8. Держава як організація політичної влади.

Право співвідноситься і з політикою, а саме: - держава залежить від політики і насамперед від керівної частини суспільства, що має державну владу; - держава є формою вияву політики вказаної частини суспільства; - за допомогою держави та інших суб'єктів політичної системи суспільства відображається тільки та політика керівної частини суспільства, до якої вона прагне, якій може надати загальнообов'язковість; - держава є концентрованим виразом політики тієї частини суспільства, що здійснює керівництво; - політика в праві формується у вигляді конкретних прав та обов'язків людини і громадянина; - політика, зі свого боку, залежить від держави, оскільки право є засобом декларування, здійснення і гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних програм чи їхніх положень.

9. Державний суверенітет, його співвідношення з народним та національним суверенітетом.

Суверенітет народу (громадян всіх національностей, що проживають на території певної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо чи через представницькі органи брати участь у формуванні політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність адміністративних та інших органів держави.

Ідея суверенітету народу як носія державної влади остаточно сформувалася у XVIII ст., знайшла вираження при утворенні національних держав в Європі, про що свідчить ст. З Декларації прав людини і громадянина 1789 р.; нині визначення народу носієм (джерелом) державної влади міститься в конституціях Бельгії, Іспанії, Люксембургу, Польщі, Туреччини та ін.). У ст. 5 Конституції України записано: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування". Суверенітет народу (народовладдя), закріплений у конституції,- це якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі; він передбачає забезпечення кожному громадянину політичної свободи і рівності. Без свободи і рівності громадян суверенітет народу, задекларований в конституціях, перетворюється на фікцію.

Основні права народу: 1) бути джерелом і носієм верховної влади в державі; 2) формувати представницькі органи влади; 3) делегувати свої повноваження представницьким органам влади; 4) мати свій статус у державі, що закріплюється в конституції; 5) брати участь у законотворчій діяльності та ін.

Співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу

Суверенітет держави не обов'язково передбачає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співпраці усієї влади є установча влада народу. Тут суверенітет народу є первинним щодо державного суверенітету, є його джерелом.

Суверенітет держави відображає державну організацію народу. Тільки суверенітет демократичної держави є формою вияву народного суверенітету.