39.Боротьба за возз'єднання Української козацької держави (1663-1676 рр.).

Поки Сомко і Золотаренко вели між собою боротьбу за гетьманство, на політичній сцені з'явився інший претендент — отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький (колись служив при дворі Б. Хмельницького, його характеризували як людину корисливу, безпринципну, бездарного воєначальника), якийдемагогічними обіцянками схилив на свій бік козацькі маси. Крім того, Брюховецький заручився підтримкою Москви, яка в його особі бачила надійного виконавця царської волі. У червні 1663 р. у Ніжині відбулася Чорна рада (поряд з козаками в ній брали участь міщани та селяни). Гетьманом було обрано І. Брюховецького. Я. Сомко і В. Золотаренко були звинувачені у зраді і страчені.

Брюховецький своєю безпринципною політикою довів край до катастрофи. У 1665 р. він першим з українських гетьманів поїхав до Москви "побачити пресвітлі очі государя". Захоплений почестями, погодився прийняти титул московського боярина, одружився з московкою, а потім підписав новий договір, згідно з яким ще більше обмежувалися права України як держави. Загони московитян мали перебувати майже в усіх українських містах, гетьман не міг без дозволу царя провадити зовнішню політику, а київським митрополитом мав бути ставленик Москви. Такий договір був тяжким ударом для України і викликав народне невдоволення.

Але найбільше обурив українське громадянство мирний договір, підписаний Москвою з Польщею в Андрусові 1667 р. без участі української делегації. Напруження було таким великим, що й сам винуватець — Брюховецький — наважився виступити проти Москви. На нараді зі старшиною він проголосив розрив із Московською державою. Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація викликала невдоволення козаків, які в 1668 р. вбили Брюховецького .

Гетьманом правобережної України в 1665 р. став видатний політичний і військовий діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об'єднання Лівобережжя і Правобережжя в соборній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667 р., за умовами якого Росії відійшла Лівобережна, а Польщі — правобережна Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових операцій проти Польщі на чолі об'єднаного українсько-турецького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і розпочав боротьбу за Лівобережжя. У 1668 р. після смерті Брюховецького під тиском сусідніх держав, невдоволених посиленням гетьманської влади, змушений був повернутися на Правобережжя. Намагаючись нейтралізувати ворожі дії Криму, а також отримати допомогу в боротьбі з Польщею таМосковією, Дорошенко уклав договір з Туреччиною (1669 p.). Завдяки допомозі Туреччини було завдано поразки Польщі. У 1672 р. Польща змушена була укласти Бучацький мир, за яким відмовлялась від претензій на Правобережну Україну. Московська держава розцінила це як можливість, не порушуючи Андрусівського перемир'я, оволодіти Правобережжям. Проте народ не підтримав цей вчинок гетьмана. 1676 р. Дорошенко зрікся гетьманства і був переселений в Московщину. На Лівобережній Україні гетьманом у 1668 р. став Дем'ян Многогрішний. Спершу він підтримував П. Дорошенка, а потім став орієнтуватися на Москву. У 1669 р. він підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежили автономні права України. Зокрема, Гетьманщина втрачала право на безпосередні дипломатичні зв'язки з іншими державами. У 1672 р. Многогрішного за намовою старшини звинуватили у державній зраді і відправили на заслання до Сибіру.

У 1672 р. Лівобережний гетьман Многогрішний був замінений на І.Самойловича, який 1674 р. був проголошений гетьманом всієї України. Того ж року московські війська рушили на Правобережжя і обложили Чигирин, але взяти його не змогли. Війська Дорошенка і турецькі війська завдали їм поразки. Незважаючи на перемогу, ситуація на Правобережжі була складною: турки поводили себе як загарбники, населення за краще вважало втекти на Лівобережжя, авторитет Дорошенка падав. Розчарований політикою Туреччини, Дорошенко вирішив зректися булави. Восени 1676 р. на козацькій раді він склав гетьманські клейноди перед І.Сірком, який присягся на вірність царю. У такий спосіб Дорошенко намагався об'єднати Україну, але вже не під своєю зверхністю. Проте московський уряд вимагав від Дорошенка присягтися безпосередньо Самойловичу. Після відмови Дорошенка московська армія знову взяла в облогу Чигирин. П.Дорошенко, щоб уникнути кровопролиття, виїхав і перед брамою поклав булаву. Колишній гетьман поставив одну умову: дозволити йому вільно проживати в Україні. Самойлович погодився. Незабаром Дорошенко оселився в Сосниці. У 1679-1682 pp. Дорошенко був за наказом царя в'ятським воєводою. Опісля, повернувшись до Москви, проживав у маєтку в селі Ярополчому Волоколамського повіту. Там він і помер.