2.2. Цивілізаційний підхід до типології держав.

Цивілізаційний -- покладає в основу типово класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами.

Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Цивілізація (лат. civilis -- цивільний, міський) -- це соціокультурна система що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень свободи особи -- економічної, політичний, соціальної і духовної.

Англійський історик А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах. Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеологія національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:

* первинні;

* вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави -- давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних -- держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринкововласницького устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвили цю спрямованість європейських держав.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету іі власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.

ІНШІ КРИТЕРІЇ: ………………………………………………………………………………………………………………

11. Особливості становлення та формування концепції громадянського суспільства. Поняття та ознаки громадянського суспільства.

Громадя́нське суспі́льство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства на противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи)

Отже, громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Періодизація розвитку ідеї та практики громадянського суспільства, прийнятим варіантом якої можна вважати три стадії, виокремлені професором Каліфорнійського університетуДжеффрі Александером і умовно названі ним «громадянським суспільством І, ІІ та ІІІ». Це — історичні або часові моделі громадянського суспільства.

«Громадянське суспільство І» — як соціальний феномен і як теоретична концепція — охоплює період від кінця XVII до першої половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими мислителями як Локк, Ферґюссон, Монтеск'є, Кант, Геґель, Алексіс де Токвіль.

Застосувавши термін societas civilitas (а пізніше — civil society) для означення нових суспільних порядків, які утверджувались на їхніх очах, ці мислителі започаткували властиве і нинішнім концепціям громадянського суспільства протиставлення держави та суспільства, їх трактування як певного типу антиномії, за допомогою якої суспільна система описується як поділена на дві взаємопов'язані та взаємообумовлені, проте відмінні і, в ідеалі, автономні сфери: політичну і громадську (соціальну, соціетарну). Слід зазначити, що життя в громадській сфері ґрунтується на ідеях індивідуальної свободи громадян та автономності громад, їхньому праві творити спілки та асоціації, захищати власні інтереси, запобігати або протистояти сваволі державних зверхників.

В міру усвідомлення проблем, які були в той час, зросла стурбованість щодо них, поширювалися класові антагонізми, загострювалася класова боротьба, а теорія громадянського суспільства, яка акцентувала увагу на позитивних, солідаристських аспектах, відходить у минуле.

Період громадянського суспільства ІІ триває з середини XIX до другої половини XX століття. Як елемент суспільної системи і як автономна щодо державних структур сфера публічного життя громадянське суспільство значною мірою зберігається. Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються. Після ІІ Світової війни, особливо з настанням ІІІ хвилі демократизації країн світу, твори Ґрамші послужили поштовхом для відновлення традиції теорії та практики громадянського суспільства в західних країнах, а сам він започаткував наступний етап в її розвитку — громадянського суспільства ІІІ. Цей етап приніс відродження та осучаснення ідеї, впровадження її в життя нових країн.

Ознаками громадянського суспільства є: а) приватна власність, вільна праця, підприємництво; б) існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на добровільній основі; в) різноманітність виховання, освіти, науки, культури; г) наявність незалежної системи засобів масової інформації; ґ) вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей; д) переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свободи, незалежності й недоторканності.