10. Визначення поруки як виду забезпечення виконання зобов’язань

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку (ст. 553 ЦК України). Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або в повному обсязі.

За загальним правилом боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає можливість для кредитора пред’являти свої вимоги як до боржника за основним зобов’язанням, так і до поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором утому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За домовленістю сторін обсяг відповідальності поручителя може бути зменшений і, відповідно, договором може бути встановлена відповідальність поручителя в певній частці.

Строк поруки визначається договором, а в разі його відсутності порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо ж строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки

11. Поняття гарантії як виду забезпечення виконання зобов’язань

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку (ст. 560 ЦК України). Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності).

Характерними ознаками гарантії є те, що вона: 1) має самостійний характер. Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема в тому випадку, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання; 2) має особливий суб’єктний склад (гарантами можуть бути тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації); 3) не обмежується строком висунення кредитором позовних вимог до гаранта; 4) має оплатний характер; 5) є безвідкличною.

Відповідно, у відносинах за гарантією беруть участь три суб’єкти — гарант, бенефіціар (кредитор за основним зобов’язанням) і принципал (боржник за основним зобов’язанням). При цьому гарантами можуть виступати лише фінансові установи. Бенефіціарами ж та принципалами можуть бути як фізичні особи, в тому числі підприємці, так і юридичні особи.

Гарантія — односторонній правочин, змістом якого є обов’язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії.

12. Визначення та характеристика завдатку як виду забезпечення виконання зобов’язань. Відмінність завдатку від авансу.

Згідно з ч. І ст. 570 ЦК завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Завдаток виконує такі функції: авансування, доведення, забезпечення виконання зобов’язання, компенсація інтересів сумлінної сторони зобов’язання. За своїми функціями завдаток відрізняється від авансу, який виконує лише платіжну функцію та функцію доведення, і незалежно від причини невиконання підлягає поверненню.

Оскільки втрата завдатку, як і стягнення неустойки, є формою цивільно-правової відповідальності, вона: а) можлива лише за наявності вини сторін у порушенні зобов’язання;

б) не припиняє зобов’язання, забезпеченого завдатком;

в) не звільняє порушника від виконання зобов’язання. Проте своєю домовленістю сторони можуть обмежити розмір відповідальності за невиконання зобов’язання сумою (вартістю) завдатку і, відповідно, припинити зобов’язання зарахуванням завдатку як відступного (ст. 600 ЦК).