63 Особливості політичного життя українського суспільства на сучасному етапі

Із здобуттям незалежності України був відкритий шлях для здійснення демократичних реформ. Вони спрямовані нате, щоб забезпечити чіткий поділ законодавчої, виконавчої і судової влади, посилити правову основу для перетворень, стимулювати розвиток справжніх демократичних структур цивільного суспільства, системи засобів масової інформації при значному підвищенні відповідальності кожного із соціальних інститутів, а також громадян Української держави.

Як вирішуються ці проблеми? У країні працює вищий представницький і законодавчий орган - парламент (Верховна Рада). Він проводить велику законотворчу роботу щодо затвердження і розвитку різноманітних форм власності, розширення підприємницької й іншої господарської діяльності, зміцнення представницької демократії, судової влади, місцевого самоврядування.

Виконавчу владу здійснює Уряд України, що складається з голови, заступників голови і міністрів. Уряд розробляє і представляє. Верховній Раді державний бюджет і забезпечує його виконання; сприяє проведенню в Україні єдиної фінансової, кредитної і грошової політики; реалізує програми соціально-економічного розвитку; проводить заходи з забезпечення оборони країни і державної безпеки, а також законності, прав і свобод громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинністю тощо.

Керівником держави і вищою посадовою особою є Президент України, наділений великими повноваженнями. Він забезпечує погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, активно бере участь у правотворчому процесі, підписує прийняті Верховною Радою закони, видає укази тощо; очолює Раду безпеки, затверджує військову доктрину, мас право оголошення надзвичайного стану.

Правосуддя на території всієї України здійснюється тільки судом. Судочинство діє на основі змагальності і рівноправності сторін (тобто за участю прокурора - обвинувача і захисника - адвоката). Надзвичайно важливе значення в контролі за відповідністю законів і інших нормативних актів діючої Конституції набуває Конституційний Суд. Активізувалася також діяльність судів загальної компетенції й арбітражних судів. Останні розглядають значну групу специфічних суперечок, найчастіше адміністративно-правового й економічного характеру, наприклад, суперечок між комерційними організаціями і податковими органами.

Разом з тим, вимагає подальшого вирішення проблема встановлення меж прав і відповідальності парламенту, президента, уряду, особливо в нормотворчій діяльності. Сьогодні усе ще спостерігається втручання цих владних структур у справи одна одної, нерідко відбувається "війна законів, указів, постанов тощо", що вносить неузгодженість у систему українського права, порушує принцип верховенства закону в суспільстві. Необхідні також практичне розмежування функцій державного управління і місцевого самоврядування. Не вироблений ще механізм негайного і беззастережного виконання постанов Конституційного Суду. На порядку денному стоїть питання про проведення широкомасштабної судової реформи, кадрове і матеріальне забезпечення судової влади. З метою найбільш повного і точного представництва інтересів українців в органах державної влади проведена виборча реформа. Активне виборче право громадяни одержують з 18 років, пасивне право бути обраним у Верховну Раду - з 21 року, а на посаду Президента - з 35 років. При цьому участь у виборах є справою добровільною і здійснюється на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Вибори Президента проводяться на альтернативній основі за єдиним виборчим округом, що включає всю територію країни. Ряд партій під впливом політичної практики удосконалюють свої програми й організаційну побудову, активно беруть участь у виборчих кампаніях. Разом з тим, учені відзначають, що в даний час більшість українських партій ще не сформувалися як власне партії і характеризуються відсутністю міцної соціальної бази, нечисленністю, недостатньою організаційною згуртованістю, не до кінця осмисленою і чітко сформульованою політичною програмою діяльності.

Не дивно, що багато українців розрізняють партії лише за прізвищами лідерів, орієнтуються у своїх поглядах не стільки на самі партії, скільки на особистості. При цьому усе ще зберігається віра в "доброго" лідера, здатного вивести країну з кризи. Політологи і політики вважають, що в міру розвитку українського суспільства і його соціальної структури, нагромадження досвіду участі у виборах, партії залучать "свої" групи виборців, стануть партіями парламентського типу, орієнтованими на демократичні конституційні цінності.

У зв'язку з цим відзначається необхідність подальшого удосконалення виборчого процесу. Практика показала також доцільність навчання виборців елементарним правилам участі у виборах.

Сказане дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на складність і суперечливість процесів політичного життя, у них виявляється головна тенденція - становлення демократичних інститутів в українському суспільстві.

Основні поняття

Демократія. Представницька демократія. Безпосередня (пряма) демократія. Політичний плюралізм. Багатопартійність. Партійна система. Парламентаризм. Референдум.