективності діяльності організації, але вимоги досягнення цих цілей, за допомогою жорсткого порядку, чітко окресленої структури і ззовні задаються нормативів, може призвести до нездатності співробітників і керівників організації гнучко адаптуватися до зовнішніх умов. Сформульовані Тейлором принципи аналізу трудової діяльності, визначення трудового завдання як мети діяльності, відбору та професійної підготовки співробітників, економічного стимулювання праці зберегли свою актуальність до теперішнього часу. Вони, як і раніше, є важливими в таких розділах організаційної психології, як аналіз механізмів мотивації трудової діяльності та цілеспрямованої поведінки, роботи з персоналом організації. Основний недолік системи Тейлора в тому, що вона була орієнтована на модель економічної людини, тобто людини, у якої основним спонукальним стимулом до праці є грошова винагорода. Сам Тейлор вважав свою систему закінченою і єдино можливою. Однак реалії ділових відносин вже до 30 років ХХ століття стали спростовувати її принципи. В історії організаційної психології новий напрям, відчути дух часу, отримало назву "Школа людських відносин". Завдяки розробці концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. У своїх роботах "Управління фабрикою" (1903) і "Принципи нічного менеджменту" (1911) Ф. Тейлор розробив ряд методів наукової організації праці, заснованих на вивченні рухів робітника з допомогою хронометражу, стандартизації прийомів та знарядь праці. Його основоположні принципи управління полягають у наступному: якщо я можу на науковій основі відібрати людей, на науковій основі їх підготувати, надати їм деякі стимули і з'єднати воєдино роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, що перевищує внесок, зроблений індивідуальною робочою силою. Головна заслуга Ф. Тейлора полягає в тому, що він як засновник школи "наукового управління" розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував робочі операції, впровадив у практику наукові підходи добору, розстановки і стимулювання праці робітників. Найбільший внесок Ф. Тейлора полягає в тому, що він почав революцію в області менеджменту. Типовим для класичної школи є приклад досліджень Френка і Ліліан Гілберт, які за допомогою спеціальних годин - мікрохронометром і кінокамери виявили й описали 17 основних елементарних рухів кисті руки, рекомендувавши їх у подальшому для раціональної організації праці. 2. Питання - Аналіз зовнішнього середовища і її вплив на вибір, і реалізацію альтернатив 2.1 Основні поняття і положення аналізу зовнішнього середовища Прийняття рішень - складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник, формуючи цілі і домагаючись їх досягнення. Рішення приймається завжди у будь-якій середовищі. Якість будь-якого управлінського рішення залежить від безлічі чинників, які визначають зовнішню середу в якій приймається рішення. Жоден водій не поїде по дорозі при нульовій видимості. Так і менеджер не зможе прийняти рішення при невизначеною зовнішньому середовищі. Розуміння змісту весняній середовища, її складових, а також впливу їх на управлінське рішення - один з важливих аспектів у розробці управлінського рішення. Ефективне прийняття рішень необхідно для виконання управлінських функцій. Удосконалення процесу прийняття обгрунтованих об'єктивних рішень в ситуаціях виняткової складності досягається шляхом використання наукового підходу до даного процесу. Для прийняття ефективного рішення менеджер, як особа приймає рішення повинен володіти знаннями в галузі технологій прийняття рішень, бути озброєним системним і ситуаційним підходом, володіти моделями і методами прийняття рішень. Будь-яка організація знаходиться і функціонує в середовищі. Кожна дія всіх без винятку організацій можливо тільки в тому випадку, якщо середовище допускає його здійснення. Проблема взаємини організації та середовища в науці стала розглядатися вперше у роботах А. Богданова і Л. фон Берталанфі в першій половині ХХ століття. Однак у менеджменті значення зовнішнього середовища для організацій було усвідомлено лише в 60-і роки в умовах посилення динамізму її факторів і наростання кризових явищ в економіці. Це послужило відправною точкою для інтенсивного використання системного підходу в теорії і практиці управління, з позицій якого будь-яка організація стала розглядатися як відкрита система, що взаємодіє з зовнішнім середовищем. Подальший розвиток даної концепції призвело до виникнення ситуаційного підходу, згідно з ним вибір методу управління залежить від конкретної ситуації, яка характеризується значною мірою певними зовнішніми змінними.Зовнішнє середовище є джерелом, що забезпечує організацію ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на належному рівні. Організація знаходиться в стані постійного обміну з зовнішнім середовищем, забезпечуючи тим самим собі можливість виживання. Але ресурси зовнішнього середовища не безмежні. І на них претендують багато інших організацій, що знаходяться в цьому ж середовищі. Тому завжди існує можливість того, що організація не зможе одержати потрібні ресурси з зовнішнього середовища. Це може послабити її потенціал і привести до багатьох негативних для організації наслідків. Завдання стратегічного управління полягає в забезпеченні такої взаємодії організації із середовищем, що дозволяло б їй підтримувати її потенціал на рівні, необхідному для досягнення її цілей, і тим самим давало б їй можливість виживати в довгостроковій перспективі. Для того щоб визначити стратегію поведінки організації і провести цю стратегію в життя, менеджери повинні мати детальну уяву не тільки про внутрішнє середовище організації, її потенціал та тенденції розвитку, а й про зовнішнє середовище, тенденції його розвитку і місця, що займає в ній організація. При цьому зовнішнє оточення вивчається стратегічним управлінням в першу чергу для того, щоб розкрити ті загрози і можливості, які організація повинна враховувати при визначенні своїх цілей і при їх досягненні. Стратегічне управління розглядає зовнішнє оточення як сукупність двох середовищ: макрооточення і безпосереднього оточення. Розробка рішень в умовах невизначеності здійснюється за допомогою економіко-математичних моделей ігрового характеру. При цьому стосовно до конкретних ситуацій вибір дії визначається не тільки оцінкою різних результатів, але й можливими альтернативами дій конкурентів або інших елементів зовнішнього середовища. Різновидом інтуїтивних рішень визнається практична реалізація теореми про Мінімакс (відомої в теорії ігор, одному з методів дослідження операцій), змістом якої є побудова матриці результатів.Основним завданням при управлінні взаємодією організації з зовнішнім середовищем є максимальна адаптація організації до зовнішнього середовища, зниження невизначеності положення організації, досягнення її стратегічних цілей. Залежно від різних умов зовнішнього середовища розрізняють два типи управління організацією: 1. Механістичний тип: · Консервативна, негнучка структура; · Чітко визначені, стандартизовані завдання; · Опір змінам; · Влада виникає з ієрархічних рівнів в організації; · Ієрархічна система контролю; · Командний тип комунікацій; · Зміст комунікацій: прийняті керівництвом рішення, накази, розпорядження. 2. Органічний тип: · Гнучка структура; · Динамічні, нечітко визначені завдання; · Готовність до змін; · Влада базується на знанні та досвіді; · Самоконтроль і контроль колег; · Многонаправленность комунікацій; · Зміст комунікацій: інформація та поради. Кожен з типів має визначені переваги і використовується залежно від того, наскільки динамічні зміни у зовнішньому середовищі організації. 2.2 Фактори зовнішнього середовища Окремі автори ділять всі чинники (елементи) зовнішнього середовища на дві групи: прямого впливу і непрямого впливу. У першу групу включаються споживачі, конкуренти, постачальники, урядові інститути, посередники, фінансові організації та джерела трудових ресурсів. У другу групу - загальний стан економіки, соціально-культурні, політичні, національні та деякі інші фактори. Рис. Підприємство як відкрита система Кожний з факторів може представляти в різний час для одного підприємства або для різних підприємств в один час або загрозу або нову можливість. Тому стан довкілля має постійно аналізуватися, а результати аналізу - використовуватися при виборі альтернатив рішення проблем. У складі конкурентних факторів зовнішнього середовища слід враховувати майбутні цілі конкурентів, оцінювати їх поточну стратегію, перспективність положення в галузі, вивчати сильні і слабкі сторони. Корисна інформація про ступінь задоволеності конкурента своїм поточним станом, його вразливість, наміри щодо використовуваної стратегії. Слід мати на увазі, що конкурентна боротьба не обмежується завоюванням ринку збуту і покупців. Вона включає і боротьбу за сировинні ринки, капітал, кадри, науково-технічні нововведення. В останні десятиліття є факти не тільки різкого протистояння конкурентів, але і їх взаємодії на ринку. Ринкові фактори проявляються у змінах життєвого циклу товарів і послуг, рівня конкуренції, ціновому механізмі, рекламних компаніях, розподілі доходів населення, демографічної ситуації. Вміле використання впливу даних факторів дозволяє уникнути небажаних явищ, а часом і домогтися процвітання. Вивчення міжнародних чинників необхідно, тому що з ними пов'язані потенційні зміни і на внутрішньому ринку. Зокрема, доцільно оцінювати прийняття політичних рішень в країнах-партнерах, зміна валютного курсу, поява нових сировинних джерел в країнах-інвесторах. Облік цих та інших чинників цієї групи дає можливість своєчасно приймати рішення, щоб уникнути небажаних наслідків для діяльності підприємства. Конкретно це може виражатися у клопотанні перед урядовими органами щодо захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів, або у посиленні міжнародної ділової активності на зовнішньому ринку. В цілому вивчення і аналіз факторів зовнішнього середовища дозволяє скласти картину того, на якому якісному рівні перебуває підприємство щодо конкурентів, що воно в змозі досягти і що для цього необхідно зробити. А найважливіше - своєчасне виявлення зовнішніх факторів і визначення інтенсивності їх впливу дає виграш у часі, в гіршому випадку - для прийняття «профілактичних» заходів щодо усунення, попередження або ослаблення небажаних впливів (загроз), в кращому - для ефективного використання представилися можливостей. 2.4 Процес вибору стратегії Проаналізувавши зовнішні небезпеки і нові можливості, привівши у відповідність з ними внутрішню структуру, керівництво організації може приступити до вибору стратегії. Вибір стратегії - центральний момент стратегічного управління. Процес вибору стратегії складається з етапів розробки, доведення і аналізу (оцінки). На практиці ці етапи важко розділяти, тому що вони являють собою різні рівні єдиного процесу аналізу. Однак при цьому використовуються різні методи. На першому етапі створюються стратегії, що дозволяють досягти поставлених цілей. Тут важливо розробити можливо більше число альтернативних стратегій, залучити до цієї роботи не тільки вищих керівників, але і менеджерів середньої ланки. Це істотно розширить вибір і дозволить не пропустити потенційно кращий варіант. На другому - стратегії допрацьовуються до рівня адекватності цілям розвитку організації у всьому їх різноманітті і формується загальна стратегія. На третьому - аналізуються альтернативи в рамках загальної вибраної загальної стратегії фірми і оцінюються за ступенем придатності для досягнення її головних цілей. На цьому етапі відбувається наповнення загальної стратегії конкретним змістом, по окремих функціональних зонах організації розробляються приватні стратегії.

Питання для самостійної роботи:

Хто стверджував: не роби відносно інших того, чого не бажаєш собі. (закон бумеранга).

Хто поділив суспільство на групи: мудрі правителі 3%, воїни охоронці 7% ті ремісники і селяни 90%, і визначив першим можливі варіанти управління меншості більшістю.

Хто визначив варіанти управління: і один із них – демократію (владу народу), яка приведе до тиранії більшості або тоталітаризму.

Вказати правильн форми управління коллективом за Аристотелем

Вказати неправильн форми управління колективом за Аристотелем

Що включала Політія за Аристотелем

Хто першим займався розробкою питань управління групами і масами

Чия ідея вчення зводиться до фрази: Мета виправдовує засоби

Хто пропонував два варіанти налагодження відносин: домовленість і підкорення.

Які теорії управління колективом пропонував Гоббс

Які теорії управління колективом пропонував Макіавеллі

Які теорії управління колективом пропонував Платон

Які теорії управління колективом пропонував Аристотель

Які теорії управління колективом пропонував Локк

Яка теорія управління колективом передбачала свободу особистості, обмежену законом

Яка теорія управління колективом передбачала збереження традицій

Яка теорія управління колективом передбачала владу натовпу

Яка теорія управління колективом передбачала владу народу

Яка теорія управління колективом передбачала досягнення мети будь-яким засобом

Яка теорія управління колективом передбачала високо моральність замість держави

Яка теорія управління колективом передбачала рівномірність розподілу всього

Хто ввів методи дослідження суспільства як предмет?

Хто ввів в соціологію поняття „ідеального типу"?

Хто розробив структурно-функціональний аналіз суспільства?

На основі яких теорій виникла концепція нового гуманізму?

Хто розробив теорію неоконсерватизму?

Хто очолив 1-у кафедральну соціологію, яка була створена 1896 р. у м. Бордо?

Які з соціальних дій відносяться до ідеальних типів?

Хто розробив концепцію соціальних конфліктів, яка стверджує: конфлікт-двигун розвитку суспільства?

Які напрямки має концепція нового гуманізму?

Вказати риси теоретико-методологічного напрямку?

Хто розглядав факти, як предмети й пояснював їх факторами?

Хто ввів в соціологію поняття „статусні групи"?

Хто вважав, що конфлікт шкодить суспільству, бо воно має розвиватися стабільно, структурно-функціонально?

Хто розробив теорію рефлексів, яка лягла в основу феноменології?

то розглядав факти, як предмети й пояснював їх факторами?

Які з положень відносять до неоконсерватизму?

Хто ввів в соціології поняття аномії (непотрібності життя)

Які із статусів ввів Вебер в суспільстві?

Хто розробив теорію дій, яка стверджує, що головним еталоном суспільного життя є активна діяльність?

Яке вчення стверджує, що образ суспільства формується в процесі дискусії потім цим образом маніпулюють, хоч насправді він є чимось іншим?

Вкажіть напрямки технологічного детермінізму?

Хто розробив критерії повторюваності якій дав можливість виділити суспільну економіку, формації, як історичні типи суспільства?

Які типи панувань запропонував Вебер?

Хто розробив теорію інтеракції, яка стверджує, що людина активна в діяльності коли її заохочують?

Яке вчення стверджує, що життя кожного залежить від суспільства в цілому (норм, цінностей є правила поведінки)?

Хто був представником технологічного песимізму?

Вказати риси соціально-політичного напрямку?

Хто автор напрямку психології, що розглядає явища свідомості Хто автор напрямку психології, що розглядає Душу

Хто автор напрямку психології, що розглядає Безпосередній досвід суб'єкта (структуралізм) -

Хто автор напрямку психології, що розглядає інтенціональні акти свідомості (функціоналізм

Хто автор напрямку психології, що розглядає походження психічних діяльностей (психофізіології)

Хто автор напрямку психології, що розглядає поведінку (біхевіоризм) -

Хто автор напрямку психології, що розглядає несвідоме (психоаналіз) -

Хто автор напрямку психології, що розглядає процеси переробки інформації і результати цих процесів (гештальт-психології )

Хто автор напрямку психології, що розглядає особистий досвід людини (гуманістичної психології

Хто сформулював принцип адаптації організмів до середовища

Хто намітив нетелеологічне пояснення цілеспрямованості поведінки, вивчив інстинктивну поведінку і емоції, показав еволюційне походження деяких форм поведінки людини

Хто поставив питання про спадковість психологічних характеристик

Хто з неврологів успішно вивчав закономірності локалізації та розподілу забезпечення психічних функцій різними структурами мозку

Хто розробив ідею про рефлекс

Хто дослідив рефлекторну дугу, за якою нервове збудження поширювалося від рецептора до еффектора так, що сенсорний стимул викликає рухову реакцію

Хто на основі подання про рефлекс сформулював одну з основних програм перетворення психології в наукову дисципліну

Хто став засновником теорії управління

Тема: ОСОБИСТІСТЬ І ЛІДЕРСТВО.

Людина (особистість) – первинний суб’єкт, який наділений здатністю брати участь у соціальному житті і впливати на нього.

Соціалізація – процес засвоєння індивідом впродовж життя знань, норм і цінностей суспільства. Цей процес триває безперервно впродовж усього життя суспільства і набуває форми відвертого або прихованого передавання досвіду.

Типи соціалізації:

• Гармонійний – відображає психологічно-нормальну взаємодію людей й інститутів влади, раціональне і шанобливе ставлення людини до правопорядку держави, усвідомлення нею своїх громадських обов’язків;

• гегемоністський – відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, крім “своєї”;

• плюралістичний – відображає визнання людиною рівноправності з іншою громадою, здатність змінювати свої політичні пристрасті і переходити на їх традиції;

• конфліктний – формується на основі міжгрупової боротьби, протистояння взаємозалежності інтересів і тому має на меті політичну участь, збереження лояльності до своєї групи та підтримки в боротьбі з політичними противниками.

Типи особистості (Вятр)

• Активісти – особи, позиції яких стосовно політики і влади є активними;

• компетентні спостерігачі – тип людей, які цікавляться політикою, розуміють її значення, але не бажають брати в ній участі;

• компетентні критики – на відміну від спостерігачів ставляться до влади негативно, інтерес до політики пов’язаний з відразою до політичної діяльності;

• пасивні громадяни – до влади ставляться негативно або нейтрально, не цікавляться політичними справами, хоча іноді добре інформовані;

• аполітичні і відчужені – категорично не беруть участі у політиці, не цікавляться нею і мало що про неї знають, наче живуть за межами політичної системи.

діяльність може здійснюватися у вигляді:

• соціальної участі,

• соціального функціонування.

Рівні і типи соціальної участі

• Рядовий член суспільства і громадянин з мінімальним соціальним впливом;

• громадянин, який є членом громадянського суспільства і опосередковано залучений до сфери соціальної практики;

• громадянин, що є членом організації, яка має яскраво виражений соціальний характер;

• професіональний чиновник, для якого спеціальністю, головним заняттям і змістом життя є соціальна діяльність – соціальний лідер.

Типи соціальної участі

• Реакція на імпульси, що надходять з соціальної системи і не пов’язані з неохідністю високої активності людини – епізодична участь в соціумі;

• діяльність, яка пов’язана з делегуванням повноважень і участі у виборах і референдумах;

• участь у діяльності громадянського суспільства;

• виконання соціальних функцій в межах державних інститутів;

• професійна, керівна соціально-ідеологічна діяльність;

• участь у позаінституційних соціальних рухах, яка спрямована на докорінну перебудову існуючої соціальної системи.

Соціальний лідер – найбільш авторитетний член організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в соціальних процесах.

Риси соціального лідера :

• гострий розум і соціальна інтуіція;

• організаційний талант і організаторські здібності;

• соціальна воля і відповідальність;

• популярність, вміння подобатися людям і завойовувати їхні симпатії;

• наявність яскравої соціальної програми, що відповідає інтересам більшості соціальних груп.

Макіавелі в роботі “Государь” розробив теорію ефективного лідерства:

• влада лідера тримається на підтримці прихильників;

• піддані мають знати, на що чекати від лідера, і чого він чекає від них;

• лідер повинен мати волю до виживання;

• правитель – завжди зразок мудрості і справедливості для своїх послідовників.

Теорії лідерства

• Теорія рис. Лідерство – видатна якість людини.

• Ситуаційна теорія – конкретні умови, що склалися, місце і час визначає відбір політичного лідера і його поведінку.

• Теорія конституентів. Лідерство – відносини особистого роду: виборці-послідовники-активісти-обрані.

• Психологічна теорія – володіння керівними позиціями дозволяє подолати різні комплекси. В основі лідерства – несвідомий сексуальний потяг, в процесі сублімації він проявляється в прагненні до творчості, в т.ч до лідерства.

• Інтегративна. В основі інтегративного аналізу лідерства – вплив цілого ряду факторів і системи їх взаємодії:

риси лідера,

послідовники і консультанти,

завдання, які покликаний виконувати лідер.

Класифікація лідерів (Вебер):

• традиційний – влада в спадщину і віра в святість традицій;

• раціонально-легальний – формальні правила вибору чи призначення лідера і передача йому управлінських функцій;

• харизматичний – віра людей в надприродні здібності лідера, від якого вони чекають дива.

Їм характерні:

• імідж – послідовники вірять в його якості чи цінності;

• згода – прибічники вірять заявам, які зробив лідер тільки тому, що він лідер;

• згуртованість – прихильники згуртовуються тому, що дав команду лідер;

• емоції – вони відповідають лідеру своєю відданістю.

Харизматичне лідерство найхарактерніше при екстримальних ситуаціях в суспільстві.

За маштабом лідерство поділяють:

• на загальнонаціональне,

• певного класу,

• певних верств, груп і етносів, організацій, рухів і партій.

За ставленням керівника до підлеглих воно поділяється на тоталітарне і демократичне.

Стилі лідерства (Херман)

• Лідер-“пожежник” – орієнтується на найактуальніші проблеми, вимоги моменту;

• лідер-“торговець” – йому характерне вміння привабливо подати ідеї, плани і залучити маси до їх здійснення;

• лідер-“знаменосець” – власне бачення дійсності, ідеалу, мрії, здатність потягти за собою маси (Ленін, Ганді);

• лідер-“служитель” – завжди прагне вирижати інтереси своїх прибічників і виборців.

Діяльність лідера передбачає:

політичну діагностику ( аналіз і оцінку ситуації);

визначення напрямів і програми діяльності, що служить вирішенню спільних проблем;

мобілізацію виконавців на реалізацію цілей.

Функції лідера:

• ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію цілей, поставлених владою

• інтеграція суспільства і об’єднання народних мас;

• легітимація політичного ладу;

• комунікація влади і мас;

• знаходження і прийняття оптимальних політичних рішень;

• гарантія справедливості, законності і порядку, соціальний арбітраж і патронаж.

За типами кар’єри лідерів поділяють:

• на прагматики – збалансована наявність господарської, управлінської, адміністративної практики, виробничого і партійного досвіду – 59 років /6%/ ;

• господарників – керівники підприємств – 57 років /12%/;

• директорів – керівники великих підприємств, голови адміністрацій /20%/;

• партійних функціонерів – нові комуністи /23%/;

• адміністраторів – мають досвід адміністративно-управлінської діяльності – 52 роки / 13%/;

• викладачів – гуманітарна інтелігенція і наукові працівники – 53 роки /14%/;

• комсомольців – досвід керівництва комсомольськими організаціями – 39 років /6%/;

• прорабів – працівники промислових підприємств, інженери без досвіду керівної діяльности /6%/.

Еліта – кращий, відбірний, вибраний. З 17 сторіччя термін використовувався для позначення товарів найіищої якості , а пізніше и видатних людей / знаті/.

Політична еліта:

• організована меншість суспільства;

• найбільш активні і в політичному відношенні особи, що орієнтуються на владу;

• це меншість, що здійснює найбільш важливі функції в суспільстві і має найбільший вплив;

• “богонатхненні“ харизматичні особи, що відгукуються на “вищий поклик”;

• найбільш кваліфіковані менеджери, спеціалісти і вищі службовці в системі бюрократичного управління.

Еліта – люди, що отримують найвищий індекс в галузі іх діяльності;

люди, що мають інтелектуальну і моральну перевагу над масами;

творча меншість, що протистоїть творчій більшості;

люди, що влодіють позиціями влади;

люди що приймають в рамках політики, політичної системи головні рішення, віддають накази і контролюють їх при допомозі бюрократичного апарату;

це відносно організована меншість;

найбільш активні в політичному відношенні люди, що орієнтуцються на владу.

Причини існування еліти:

• псіхологічна і соціальна нерівність людей, їхні неоднакові здібності, можливість і бажання прймати участь в політиці;

• закон розподілу праці, котрий вимагає професійного заняття управлінською працею як умови його ефективності;

• висока громадська значимість управліньскої праці і ії відповідно стимулювання;

• широкі можливості використання управлінської діяльності для отримання різних соціальних прівілеїв;

• практична неможливість здійснювати контроль за політичними керівниками;

• політична пасивність широких мас населення, головні життєві інтереси, які лежать поза сферою політики.

Функції еліти:

• створення механізму втілення політичних замислів;

• аналіз інтересів різних соціальних груп, її обличчя, склад в політичній діяльності і субординація інтересів різних соціальних груп;

• вироблення політичної ідеології /програми, доктрини, конституції, закони/;

• створення і корекція інститутів політичної системи;

• призначення кадрового апарату і організація управління;

• висунення політичних лідерів.

Типологія еліт

• Ієрархічні типи еліт;

• правляча – беспосередньо володіє державною владою;

• вища – приймає значні для всієї держави рішення /1на 20 тисяч населення/;

• середня – / барометр / громадської думки /5% населення/;

• адміністративна – службовці, управлянці, бюрократія.

Історично – еволюційні типи еліт

• У доіндустріальному суспільстві:

еліта крові – за походженням , аристократія.

• Індустріальне суспільство:

еліта багатства / фінансова олігархія/.

• Постіндустріальне суспільство:

еліта знань /меритократія/.

Теорія еліт

• Теорія Макіавеллі: еліта – правляча група, що здійснює керівництво суспільством. В залежності від форми і здійснення влади еліта поділяється на “львів” – прихильників неприкритого насилля і “лисиць”, які надають перевагу більш гнучким методам управління.

• Концепція еліт Моске, Парето, Міхельса /маківеалістська школа/:

суспільство закономірно поділяється на правлячу меншість і керовану більшість. В основі цього поділу лежить природна нерівність людини за талантом і здібностями, інтелектом, багатством; еліта являє собою згуртовану групу, що відрізняється виключними якостями і здібностями , яка усвідомлює свою перевагу над іншими; розвиток будь якого суспільства залежить від політичної еліти.

Запитання до теми:

Людина (особистість) – це:

соціалізація – це:

Яких форм набуває процес соціалізації

Вказати типи соціалізації:

Вказати риси лідера:

Яких форм набуває процес соціалізації:

Який тип соціалізації відображає психологічно-нормальну взаємодію людей й інститутів влади, раціональне

ставлення людини до правопорядку держави, усвідомлення нею своїх громадських обов’язків:

Який тип особистості категорично не бере участь у житті соціуму:

Що означає Лідерство за теорією рис

Який тип соціалізації відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних систем, крім “своєї”:

Які є типи особистості

Визначити рівні соціальної участі

класифікація лідерів може бути

Які є типи особистості

Який тип особистості категорично не бере участь у житті соціуму

У якому вигляді може здійснюватися соціальна діяльність

Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в

соціумі

Які функції повинен виконувати лідер

У якому вигляді може здійснюватися соціальна діяльність:

Визначити типи соціальної участі:

Вказати риси лідера:

Що означає Лідерство за теорією рис:

класифікація соціальних лідерів може бути:

Які функції повинен виконувати лідер:

Визначити рівні соціальної участі:

Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в

політиці:

Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

Вказати стилі лідерства за Германом:

Еліта - це:

Визначити типи типи соціальної участі:

Хто є найбільш авторитетним членом організації, особистий вплив якого дозволяє йому грати суттєву роль в cоціумі:

Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

Вказати стилі лідерства за Германом:

Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

За якою теорією Лідерство є видатною якістю людини:

Людина (особистість) – це:

Яких форм набуває процес соціалізації:

Які функції повинен виконувати лідер:

Політична соціалізація – це:

Вказати типи соціалізації:

Який тип соціалізації відображає негативне ставлення людини до будь-яких соціальних систем, крім “своєї”:

Яку теорію ефективного лідерства розробив Макіавелі в роботі “Государь”:

Визначити типи соціальної участі:

Вказати риси лідера:

Тема: Українська наука СПТУК

Спроби СПТУК в Україні застосовувалися з найдавніших часів, але біль реальні питання підіймалися вченими Києво-Печерської академії. Ксеофон Прокопович досліджував суспільство та простір, як місце, яке займає тіло.

Стверджував, що людина стає щасливою за умов природних, моральних, громадських і Божих законів, що досягаються шляхом самопізнання - вони лежать в основі розвитку суспільства, колективу, особистості.

Сковорода розробив закон антитетики – зведення суперечливих тверджень, жодному з яких не можна надати переваги (кожен по-своєму прав). Він намагається поєднати цей метод з законами розвитку українського суспільства. Його вважають українським Сократом, бо вивчав основи життя, прагнув гармонійно поєднати принципи своєї творчості і власний спосіб життя.

Гоголь, розглядав суспільство як єдність індивідів і особистостей, осередком людської сутності є душа, а не розум.

Шевченко в творах вивів закон антропоцентризм: ,,Людина центральна, найвища мета Всесвіту” – все сприймається через призму переживань, прагнень, потреб і бажань особистості. Став одним із засновників радикалізму (досягнення мети крайніми мірами, включаючи кровопролиття).

Соціологічні думки Конта на Україні продовжив Ковалевський. Розробив вчення про соціальний прогрес - розвитку солідарності між соціальними групами. За допомогою плюралістичного підходу та толерантності. При вирішенні соціальних проблем брав до уваги сукупність соціальних чинників та елементів. Звертав увагу не на факти, а на їх тенденції. Основне завдання розкрити причин руху суспільства в різні епохи. Мета соціології - розкриття елементів, необхідних для благ суспільства, його прогресу та порядку, та висвітленні причин від яких вони залежать. Вчені мають не запозичувати у конкретних дисциплін основні засади, а розробляти їх беручи до уваги людське почуття та потреби. Основна теорія – ідеї правлять світом.

Продовжив ідеї Ковалевського російський вчений Сорокін – який об’єднав всі поняття і розробки соціології того часу в одне вчення – видав підручник «Інтегральна соціологія».

Драгоманов – ліберальний-демократ відстоював пріоритет громадських прав і вільних спілок над соціально-класовими цінностями, і національними потребами. Першим поєднав космополітизм і націоналізм. «Національність – це необхідний будівельний матеріал для всього людства». Він планував пере устрій України, який передбачав автономізацію України через федералізацію Росії та Австро-Угорщини.

Іван Франко: розквіт нації, її прогрес у межах самостійного державного утворення є основою основ суспільного життя. Національна самостійність має бути усвідомлена розумом і відчутий серцем. Франко – раціоналіст і соціаліст. Соціалізм ґрунтується не на класових цінностях, а на загальнолюдських, він позбавлений держави, так як її функції перейдуть до управлінців. Управлінці узурпують владу, поставлять себе над рештою суспільства, це приведе до загального насилля. Франко виступав проти штучного насаджування соціалізму. Соціалізм - це союз вільних спілок, який буде можливим після вирішення національних конфліктів.

Російські революціонери-демократи пропонували встановити соціалізм заснований на Російській общині.

Липинський – розробив ідеї Українського консерватизму : повернення до традицій української гетьманської монархії.

Виділив 3 форми правління:

1.класократія(керує один якийсь клас);

2.аристократія(правління багатих і доброчинних, порядних);

3.охлократія(правління натовпу).

Грушевський і Кістяківський в кінці 20х років в еміграції створили інститут української соціології, який досліджував становлення української нації.

В1929р. український соціолог Шаповал опублікував ,,Загальну соціологію ”, в якій розкрив будову суспільства, його структуру, виділив рушійні сили суспільного прогресу.

З 1991 р. соціологія в Україні виділена в окремий навчальний предмет. 1993 р. – створену українську соціологічну асоціацію, яка стала членом міжнародної соціологічної асоціації.

В Києві працює Інститут Соціологічних досліджень. В різних містах України - соціологічні лабораторії.