1. Головні історичні регіони України

Природно-історична область — найбільш усталена одиниця, оскільки визначальним

ядром у ній є географічне середовище. Саме воно відбилося на формуванні

спільних рис у заняттях і культурі, як правило, кількох етноплемінних утворень

або земель. В Україні можна виділити чотири основні природно-історичні області:

Полісся, Карпати, Лісостеп (Рівнину) та Степ. Кожна з областей поділяється в

свою чергу на низку зон. Наприклад, Полісся — на Західне (Волинське),

Центральне (Київське) та Східне (Чернігівське); Карпати — на Передкарпаття,

власне Карпати і Закарпаття; Рівнина — на Лівобережжя (Дніпра) і Правобережжя;

Степ — на Східний (Донбас), Центральний (Таврію) і Західний (Буджак).

Історично-етнографічний регіон — це етнотериторіальне утворення в рамках усього

етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Його

назви зафіксовані в історичних документах, крайовій символіці та в історичній

пам'яті людей. Це — основна одиниця в системі районування, оскільки пов'язана

із давнім етнічним корінням, ґрунтуючись, як правило, на племінній основі,

оскільки її історично-етнографічні особливості визначалися і певною

своєрідністю природних умов.

В Україні історично склалося п'ятнадцять історично-етнографічних регіонів:

Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Русь

(Підкарпатська Україна), Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим,

Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина.

Середня Наддніпрянщина — історично-етнографічний регіон України, якому належить

визначальна роль у формуванні етнічного ядра східного слов'янства,

давньоруського населення, а пізніше й украраїнського етносу та української

нації. Кожен з етапів етно- і націогенетичного процесу, що замішувався на

території Середньої Наддніпрянщини, мав логічне завершення у творенні

державності: Київської Русі, Козацької республіки (Запорізької Січі),

Української народної республіки, нарешті, суверенної держави — України.

Галичина — історично-етнографічний регіон Західної України.Нині включає

Львівську, Івано-Франківську та більшість районів Терноп.обл.

Поділля як етнічна земля в історичних документах згадується під різними

назвами. Протягом сторіч найменування «земля Подільська» неодноразово

змінювалося, зберігаючи, однак, ключове поняття «Подол», що означало землі по

долу між Південним Бугом і Дністром. Західні землі Поділля входили до складу

Польщі і лише у 1939 р. були возз'єднані з УРСР, утворивши Тернопільську

область.

Хоча нинішній адміністративний поділ цих земель не зберіг їхнього етнонімічного

ядра, воно зберігається в крайовій самосвідомості подолян, що стверджує

збереження подільської культури. Остання, незважаючи на спільну етнічну назву,

не є однорідною (як, до речі, регіональна культура будь-яких інших регіонів), а

являє собою систему зональних культур. Це пов'язано передусім із постійними

змінами кордонів регіону.

Взаємозв'язок між змінами території регіону і процесом формування регіональної

культури виявляється через таку закономірність: ті землі, що постійно

залишалися в складі Поділля, стали ядром власне подільської культури і

підгрунтям для чітко вираженої крайової самосвідомості населення. Землі, що

входили до складу Подільського краю лише деякий час, створили перехідні зони

від типово подільської до волинської, карпатської, буковинської або ж

наддніпрянської культур.

Найбільша територія Поділля припала на XI—XII ст., простягаючись від верхів'їв

Дністра та Південного Бугу до Чорного моря. «Край Подільський надзвичайно

великий, — писав хроніст XVI ст. Гваніні, — з півдня він жається кордонів

Молдавії і Валахії, а зі сходу над рікою Доном при Меотійському озері, при морі

Євксинському до самих татар Перекопських». Тепер Поділля як

історично-етнографічний регіон включає Вінницьку, Хмельницьку (окрім північних

районів) та східну частину Тернопільської області.

Полісся — північні області України, що межують з Білоруссю та Росією. Як

самостійна земля Полісся відоме з XIV ст. і прив'язувалося переважно до

Надприп'ятщини, що складала основу Турово-Пінського та Чернігівського

князівств.

Сіверщина є своєрідною перехідною етнокультурною зоною від Вкраїни до

Московщини, від України до Росії, її населення формувалося здебільшого на

антській основі, на стику міжплемінних об'єднань сіверян та радимичів,

розселених у долах Десни, Сейму та Сули. Генетично воно пов'язане з літописною

«сіверою»: «Седома на Десне и по Семи и по Суле и нарекошася Север», їхні

пізніші нащадки іменувалися севрюками, в головних рисах зберігши

давньослов'янську традиційно-побутову культуру.

Слобожанщина (Слобідська Україна) — історично-етнографічний регіон України, що

формувався на перетині осілої й кочової людності, в зоні інтенсивних контактів

та взаємовпливів різних культур.

Буковина — історично-етнографічний регіон України, що формувався на стику

різних земель, держав і народів, був тривалий час відірваним від українського

материнського етнорегіону. З XII ст. вона входила до складу Галицького, згодом

Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р.

стала складовою Молдавського князівства, пізніше — Румунії.

Покуття — етнічна земля українців, розташована у верхів'ях Дністра та Пруту.

Запорізька Січ (Запоріжжя) — історично-етнографічний регіон, що формувався на

кордоні з кочовими народами Степу,Центром українського козацтва було Запоріжжя

— земля на південь від Дніпровських порогів, яка в ході національно-визвольної

війни постійно розширювалася, а по суті, ставала територіально-політичним

утворенням.

2. Особливості геополітичного становища України

Геополітичне становище України. Регіони, їх особливості.Кінець XVIII — початок

XIX ст. характеризуються значними змінами в геополітичному становищі

Центральної та Східної Європи. Зникають сусідні з Україною держави, що віками

загрожували агресивними нападами існуванню українського народу. Продовжується

нарощення могутності Російської імперії. Тепер до Росії була приєднана Волинь,

Холмщина, Правобережна Україна, а також Крим і прадавня територія Київської

Русі — Північне Причорномор'я, куди переселилися великі маси українського

населення. Виникає ще один український регіон — Південна Україна. У цей період

українці створили свою етнічну територію Лівобережжя — це землі колишньої

Гетьманщини, де існував свій суспільно-політичний лад та культура, що

відрізняли їх від інших.Цей регіон мав густу мережу міст і містечок, де значна

частина населення, як і в селах, вела сільське господарство.Слобідська Україна,

започаткована українським селянством і козацтвом у середині XVII ст., багато в

чому нагадувала Гетьманщину. Створивши тут напівавтономну

адміністративно-полкову систему, ліквідовану царизмом у 1765 p., козацтво і

старшина утвердили на довгий час своєрідні українські національно-культурні

традиції, які з часом переросли в боротьбу за національне відродження.

Економіка Слобожанщини, соціальна і національна структура в основному

аналогічні тій, що існувала в Гетьманщині.Значно відрізнялася в соціальному і

етнічному відношенні Правобережна Україна. Тут царизм зберіг без змін

соціально-економічний лад, який був за Речі Посполитої. Південна Україна була

приєднана до Російської імперії в кінці XVIII ст.Відсутність класичного

російського кріпосництва, хоча в 1796 р. деякі кріпосницькі повинності і

вводилися, можливість без особливих труднощів придбати землю, прекрасні

природні умови і родючі чорноземи привабили сюди великі маси населення. Для

Півдня України характерною була атмосфера підприємництва, сприяння торгівлі і

промисловому та сільськогосподарському виробництву товарного характеру. Це

сприяло до переорієнтації значної частини виробництва України на міжнародні

торгові операції через південноукраїнські порти, на економічну інтеграцію з

Півднем всіх регіонів. Через чорноморські порти для України відкривався шлях до

швидкого економічного розвиткуЗавдяки ініціативі Григорія Потьомкіна на Півдні

України на кожну селянську сім'ю виділялося 60 десятин землі. Він також

підтримував в містах південного регіону діяльність іноземних, особливо

французьких купців.Таким чином, геополітичне становище України визначало деякою

мірою сприятливі умови для прискорення економічного прогресу. Однак

кріпосницький лад гальмував розвиток виробничих сил.