3. Теорії капіталу.

1. Марксистська – розглядає капітал як соціально-економічне явище – капіталістичні виробничі відносини в межах і завдяки яким відбувається привласнення факторів та результатів виробництва власником робочої сили, промислового, торгового, позичкового капіталу, землі, тощо.

2. Речова теорія капіталу – розглядає його як речі, здатні самі по собі приносити дохід і забезпечувати приріст багатства. В її межах виділяють три теорії:

а) теорія трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея. Згідно з нею у виробництві – беруть участь три фактори, кожен з яких є джерелом доходів: праця-зарплати, капітал-прибутку, земля-ренти, а їх сума утворює вартість вироблених товарів;

б) концепція «продуктивності капіталу» обґрунтовує здатність капіталу як одного з факторів виробництва створювати дохід;

в) концепція стримування (засновник Н. Сеньйор) пов’язує виникнення прибутку з тим часового відмовою капіталістів від невиробничого споживання, та вкладання його у виробництво.

3. Монетарна теорія капіталу (С. Фішер, Дж. Робінсон) ототожнює капітал з грошима, зокрема з кредитними.

4. Теорія «людського капіталу» (60-ті рр. ХХ ст.). Її основою є погляди У. Петті та А. Смітта які вважали, що трудові навички та здібності людей належать до основного капіталу. Вони є джерелом майбутніх доходів тому треба інвестувати в людський капітал.

5. Теорія інтелектуального капіталу. Вважає джерелом додаткової вартості не працю, а знання та інформацію.

У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за багатьма аспектами:

а) за джерелами формування:

- власний; - залучений.

б) за напрямами інвестування:

- речовий; - людський.

в) за сферами застосування:

- промисловий;

- торговельний;

- позичковий.

г) за способом обороту та перенесення вартості:

- основний; - оборотний.

д) за значенням у створенні та перерозподілі доходу:

- реальний; - фіктивний.

е) за формами функціонування:

- індивідуальний;

- колективний;

- суспільний.

є) за масштабами функціонування:

- національний; - міжнародний.

ж) за роллю у створенні додаткової вартості:

- постійний; - змінний.

4. Капітал і наймана праця. Зарплата: сутність, форми, системи. Теорії зарплати. Номінальна і реальна зарплата.

У системі чинників суспільного виробництва людський фактор, як втілення робочої сили, є визначальним, бо людина не тільки приводить в дію знаряддя праці, а й вдосконалює їх, створює нові знаряддя праці, а іноді – й предмети праці (наприклад особливі сплави, полімерні матеріали).

За особистої свободи кожного члена суспільства, наявності власників засобів виробництва, нездатних привести їх у дію, великої кількості власників робочої сили, що не мають засобів виробництва, економічним способом поєднання особистісного й речових факторів виробництва (тобто засобів виробництва та робочої сили) є продаж робочої сили найманими працівниками власникам засобів виробництва – капіталістам-роботодавцям. Робоча сила, як об’єкт купівлі-продажу, як будь-який товар має ціну що постає у формі зарплати. І роботодавці-власники, і наймані працівники сприймають зарплату як оплату праці, а не робочої сили.

Зарплата – це ціна товару робоча сила, що складається на ринку, тобто грошова форма вартості робочої сили найманого працівника.

Працівник продає не працю, а здатність працювати, тобто свою робочу силу. Якби він продавав працю, то вона існувала б уже в момент укладання угоди з підприємцем оплачувалась би вся, а значить не було б ніякої додаткової вартості. Через зарплату роботодавець оплачує функціонування робочої сили лише в необхідний робочий час. Тому ціна праці у формі зарплати є перетвореною, викривленою формою вияву вартості і ціни товару робоча сила.

Працівник лише в тому разі одержує хоч якусь частку оплати праці в додатковий робочий час, якщо система оплати праці передбачає його участь у прибутках фірми.

На формування ціни робочої сили впливають такі чинники:

1. Природнокліматичний чинник. В різних кліматичних зонах різний обсяг, структура матеріальних благ (одяг, їжа, житло), які визначають вартість робочої сили. Тому вартість і ціна робочої сили неоднакові в країнах чи регіонах з теплим і холодним кліматом.

2. Цивілізаційний чинник. (ступінь розвитку суспільства). Від нього залежать потреби, в матеріальних, духовних, соціальних благах. Ціна робочої сили вища в тих країнах, де вищий рівень розвитку продуктивних сил, НТП.

3. Економічний чинник. Він визначає ступінь збалансованості трудових ресурсів і робочих місць, від нього залежить рівень зайнятості, що впливає на попит і пропозицію робочої сили.

4. Соціальний чинник. Це рівень організованості найманих працівників, впливовість профспілок. Чим він вищий – тим вища зарплата.

5. Інституціональний чинник. Це рівень захищеності найманих працівників державою, встановлення нею мінімальної зарплати, соціальних гарантій тривалості робочого дня.

Заробітна плата може відхилятись від ціни робочої сили залежно від:

• стану конкуренції на ринку праці;

• надання переваг одній групі працівників перед іншими (дискримінація жіночої праці);

• нецінові чинники: привабливість, престижність, творчий характер;

• рівень освіти, рівень кваліфікації працівників;

• стаж, досвід роботи.

Функції зарплати:

Відтворювальна – рівень оплати праці має бути достатній для нормального відтворення робочої сили та забезпечувати роботодавцю отримання бажаного результату від використання робочої сили.

Стимулююча – її розмір спонукає найманого працівника до ефективнішої праці.

Соціальна – передбачає забезпечення рівної оплати за рівну працю, поєднання договірного та державного регулювання з принципами соціальної справедливості.

Розрізняють два види зарплати:

а) номінальна – сума грошей, яка нараховується працівникові за відпрацьований робочий час або обсяг роботи і виплачується після утримання податків та інших встановлених законом відрахувань. Вона не дає уявлення про справжню цінність і корисність її для працівника, бо по ній він не може визначити скільки благ купить, наскільки задовольнить свої потреби. Благополуччя працівника залежить від його реальної зарплати.

б) реальна – це сума життєвих благ (товарів і послуг), яку працівник може придбати за отриману номінальну зарплату на певний момент. Реальна зарплата залежить від номінальної та рівня цін.

Оплата праці здійснюється у двох основних формах:

1. почасова (погодинна) – залежно від тривалості робочого часу,

її системи:

• погодинна преміальна;

• погодинна прогресивна.