29. Реформи 60-70-х рр. Хіх ст.

Селянська реформа

Головною перешкодою для переходу економіки Російської імперії до ринкових відносин у першій половині XIX ст. було кріпацтво. Передумови здійснення реформи · Подальше існування кріпосного права загрожувало перетворенням імперії на другорядну державу. Селянський рух в українських губерніях наприкінці Кримської війни, вимоги з боку всіх опозиційних царизму сил звільнити селян, вплив ліквідації залишків кріпацтва на західноукраїнських землях у 1848 р.— усе це також вимагало вирішити проблему кріпацтва. Царизм хотів виступити «визволителем» селян . і обеззброїти цим своїх противників. · Кріпосне право сповільнювало темпи економічного розвитку країни. Наявність таких регіонів, як Південна України, переконливо засвідчувало переваги вільнонайманої праці й водночас спричиняло численні проблеми через невідповідність цих відносин і порядків в інших частинах імперії. Разом із цим поміщицькі господарства давали 50 % товарного хліба і їх одночасна й швидка ліквідація могла спричинити катастрофічні наслідки. · Кріпосне право за своєю формою та змістом було схоже на рабство. Аморальність володіння живою «хрещеною власністю» засуджувалася більшістю представників різних суспільних верств. Приклад європейських монархій, які ліквідували кріпосне право, засвідчував, що це не послабило, а, навпаки, зміцнило їхні позиції через можливість прискорення соціально-економічного розвитку. Законодавчі акти реформи вирішували такі питання: скасування кріпосного права; визначення правового статусу селян;організація селянського самоврядування; наділення селян землею; викуп землі селянами; створення інституту мирових посередників.

Відтепер селяни отримали право: вступати в шлюб без дозволу поміщика;самостійно укладати договори й торговельні угоди;вільно торгувати або заробляти промислами;переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці);вступати на службу або в навчальні заклади;купувати рухоме й нерухоме майно;вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами. Селяни одержали особисту свободу, але залишилися нижчим станом суспільства. У селах залишалася община, яка обмежувала особисту свободу селян і регламентувала їхню господарську діяльність. Підтримуючи общину, влада тримала під своїм контролем селянство. За викуп землі селяни повинні були платити ціну, вищу за ринкову; наділи, одержані ними в результаті реформи, були недостатніми для організації повноцінної господарської діяльності.

Реформи адміністративно-політичного управління 60—70-х років XIX ст. Земська реформа. Після скасування кріпосного права, коли мільйони селян уже не підлягали владі поміщиків, гостро постало питання про реформу управління, упровадження законності й порядку в адміністративну діяльність. Тому в 1864 році були створені виборні органи влади в масштабі губернії та повіту — земські установи, які: • відповідали тільки за господарські й культурні справи на території повіту й губернії; • відали будівництвом шляхів місцевого значення, охороною здоров'я, народною освітою, опікою, в'язницями тощо. Згідно із законом земства були не тільки виборними, а й загальностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії та селянства. Фактично провідну роль у земствах відігравали поміщики. Нагляд за земствами здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли припинити дію будь-якої їхньої ухвали. Одночасно була проведена реформа міських рад, вибори відбувалися в трьох куріях, на основі майнового цензу, тому перевагу дістало заможне міщанство. До компетенції міських рад уходили справи впорядкування міст, торгівлі й промисловості, гігієни тощо. Судова реформа. Ще гострішою була потреба в удосконаленні системи судочинства. Дореформений суд, який залежав від адміністрації, був становим (тобто кожний стан мав свій окремий суд) і негласним. У 1864 році була проведена судова реформа, яка проголошувала незалежність суду від адміністрації: • суддю призначав суд і зняти з посади міг також тільки суд; • запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення; • на судових засіданнях могли бути присутніми представники преси й публіка; • утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений); • установлювалося кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата; • для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд. Реформи в системі освіти.

Реформи 60-х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення в навчальних закладах усіх рівнів. Освітня реформа вдосконалила програму навчання й надала університетам більшу автономію. Під час реформування системи освіти зроблено акцент на поширенні письменності серед народних мас. Для цього: • створювалася популярна література; • видавалися підручники; • організовувалися школи. П. Куліш організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. В Україні з'являлися нові школи, для дорослих відкривали освітні курси, заняття на яких відбувалися щонеділі, тому такі школи називали «недільними». Військова реформа. Велике значення мала реформа 1874 року, що запровадила загальну військову повинність. Усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, мали відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років; на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі; для осіб з освітою встановлювалися менші строки служби. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських кадрів. Армію оснастили сучасними видами зброї, був створений паровий військовий флот. Фінансова реформа. У 1862 році проведено фінансову реформу, що зосереджувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.