Екзаменаційні питання (Історія України)

1.Предмет, завдання та історіографія курсу «Історія України».

Предмет і мета курсу. Значення вивчення історії України

«Історія» — це рух у часі та його пізнання. Якщо мати на увазі історію нашої країни то предметом курсу історії України є вивчення розвитку людського суспільства в українських землях з найдавніших часів, а саме з часу появи людини до наших днів.

Що вивчає курс історії України? При викладанні курсу історії України головна увага приділяється оповіді про формування українського народу та його держави, інших національностей, що проживають на території України та їх відносини із сусідніми державами. Особливе місце відведено економічному розвитку та соціальним і політичним процесам, прогресу науки, ознайомленню з діяльністю видатних особистостей тощо.

Мета вивчення курсу. Метою курсу є допомога студентам зрозуміти важливість історичного пізнання як для поглибленого розуміння себе, так і тих людей і країн, що нас оточують як в Україні, так і в цілому світі. 

Історіографія курсу.

Усні джерела (билини, історичні пісні, казки, прислів'я, приказки тощо).

Повість, як історичне джерело, доповнює відоме «Слово о полку Ігоревім», де йдеться про події XII ст.

Літописи створювалися не лише в ХІ-ХП ст., а й в наступні століття.

Козацько-старшинські літописи. Окрему групу становлять так звані козацько-старшинські літописи 17-18 ст. Найвідомішими з них є «Літопис Самовидця», «Літопис С.В. Величка», «Літопис Г.І. Граб'янки».

Термін «Україна». Варто особливо наголосити, що в Київському літопису під 1187 р. вперше вжито термін «Україна», яким позначались південні землі

Спогади. Крім літописів, до нас дійшли й деякі спогади з XVI -початку XVII століть. Цінними пам'ятками є історичні пісні та думи.

. З другої половини XVII ст. починається підготовка узагальнюючих творів з історії України. Цю традицію започатковано козацькими літописцями. Правда, змінюється форма викладу. Так, одним із таких творів стала, завершена у 1672 р., «Хроніка» Ф. Сафоновнча.

Важливою пам'яткою історичної думки кінця XVIII — початку XIX ст. стала «Історія Русів». Історіографія XIX століття. На початку XIX століття виходять видання Дмитра Бантиш-Каменського «История Малой России» у 4-х т., (1822 р.) та Миколи Маркевича «История Малороссии», (1842-1843 рр у 5-ти томах.)

Михайло Грушевський (1866-1934) побудував, обґрунтував і впровадив у науковий вжиток схему історії українського народу на заселеній ним території як суцільний і нерозривний процес.

Що стосується західної України в 20-30-ті рр., то там працювали такі відомі історики, як І. Крип'якевич, М. Кордуба, С. Томашівський, С.Терлецький, В. Герасимчук, М. Чубатий, М. Андрусяк та ін., які були об'єднані, головним чином, навколо наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Після Другої світової війни історія України, фактично, перестає існувати. Хоч в цей час діяло ряд історичних установ, зокрема інститут історії АН УРСР, де працювали ряд істориків: І. Крип'якевич, К. Гуслистий, М. Супруненко, П. Лавров, В. Дядиченко, Ф. Лось, В. Голобуцький, І. Гуржій, які видали чимало праць з історії України. З 1957 р. почав виходити «Український історичний журнал». Українська історіографія все більше підпорядковувалась політичним цілям і змушена була проводити партійну лінію.

Лише на етапі перебудови, політичні процеси, що відбувались в СРСР, пришвидшили прогрес історичних знань. З'явились цікаві праці, які неупереджено розкривали складні сторінки історії України: С. Кульчицького, В. Даниленка, С. Касьянова, Ю. Шаповала, В. Пристайно, які висвітлювали сталінізм в Україні.

На етапі незалежності України вийшов цілий ряд цікавих підручників з історії України під ред. М.А. Смолія в 1997 і в 2000 рр., Українського педагогічного університету ім. М. Драгоманова, Львівського університету та інших вищих навчальних закладів. Вийшли з друку й одноосібні курси з історії України Я: Грицака, О. Бойка, В. Короля, М. Юрія та ін.